Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 638/1720/20

провадження № 61-6497св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

заінтересована особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду

від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., у справі за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, боржник - ОСОБА_2, заінтересована особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст клопотання

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, а саме: рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року.

Клопотання мотивовано тим, що 18 грудня 2019 року Вищим Судом Каліфорнії (округ Лос-Анжелес, США, справа № 19LВFL00640) ухвалено рішення, яким:

- розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- поділено майно між подружжям таким чином: ОСОБА_1 має отримати у власність автомобіль марки Volkswagen Jetta, 2011 року випуску, Lic # НОМЕР_1; рахунок № НОМЕР_2 (банк Chase); рахунок № НОМЕР_3 (банк Ваnk оf Аmеrіса). Кожен із подружжя має отримати власність, що зазначена як така, що належить тільки йому та розділену власність;

- місцем проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначено США;

- встановлено опікунство, що включає: утримання дитини ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснюється ОСОБА_1 (особа, яка вирішує питання здоров'я, освіти та ін. ); проживання дитини ОСОБА_3 встановлено з батьком ОСОБА_1 (особою, з якою проживає дитина).

Вказаним рішенням іноземного суду визначені умови відвідувань дитини ОСОБА_2 та право матері переміщати дитину, подорожувати з нею лише з письмового дозволу батька, іншої сторони чи суду. Рішення суду набрало законної сили. У рішенні Вищого Суду Каліфорнії вказано, що воно має чинність у будь-якому штаті та в країнах, які підписали Гаазьку Конвенцію про цивільні аспекти викрадення дітей.

На думку ОСОБА_1, вказане рішення підлягає примусовому виконанню, оскільки місце проживання дитини ОСОБА_3 визначено з батьком ОСОБА_1 (опікун дитини).

Судом також вирішено питання про переміщення дитини до США.

На момент звернення до суду із клопотанням дитина перебуває у матері, яка порушила заборонні норми переміщення та вивезла дитину із території США в Україну без дозволу батька під час визначення в судовому порядку опіки над дитиною.

ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки в судовому рішенні встановлено місце проживання дитини з батьком на території США, то в такому випадку виконання рішення фактично є передача дитини батьку, що узгоджується із вимогами Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

У рішенні Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року вказано про те, що ОСОБА_2 була повідомлена про дату, місце, час розгляду справи в США, отримала повідомлення про ухвалу та мала право на зворотну реакцію до судових установ штату Каліфорнія, що свідчить про дотримання вимог пункту 3 частини 3 статті 466 ЦПК України заявником при подачі вказаного клопотання.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року щодо:

- розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і звернути до виконання (надати дозвіл на виконання) на території України, у зв'язку з чим зобов'язати відповідний орган РАЦС внести актовий запис про розірвання шлюбу;

- поділу майна в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Volkswagen Jetta, 2011 року випуску, Lic #8FOW075; рахунок № НОМЕР_2 (банк Chase); рахунок № НОМЕР_3 (банк Ваnk оf Аmеrіса);

- встановлення місця проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 у країні США та звернути до виконання (надати дозвіл на виконання) на території України, у зв'язку з чим зобов'язати ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьку - ОСОБА_1.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року

у задоволенні клопотання відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотання в частині поділу майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року стосується лише визнання за стягувачем прав на відповідне майно, зокрема на відповідні банківські рахунки без зазначення розміру наявних на них грошових коштів та їх походження, також в рішенні суду відсутнє посилання на місцезнаходження рухомого майна - автомобіля. Зазначене рішення не стосується зобов'язань сторін сплатити одне одному будь-яких грошових сум, передання майна, виконання інших дій, до виконання яких сторони можуть бути примушені в порядку примусового виконання рішення суду, а тому в цій частині вищезазначене рішення іноземного суду є таким, що не підлягає примусовому виконанню в Україні.

Відмовляючи в задоволенні клопотання в частині розірвання шлюбу між сторонами та зобов'язання органу РАЦС внести актовий запис про розірвання шлюбу, суд виходив із того, що оскільки зазначене рішення суду не містить даних на підтвердження укладення шлюбу між сторонами в Україні та складення з цього приводу відповідним органом РАЦС актового запису про укладення шлюбу, що в свою чергу унеможливлює виконання рішення суду в частині зобов'язання органу РАЦС внести актовий запис про розірвання шлюбу.

Щодо вирішення питання про виконання рішення іноземного суду в частині встановлення опікунства суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 24 Закону України "Про міжнародне приватне право", виходив із того, що встановлення і скасування опіки та піклування над малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, регулюються особисстатті 24 Закону України "Про міжнародне приватне право" підопічного. Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи. Таким чином, на думку суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, має зареєстроване місце проживання в Україні, вказане судове рішення у зазначеній частині не підлягає примусовому виконанню в Україні.

Відмовляючи в задоволенні клопотання в частині встановлення місця проживання малолітньої дитини з батьком у країні США та звернення до виконання (надання дозволу на виконання) на території України та зобов'язання боржника передати дитину стягувачу, суд першої інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та висновку органу опіки та піклування, враховуючи інтереси малолітньої ОСОБА_3, дані, які характеризують боржника, та інші обставини справи, вважав, що рішення іноземного суду в цій частині також не підлягає виконанню.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що лише під час перебування

в Україні боржнику стало відомо про наявність судового розгляду та постановлення рішення Вищим Судом Каліфорнії, в тому числі і щодо встановлення опікунства над дитиною. Стягувачем та його представником не надано доказів щодо вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів або доказів щодо її повідомлення про розгляд справи на території США.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким клопотання задоволено частково.

Визнано рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року щодо розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з 18 лютого

2019 року; щодо встановлення місця проживання дитини ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 у США.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що викладені в ухвалі міркування не передбачені частиною 2 статті 468 ЦПК України як підстави для відмови у задоволенні клопотання.

Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів повідомлення

ОСОБА_2 про розгляд справи судом США спростовується наявною заявою, підписаною ОСОБА_2 та поданою до суду США, щодо її вимог у справі № 19LВFL00640, що свідчить про її обізнаність про існування спору.

Апеляційний суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні клопотання

про визнання рішення іноземного суду в частині поділу майна між подружжям

та отримання ОСОБА_1 у власність автомобіля марки Volkswagen Jetta, 2011 року випуску, Lic # НОМЕР_1; рахунок № НОМЕР_2 (банк Chase); рахунок № НОМЕР_3 (банк Ваnk оf Аmеrіса), оскільки представник заявника повідомив у судовому засіданні про те, що в цій частині рішення суду вже виконано на території США.

У частині визнання рішення іноземного суду про розірвання шлюбу і зобов'язання відповідний орган РАЦС внести актовий запис про розірвання шлюбу та в частині встановлення місця проживання дитини ОСОБА_3 і зобов'язання

ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьку ОСОБА_1 клопотання задоволенню не підлягає, оскільки вказані вимоги є способом виконання рішення суду.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, клопотання про визнання рішення іноземного суду підлягає задоволенню лише в частині розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з 18 лютого

2019 року, та щодо встановлення місця проживання дитини ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 у США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, у якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2021 року справу № 638/1720/20 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній абзацом другим частини 2 статті 389 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на безумовну підставу відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, а саме: якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

ОСОБА_2 із дитиною з 13 червня 2019 року перебуває на території України

та з вказаного часу до моменту ухвалення рішення Вищого Суду Каліфорнії

від 18 грудня 2019 року будь-які судові документи щодо розгляду справи їй надіслано та вручено не було жодним зі способів, передбачених положеннями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Крім того, ОСОБА_1 не було додано до клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду належні докази щодо вручення ОСОБА_2 повідомлення про розгляд справи на території США, а надана до суду заява, яку в основу рішення покладено апеляційним судом, не свідчить про виклик до суду, оскільки 04 червня 2019 року ОСОБА_2 була викликана до суду щодо розгляду питання про обмеження її наближення до ОСОБА_1, а не щодо визначення місця проживання дитини.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що дитини є громадянкою України та від народження проживає і має місце реєстрації у м. Харкові, а тому спір стосовно її місця проживання та здійснення піклування має вирішуватися виключно судами держави постійного проживання дитини.

Оскільки наслідком виконання рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня

2019 року є переміщення дитини на територію США, що свідчить про фактичну передачу дитини (громадянки України) до іноземної країни та звуження прав дитини, яка не має тісного психологічного контакту з батьком, постійно проживає в Україні, суд повинен враховувати висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого повернення дитини до США суперечить і не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема, про факт сповіщення ОСОБА_2 про розгляд справи в США свідчить те, що 29 травня 2019 року вона особисто повідомлена виконавцем та 04 червня 2019 року з'явилася до суду, про що свідчать відповідні докази із особистим підписом ОСОБА_2. Про її повідомлення про розгляд справи зазначено і в самому судовому рішенні.

Доводи касаційної скарги про те, що Вищий Суд Каліфорнії не мав права вирішувати питання про визначення місця проживання дитини є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи дитина проживала більше 6 місяців на території штату Каліфорнія, отримала статус постійного проживання, що підтверджується грін-картою, а тому Вищий Суд Каліфорнії визнав юрисдикцію над дитиною та її Каліфорнійське резидентство.

Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що розглядаючи клопотання про визнання іноземного рішення суду, суд України не може аналізувати та переглядати вимоги по суті, обговорювати правильність рішення іноземного суду, а може лише встановлювати наявність/відсутність визначених статтею 468 ЦПК України підстав для відмови в задоволенні клопотання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України та перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 жовтня 2014 року, який було зареєстровано в Україні.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 (а. с. 54).

ОСОБА_2 та малолітня дитина ОСОБА_3 мають місце реєстрації та місце проживання в АДРЕСА_1, дитина зареєстрована

з 28 травня 2015 року (а. с. 113,114).

Вказана квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності

(а. с. 112).

Малолітня дитина ОСОБА_3 з 04 липня 2016 року проживала разом із батьками в США, а саме в період часу з: 04 липня 2016 року до 08 травня 2017 року, з 27 жовтня 2017 року до 08 травня 2018 року, з 27 жовтня 2018 року до 12 червня 2019 року, після чого мати з дитиною повернулися в Україну. Батько малолітньої дитини надавав нотаріально посвідчену згоду на виїзд та в'їзд дитини в США у супроводі матері, останній дозвіл має термін дії до 22 жовтня 2021 року із зобов'язанням після закінчення поїздок повернути дитину назад в Україну (а. с. 80-81).

18 грудня 2019 року Вищим Судом Каліфорнії (округ Лос-Анжелес, США, справа № 19LВFL00640) ухвалено рішення про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, встановлення місця проживання дитини та встановлення опіки над дитиною (визначено особу, з якою проживає дитина). Рішення набрало законної сили

18 грудня 2019 року.

Указаним рішення іноземного суду було вирішено питання щодо:

- розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- майно між подружжям розділено наступним чином: ОСОБА_1 має отримати у власність автомобіль марки Volkswagen Jetta, 2011 року випуску, Lic # НОМЕР_1; рахунок № НОМЕР_2 (банк Chase); рахунок № НОМЕР_3 (банк Ваnk оf Аmеrіса). Кожен із подружжя має отримати власність, що зазначена як така, що належить тільки йому та розділену власність;

- місцем проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначено США;

- встановлено опікунство (технічно визначено поняття згідно з рішенням Вищого Суду Каліфорнії), що включає: утримання дитини ОСОБА_3 здійснюється ОСОБА_1 (особа, яка вирішує питання здоров'я, освіти та ін. ); проживання дитини ОСОБА_3 встановлено з батьком ОСОБА_1 (особою, з якою проживає дитина) (а. с. 6-53).

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, а саме: рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року (а. с. 1-5).

Висновком органу опіки та піклування від 26 серпня 2020 року № 439

визначено недоцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 у матері ОСОБА_2 та зазначено про те, що у жилому приміщенні, в якому проживає дитина, боржником створені нормальні умови для життя та розвитку дитини, що підтверджується відповідним актом обстеження зазначеного жилого приміщення. Також враховано висновок дитячого психолога та характеристику матері з місця роботи (а. с. 166-169).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання та звернення

до виконання рішення іноземного суду, а саме: рішення Вищого Суду Каліфорнії

від 18 грудня 2019 року.

Відповідно до статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Згідно зі статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право", здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Частиною 1 статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Згідно з частиною 6 статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності.

Відповідно до частини 2 статті 462 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Вказана норма кореспондується зі статтею 11 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Таким чином, принцип взаємності полягає в тому, що держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання.

Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України, за якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета

і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі

в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та статтею 468 ЦПК України строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше

в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.

Відповідно до частини 7 статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених частини 7 статті 473 ЦПК України.

Під "повідомленням про процес" слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін "правом на суд".

Відповідно до частини 1 статті 500 ЦПК України суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 501 ЦПК України доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-III "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" з відповідними заявами та застереженнями, та яка набула чинності для України з 01 грудня 2001 року (далі - Конвенція про вручення).

Конвенція про вручення також ратифікована США 24 серпня 1967 року. Тобто Україна та США є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Відповідно до статті 1 Конвенції про вручення ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про вручення орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Статтею 15 Конвенції про вручення передбачено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Згадана правова норма застосовується за умов необхідності повідомлення фізичної особи - нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції про вручення не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що лише під час перебування в Україні боржнику стало відомо про наявність судового розгляду та постановлення рішення Вищим Судом Каліфорнії, в тому числі і щодо встановлення опікунства над дитиною та визначення місця проживання дитини.

Стягувачем та його представником не надано доказів щодо вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів або доказів щодо її повідомлення про розгляд справи на території США.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом США спростовується наявною заявою, підписаною ОСОБА_2 та поданою до суду США, щодо її вимог у справі № 19LВFL00640, що свідчить про її обізнаність про існування спору, а також про повідомлення ОСОБА_2 зазначено в самому судовому рішенні.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаній заяві та не перевірив, чи є зазначений документ "повідомленням про процес", тобто сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, особливо враховуючи те, що вказана заява датована 03 червня 2019 року, в той час як судовий розгляд справи з ухваленням відповідного рішення відбувся лише

18 грудня 2019 року.

Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження факту вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів у зв'язку з їх відсутністю у матеріалах справи та не звернув належної уваги на те, що коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює цей факт, суд повинен з'ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших поданих сторонами доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що вона разом із дитиною з 13 червня 2019 року перебуває на території України за адресою їх постійного місця проживання, про що було відомо заявнику. З вказаного часу до моменту ухвалення рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року будь-які судові документи щодо розгляду справи їй надіслано та вручено не було жодним зі способів, передбачених положеннями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Разом із тим, безумовною підставою відмови в задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду є той випадок, коли відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик у суд, оскільки жодна особа не може бути позбавлена доступу до суду та права бути заслуханою під час розгляду справи, особливо в надчутливих правовідносинах, що стосуються визначення місця проживання дітей.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не сприяв повному і всебічному розгляду справи, фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті

2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв'язку доказів у їх сукупності, та ухвалити справедливе та законне рішення по суті.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у порядку статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук