Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 462/8925/14

провадження № 61-13847св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Третя комунальна стоматологічна поліклініка м. Львова,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду

м. Львова від 22 червня 2016 року у складі судді Ліуша А. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Берези В. І., Бойко С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року Третя комунальна стоматологічна поліклініка м. Львова звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що наказом № 29-в/тр від 28 лютого

2014 року ОСОБА_1 , який на той час був головним лікарем Третьої комунальної стоматологічної поліклініки м. Львова було звільнено працівників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вважаючи зазначений наказ незаконним, оскаржили таке звільнення до суду. Рішеннями суду такі звільнення були визнані незаконними та вирішено стягнути з поліклініки на користь ОСОБА_3 - 7 544 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на користь ОСОБА_2 32 533 грн 11 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилаючись на викладене, та оскільки, винним у незаконному звільненні таких працівників є ОСОБА_1 , Третя комунальна стоматологічна поліклініка м. Львова просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 40 077 грн 11 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позов Третьої комунальної стоматологічної поліклініки м. Львова задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Третьої комунальної стоматологічної поліклініки м. Львова 40 077 грн 11 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , внаслідок дій відповідача ОСОБА_1 , як встановлено рішеннями Личаківського районного суду м. Львова та ухвалами Апеляційного суду Львівської області, позивачу Третій комунальній стоматологічній поліклініці м. Львова заподіяна шкода у зв`язку з оплатою цим працівникам часу вимушеного прогулу у розмірі 40 077 грн 11 коп., а тому цю шкоду слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до пункту 2 Постанови Пленуми Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», з наступними змінами, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, заподіяної особі і майну громадянина або заподіяної майну юридичної особи, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у зв`язку з незаконним звільненням працівників ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 , внаслідок дій відповідача ОСОБА_1 , як встановлено рішеннями Личаківського районного суду м. Львова та ухвалами Апеляційного суду Львівської області, позивачу Третій комунальній стоматологічній поліклініці м. Львова заподіяна шкода у зв`язку з оплатою таким працівникам часу вимушеного прогулу у розмірі 40 077 грн 11 коп., а тому цю шкоду слід стягнути з відповідача на користь позивача. Ці обставини справи підтверджуються наданими суду доказами, які не викликають сумніву у їх об`єктивності. Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року справу за позовом Третьої комунальної стоматологічної поліклініки м. Львова до ОСОБА_1 про відшкодування збитків призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги частину другу статті 130 КЗпП України відповідно до якої при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. З огляду на цю норму, судами не з`ясовано, чи дійсно позивачем було оплачено незаконно звільненим особам середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто не встановлено наявність прямої дійсної шкоди та її точного розміру. Наявність шкоди та її розмір позивачем не було доведено, тому що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нарахування та докази виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішень судів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення Третьої комунальної стоматологічної поліклініки м. Львова на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2014 року, встановлено незаконність звільнення ОСОБА_3 , поновлено останню на посаді лікаря-стоматолога терапевта та стягнуто з Комунальної третьої стоматологічної поліклініки

м. Львова на її користь 7 544 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а. с. 5-13, 21-23).

Згідно із рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 липня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2014 року, встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 , поновлено останнього на посаді заступника головного лікаря по лікувальній роботі та стягнуто з Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м. Львова на його користь 32 533 грн 11 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а. с. 14-20).

Відповідно до довідки № 462 від 19 грудня 2014 року та довідки про доходи ОСОБА_2 , на виконання ухвали Апеляційного суду Львівської області

від 18 листопада 2014 року та рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 30 липня 2014 року ОСОБА_2 було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2014 року

по 30 липня 2014 року у розмірі 32 533 грн 11 коп., який було виплачено

16 грудня 2014 року (а. с. 25, 89).

Згідно із довідкою № 461 від 19 грудня 2014 року та довідкою про доходи ОСОБА_3 , на виконання ухвали Апеляційного суду Львівської області

від 10 листопада 2014 року та рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 23 червня 2014 року ОСОБА_3 було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу за період у розмірі 7 544 грн, який було виплачено 03 грудня 2014 року (а. с. 26, 91).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП

(з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було звільнено із порушенням закону за наказом головного лікаря Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м. Львова № 29-к/тр від 28 лютого 2014 року, відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Правильним є висновок судів про те, що позивачу Третій комунальній стоматологічній поліклініці м. Львова заподіяна шкода у зв`язку з оплатою таким працівникам часу вимушеного прогулу у розмірі 40 077 грн 11 коп., а тому цю шкоду слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність шкоди та її розмір позивачем не було доведено, тому що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нарахування та докази виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішень судів є необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи довідками про доходи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , згідно яких останнім на виконання рішень судів були нараховані зазначені у позові суми середнього заробітку за час їх вимушеного прогулу, а також зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова

від 22 червня 2016 року, що зупинене до завершення касаційного провадження у цій справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович