Історія справи

Постанова

Іменем України

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 583/4508/21

провадження № 61-7864св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачка - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка Олександр Віталійович, на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2021 року у складі судді Ярошенко Т. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , просили усунути їм перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачки із зазначеної квартири.

На обґрунтування позову посилалися на те, що їм на праві спільної часткової власності, по 1/2 частки кожному, належить вказана квартира, де зареєстрована та фактично проживає колишня дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , з якою він перебував у шлюбі з 2004 до 2020 року. Після розлучення без будь-яких на те законних підстав та домовленостей із ними відповідачка продовжила проживати у належній позивачам квартирі. Добровільно вона відмовляється звільнити квартиру, у зв`язку з чим позивачі позбавлені можливості користуватися спірним житловим приміщенням, чим порушуються їхні права як власників.

Короткий зміст рішень судів

Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи тривалість проживання відповідачки у спірному житлі, відсутність у неї іншого житла, виселення відповідачки із спірного житла та позбавлення її права користування житлом буде непропорційним та становитиме порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Постановою Сумського апеляційного суду від 12 липня 2022 року заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі більше шести років, правомірно набула право користування житлом, як член сім`ї власника, доказів на підтвердження наявності в неї іншого житлового приміщення на праві власності немає. За встановлених обставин справи та вимог закону, врахувавши баланс інтересів сторін спору та пропорційність виселення, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для виселення відповідача без надання їй іншого житлового приміщення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірна квартира є його єдиним житлом. На цей час він як власник житла позбавлений можливості проживати у спірній квартирі через неприязні стосунки з колишньою дружиною.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається не неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 лютого 2014 року, виданого державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Матвейчук Н. П., зареєстрованого в реєстрі за № 1-240, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, по 1/2 частки кожному, належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 6, 9).

З 15 вересня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 липня 2020 року у справі № 583/2074/20, що набрало законної сили 01 вересня 2020 року (а. с. 11).

Відповідно до довідки, виданої Приватним підприємством «Базис» 31 серпня 2021 року за № 272, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхні неповнолітні діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович против России» (Прокопович проти Росії)). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «McCann v. the United Kingdom» (МакКенн проти Сполученого Королівства)).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Отже, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі більше шести років, правомірно набула право користування квартирою, іншого житла у неї не має.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутні підстави для задоволення позову вимог та виселення відповідачки із спірної квартири, оскільки ОСОБА_3 користується нею на законних підставах, зазначена квартира є єдиним її житлом, а отже, її право проживати в ній підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

У цій справі питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати спільний з відповідачем син, та захистом права відповідача як колишнього члена її сім`ї на користування будинком.

Встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

Дійсно, як ЖК України, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ці підстави передбачені у статтях 71 72 ЖК України та статті 405 ЦК України.

Разом із тим, припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Проте, у справі, що переглядається, на відміну від справи, зазначеної заявником як приклад неоднакового застосування норм права, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що іншого житла на праві власності чи користування відповідачка не має та тривалий час проживає у спірній квартирі, а тому права відповідачки також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання виселення відповідачки на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті відповідно до статті 8 Конвенції, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Доводи заявника про неможливість користуватися спірною квартирою були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції, який зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження зазначеного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка Олександр Віталійович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак