Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 174/442/17

провадження № 61-39281св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Вільногірська центральна міська лікарня»,

третя особа - профспілкова організація Вільногірської центральної міської лікарні профспілки працівників охорони здоров`я,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Левітіна Олега Юхимовича на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року у складі судді Данилюк Т.М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня», третя особа - профспілкова організація Вільногірської центральної міської лікарні профспілки працівників охорони здоров`я, про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням, посилаючись на те, що з 23 червня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 01 грудня 2011 року працювала на посаді інженера з охорони праці, а 05 травня 2017 року отримала попередження про зміну істотних умов праці, згідно з яким відповідач попередив її про те, що на підставі наказу від 05 квітня 2017 року № 47-ОД з 05 липня 2017 року 1 ставка посади інженера з охорони праці перепрофілюється на 0,5 ставки інженера з охорони праці та 0,5 ставки фахівця з питань цивільного захисту. Наказом від 03 липня 2017 року № 124-к її було звільнено з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки їй не були запропоновані посади в інших структурних підрозділах Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» і відповідач не звертався до профспілки за наданням згоди на її звільнення. Крім того, 03 травня 2017 року профспілка надала адміністрації відповідача заперечення проти перепрофілювання 1 ставки інженера з охорони праці, які обґрунтовано тим, що відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону праці» та пункту 1.4 наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 року № 255 на підприємстві (установі, організації) з кількістю працюючих більше, ніж 50 осіб, створюється служба з охорони праці в кількості не менше однієї штатної одиниці. Оскільки її звільненню передувало фактичне скорочення 0,5 ставки (штатної одиниці) інженера з охорони праці, за рахунок чого було введено додаткові 0,5 ставки (штатної одиниці) фахівця з питань цивільного захисту, що по суті є скороченням чисельності працівників, то звільнення повинно було б відбуватися з інших підстав та в іншому порядку. Незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що з вини відповідача вона втратила свій єдиний заробіток та джерело для існування, що значно ускладнило її життя, скоротило можливість підтримання свого стану здоров`я на належному рівні і вона змушена була витрачати час на звернення до адвокатів та суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» від 03 липня 2017 року № 124-к про її звільнення з роботи, поновити її на посаді інженера з охорони праці, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу, на відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн та всі витрати, пов`язані з розглядом справи судом і оплатою правової допомоги адвоката.

Комунальний заклад «Вільногірська центральна міська лікарня» заперечив проти позову, посилаючись на те, що трудовий договір із ОСОБА_1 , припинений з підстав її відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною суттєвих умов праці, що мало місце в установі. При звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України згода профспілки не обов`язкова.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в Комунальному закладі «Вільногірська центральна міська лікарня»відбулися зміни в організації виробництва і праці, що стало наслідком зміни істотних умов праці позивача. ОСОБА_1 була повідомлена про зміну істотних умов праці та їй були запропоновані 0,5 ставки інженера з охорони праці та 0,5 ставки фахівця з питань цивільного захисту, однак вона не погодилася на зменшення ставки та заняття іншої посади. Інші посади їй не пропонувалися, так як вона не має медичної освіти. Відповідач дотримав передбачену законодавством процедуру звільнення ОСОБА_1 і не допустив порушення її трудових прав та законних інтересів. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

26 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левітін О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не дали належної оцінки тим обставинам, що посада позивача не виводилася зі штату відповідача, а була перепрофільована на 0,5 ставки інженера з охорони праці та 0,5 ставки фахівця з питань цивільного захисту. Суди не звернули уваги на те, що обов`язковою умовою припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є неможливість збереження колишніх умов праці, однак наказ від 05 квітня 2017 року № 47-ОД не містить обґрунтувань необхідності перепрофілювання штатної одиниці інженера з охорони праці та неможливості зберегти умови праці позивача. Крім того,звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним, оскільки звільнення працівника у зв`язку з перепрофілюванням підприємства, установи, організації передбачено пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України і мало відбуватися за погодженням з профспілковою організацією.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

15 серпня 2018 року справа № 174/442/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Судами встановлено, що з 23 червня 2008 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 01 грудня 2011 року працювала на посаді інженера з охорони праці в адміністративно-господарській частині.

02 вересня 2016 року виконуючий обов`язки головного лікаря Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» Гаврилова О. Ю. звернулася до директора Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області з листом, в якому просила, зокрема розглянути можливість введення до штатного розпису працівників лікарні 1 ставки посади фахівця з цивільного захисту.

Листом від 22 вересня 2016 року № 5498/01-110/16-02.5 Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області повідомив головного лікаря Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» про те, що згідно з вимогами чинного законодавства штатний розпис закладу охорони здоров`я визначається керівником такого закладу та затверджується головним розпорядником бюджетних коштів. Керівник закладу охорони здоров`я, у разі виробничої потреби, має право змінювати штати окремих структурних підрозділів та вводити до них посади працівників, що необхідні для більш ефективної роботи закладу.

Штатним розписом Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» на 2017 рік було передбачено 1 штатну посаду інженера з охорони праці.

Наказом головного лікаря Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» від 05 квітня 2017 року № 47-ОД «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» було внесено зміни до штатного розпису в розділ «Адміністративно-господарська частина» та зазначено, що з 05 липня 2017 року вважається 0,5 штатної одиниці посада «Інженер з охорони праці» та 0,5 штатної одиниці посада «Фахівець з питань цивільного захисту». У зв`язку зі зміною істотних умов праці «Інженера з охорони праці» старшому інспектору з кадрів наказано письмово попередити працівника ОСОБА_1 про зміну умов праці під особистий підпис.

Профспілкова організація Вільногірської центральної міської лікарні листом від 03 травня 2017 року заперечила проти перепрофілювання посади «Інженер з охорони праці», посилаючись на те, що згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» та пунктом 1.4 Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 року № 255 на підприємстві з кількістю працюючих більше 50 осіб створюється служба з охорони праці (не менше 1 штатної одиниці).

05 травня 2017 року ОСОБА_1 була попереджена про зміну істотних умов праці на підставі наказу від 05 квітня 2017 року № 47-ОД, поставила підписи про ознайомлення з цим попередженням і про незгоду продовжувати роботу у зв`язку зі змінами з 05 липня 2017 року 1 штатної одиниці посади «Інженер з охорони праці» на 0,5 штатної одиниці посади «Інженер з охорони праці» та 0,5 штатної одиниці посади «Фахівець з питань цивільного захисту».

Наказом виконуючої обов`язки головного лікаря Комунального закладу «Вільногірська центральна міська лікарня» Гаврилової О. Ю. від 03 липня 2017 року № 124-к «Про припинення трудового контракту» ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 04 липня 2017 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок змін істотних умов праці).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що роботодавцем була дотримана встановлена трудовим законодавством процедура звільнення працівника із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що посада позивача не виводилася зі штату відповідача, а була перепрофільована на 0,5 ставки інженера з охорони праці та 0,5 ставки фахівця з питань цивільного захисту, що не може бути підставою для звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

У статті 32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

У справі, яка переглядається, відбулося переведення посади, на якій працювала позивач, з повної ставки на ставку 0,5. Під таким переведенням слід розуміти встановлення працівникові неповного робочого часу.

Питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, оскільки в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці наведено в пунктах 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», згідно з якими припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що в Комунальному закладі «Вільногірська центральна міська лікарня» дійсно мали місце зміни істотних умов праці працівника на посаді інженера з охорони праці, у зв`язку з чим звільнення позивача з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним.

Посилання заявника на те, що звільнення працівника у зв`язку з перепрофілюванням підприємства, установи, організації врегульовано пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України і мало відбуватися за погодженням з профспілковою організацією, є неспроможними, оскільки в Комунальному закладі «Вільногірська центральна міська лікарня» мало місце перепрофілювання посади «Інженер з охорони праці», а не перепрофілювання установи. Крім того, статтею 40 КЗпП України передбачено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а в цій справі відбулося припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

За таких обставин аргументи заявника про те, що звільняючи ОСОБА_1 з роботи, відповідач не отримав попередньої згоди профспілкового комітету на її звільнення, є безпідставними, оскільки позивач звільнена з роботи з підстав, які не передбачають такого обов`язку роботодавця.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевого суду, та статтями 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, то відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левітіна Олега Юхимовича залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов