ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 756/4602/16-ц

провадження № 61-16947св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилалось на те, що відповідно до укладеного сторонами договору від 8 травня 2013 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 8 000 грн зі сплатою 30% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Вказувало, що відповідач не виконує зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 20 843,32 грн, з яких: 7 420,69 грн - заборгованість за кредитом, 10 619,19 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 334,71 грн - заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом, а також штрафи у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 968,73 грн (процентна складова).

За таких обставин просило стягнути з відповідача вказану заборгованість та відшкодувати судовий збір у сумі 1 378 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Жука М. В., у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту зняття невстановленою особою з карткового рахунку ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 7 000 грн внаслідок крадіжки її кредитної карти 3 жовтня 2014 року. Також суд першої інстанції врахував, що АТ КБ «ПриватБанк» належним чином не проведено перевірки звернень ОСОБА_1 щодо безпідставного списання грошових коштів, не виконано ухвалу суду про витребування інформації щодо спірних операцій та не надано детальних відомостей щодо реквізитів банкомату, з якого знімались грошові кошти, тому вважав безпідставними посилання позивача про зняття коштів відповідачем.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 8 травня 2013 року у сумі 19 441,87 грн, з яких 7 420 грн - заборгованість за кредитом; 10 619,19 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом і 1 401,99 грн штрафу.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору ОСОБА_1 має зобов`язання щодо належного використання карти, яке б виключало її використання третіми особами, та повернення кредитних грошей. Зазначив, що висновок суду першої інстанції про встановлення факту зняття невстановленою особою 3 жовтня 2014 року з карткового рахунку відповідача грошей на суму 7 000 грн об`єктивними доказами не підтверджений. Посилання відповідача на звернення до правоохоронних органів не може бути визнано підставою для звільнення її від виконання зобов`язань за укладеним нею кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення 1 334,71 грн заборгованості за пенею та комісією за користування кредитом, апеляційний суд виходив з їх необґрунтованості і вважав, що задоволення такої вимоги призведе до покладення подвійної відповідальності на відповідача за невиконання умов кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що у жовтні 2014 року невстановленою особою викрадено її кредитну карту, у зв`язку з чим 4 жовтня 2014 року вона отримала нову карту, а у січні 2015 року звернулась із заявою до правоохоронних органів.

Вказувала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено факту зняття нею грошових коштів 3 жовтня 2014 року на загальну суму 7 000 грн.

Зазначила, що після звернення до відділення АТ КБ «ПриватБанк» у місті Свалява Закарпатської області із повідомлення про втрату карти, працівник банку в порушення Умов і Правил надання банківський послуг АТ КБ «ПриватБанк» не заблокував втрачену карту, а здійснив заміну ПІН-коду, у зв`язку з чим операції за втраченою картою не припинились.

Також вказувала, що, не встановивши обставин, які безспірно доводять сприяння користувачем своїми діями чи бездіяльністю втраті, незаконному використанню кредитної карти, ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про вину відповідача як підставу цивільно-правової відповідальності. Тому, на її думку, висновки апеляційного суду не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Заявник зазначила, що апеляційний суд помилково не застосував наслідки спливу позовної давності до вимог щодо стягнення штрафу, оскільки згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність.

Позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 27 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 8 травня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 30% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Суди також встановили, за укладеним між банком і ОСОБА_1 кредитним договором остання отримала кредитні карти: № НОМЕР_1 строком дії до квітня 2017 року; № НОМЕР_3 строком дії до липня 2018 року; № НОМЕР_2 строком дії до квітня 2018 року, № НОМЕР_3 строком дії до липня 2018 року із встановленням кредитного ліміту 24 квітня 2014 року у сумі 8 000 грн, з 24 березня 2015 року - 7 430 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 25 вересня по 9 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у санаторії «Карпати» у місті Свалява Закарпатської області.4 жовтня 2014 року ОСОБА_1 зверталася до Свалявського відділення Закарпатського районного управління АТ КБ «ПриватБанк» щодо втрати карти № НОМЕР_1 , в зв`язку з чим працівниками банку проведено заміну пін-коду.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12015100050000546 суд першої інстанції встановив, що 20 січня 2015 року внесено відомості стосовно вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України, з тих підстав, що 3 жовтня 2014 року приблизно о 2 год. 20 хв. в селі Карпати Мукачівського району Закарпатської області невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами в сумі 8 000 грн, чим заподіяла ОСОБА_1 майнової шкоди.

З листа Оболонського районного управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві № 5-2971/125/51/04-2016 суд першої інстанції встановив, що станом на 11 липня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015100050000546 проводиться досудове розслідування.

Апеляційний суд встановив, що відповідач не виконувала зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим має заборгованість за кредитним договором у сумі 19 441,87 грн, з яких: 7 420,69 грн - заборгованість за кредитом, 10 619,19 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 901,99 грн (процентна складова).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 60 ЦПК України у тій же редакції Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).

Оцінивши надані сторонами докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, оскільки ОСОБА_3 належним чином не довела обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх заперечень, а саме факту зняття 3 жовтня 2014 року грошових коштів з її карткового рахунку невстановленою особою.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про недоведення нею зняття грошових коштів з карткового рахунку невстановленими особами та наявність її вини як підстави цивільно-правової відповідальності, відхиляються касаційним судом.

Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Пунктом 14.16 статті 14 цього Закону визначено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення.

Згідно з пунктом 1.1.2.10 Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» клієнт зобов`язаний вживати заходів по запобіганню втрати (крадіжки) карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну полосу, або їх незаконного використання.

Пунктом 1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вказаних подій необхідно звернутися у відділення банку або зателефонувати за вказаними номерами.

За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, грошові кошти зняті з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_1 3 жовтня 2014 року. Доказів того, що після виявлення втрати кредитної карти відповідач інформувала банк про цей факт, матеріали справи не містять, а квитанція від 4 жовтня 2009 року, надана нею на підтвердження обставини повідомлення банку, не доводить цього факту, оскільки підтверджує зміну пін-кода за картою № НОМЕР_2 . До правоохоронних органів відповідач звернулась лише 9 січня 2015 року.

Враховуючи викладене, твердження заявника про доведення обставини зняття коштів невстановленими особами та належне повідомлення банку про втрату карту є безпідставними.

Посилання заявника щодо невідповідності висновків апеляційного суду правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, не спростовують висновків апеляційного суду про недоведеність зняття грошових коштів 3 жовтня 2014 року невстановленими особами, тому позиція щодо необхідності встановлення вини особи у втраті карти, як підстави покладення цивільно-правової відповідальності, застосуванню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом наслідків спливу спеціальної позовної давності до вимог щодо стягнення штрафу є необґрунтованими, оскільки за змістом частини третьої статті 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. ОСОБА_1 не заявляла про застосування наслідків спливу позовної давності, тому підстави для їх застосування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення провадження у справі

Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 липня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Так як судове рішення апеляційного суду залишено без змін, касаційний суд поновлює його виконання.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик