Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 640/219/14-ц

провадження № 61-206 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ОСОБА_3.звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору позики дійсним та стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2009 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого він, як позикодавець, надав відповідачу, як позичальнику, позику у розмірі 30 тис. доларів США, з терміном повернення на першу його вимогу, цей договір укладено у присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7

05 жовтня 2012 року він направив відповідачу письмову претензію з вимогою повернути позику до 22 жовтня 2012 року.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за договором позики у повному обсязі не виконував, на вимоги позичальника не реагував, повернув йому лише 50 доларів США.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив суд визнати договір позики грошових коштів, укладений 09 вересня 2009 року між ним та ОСОБА_5, дійсним, оскільки вищевказані обставини підтверджують цей факт, у тому числі написання ОСОБА_5 розписки від 09 вересня 2009 року. Також, просив стягнути з останнього на його користь заборгованість за цим договором у розмірі 783 192 грн, 3 % річних від вказаної заборгованості за час прострочення з 22 жовтня 2012 року по 23 червня 2014 року у розмірі 17 793 грн 77 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2018 року у складі судді Бородіної Н. М. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 09 вересня 2009 року у розмірі 783 192 грн, 3 % річних від вказаної заборгованості за час прострочення з 22 жовтня 2012 року по 23 червня 2014 року у розмірі 17 793 грн 77 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність розписки разом з показаннями свідків підтверджує факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики, зобов'язання за яким ОСОБА_5 належним чином перед ОСОБА_3 не виконано, позику не повернуто, унаслідок чого з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за цим договором та 3 % річних за час прострочення цієї заборгованості. Висновок судової лінгвістичної експертизи Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 26 грудня 2014 року, згідно з яким текстовий матеріал, спірна розписка, не дає змогу однозначно встановити юридично важливі форми для тексту розписки: особу позичальника, особу позикодавця, у розумінні частини другої статті 78 ЦПК України не є належним та допустимим доказом, а сукупність інших доказів підтверджує позикові відносини між сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3. відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до висновку судової лінгвістичної експертизи Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 26 грудня 2014 року текстовий матеріал, спірний документ, наданий позивачем, не дає змогу однозначно встановити юридично важливі форми для тексту розписки, а саме особу позичальника, особу позикодавця. Спірний документ, на який позивач посилається як на розписку, не підтверджує факт того, що ОСОБА_5 отримав у борг кошти від ОСОБА_3, оскільки не містить умов отримання позичальником грошей у борг із зобов'язанням їх повернення. Зі змісту цього документа не вбачається, що саме відповідач зайняв у позивача грошові кошти, так як він містить тільки припущення, які не можуть бути підставою для стягнення грошових коштів. Показання свідків щодо договору позики безпідставні, так як зазначені обставини не можуть ґрунтуватися на свідченнях свідків. Отже, наданий позивачем документ, який написано ОСОБА_5, не є за своєю природою борговою розпискою, зобов'язанням перед позивачем, оскільки не містить усіх складових, що характерні для боргової розписки.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 640/219/14-ц з Київського районного суду м. Харкова.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору позики дійсним та стягнення боргу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики підтверджується розпискою від 09 вересня 2009 року, постановою про закриття кримінального провадження слідчого відділу Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 22 березня 2013 року, показаннями свідків. Відповідач не заперечує того, що спірна розписка написана і підписана саме ним. Сам факт наявності у позивача розписки відповідача підтверджує укладення між ними договору позики та не виконання зобов'язання.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 вересня 2009 року між ОСОБА_3. та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3, як позикодавець, надав відповідачу, як позичальнику, позику у розмірі 30 тис. доларів США, з терміном повернення на першу його вимогу.

Вказані обставини підтверджуються розпискою ОСОБА_5 від 09 вересня 2009 року такого змісту: «Я, ОСОБА_5 занялдля покупки автомобиля 30 000 долларов США, 09 сентября 2009 года». Далі, на цьому ж аркуші надано коментар ОСОБА_3., а саме: «ОСОБА_3. 09 сентября 2009 годапередал в качествезайма ОСОБА_5 денежные средства в сумме 30 000 долларов США. Факт займа произведен в присутствии ОСОБА_8, ОСОБА_9» (а.с. 185, т. 1).

05 жовтня 2012 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_5 письмову претензію з вимогою повернути позику до 22 жовтня 2012 року.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за договором позики у повному обсязі не виконав, на вимоги позичальника не реагував.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив, не звернув уваги на те, що факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики підтверджується розпискою від 09 вересня 2009 року, відповідач не заперечує того, що ця розписка підписана саме ним.

Апеляційний суд не врахував, що відповідно до зазначених вище положень закону сам факт наявності у позивача, як позикодавця, розписки, написаної відповідачем, як позичальника, підтверджує укладення між ними договору позики. Інше відповідачем не доведено, оскільки у силу частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання апеляційного суду на відсутність у розписці, від імені ОСОБА_5 зобов'язання повернути позику є безпідставними, так як розписку слід оцінювати (тлумачити), виходячи із повного змісту, тексту. Так у розписці зазначено, що ОСОБА_5 зайняв кошти і розписка знаходиться у ОСОБА_3 й доказів протиправності її знаходження у останнього відповідач не надав, а зі змісту статті 1046 ЦК України терміну «зайняв» кореспондує зобов'язання повернути.

При цьому ОСОБА_5 відповідно до вимог статті 1051 ЦК України не оспорював договір позики, не спростував, а навпаки, підтвердив факт написання ним розписки.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що наявність розписки підтверджує укладення між ОСОБА_3. та ОСОБА_5договору позики, зобов'язання за яким відповідачем належним чином перед позивачем не виконано, позику не повернуто.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь ОСОБА_3. заборгованість за спірним договором позики та 3 % річних за час прострочення цієї заборгованості.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2018 року залишити у силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк