Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №333/942/19

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 333/942/19

провадження № 61-10557св20

Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судовоїпалати Касаційногоцивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасникисправи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Запорізька міська рада,

треті особи: ОСОБА_2, Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року в складі судді Ярошенка А. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегія суддів: Крилової О.

В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

На обґрунтування позову позивач зазначав, що 26 грудня 2006 року його мати ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарувала позивачу належні їй 957/1600 частки житлового будинку АДРЕСА_1 і (далі - житловий будинок). Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької нотаріальної контори Дмитрієвою Н. П., за реєстровим номером 4-1974.

12 жовтня 2012 року Комунарський районний суд міста Запоріжжя ухвалив заочне рішення про визнання недійсним вказаного договору дарування.

19 грудня 2012 року ОСОБА_3, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_4, подарувала ОСОБА_5 ці ж 957/1600 частки спірного житлового будинку за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. за реєстровим номером 4564.

У зв'язку із набуттям у власність 957/1600 частин спірного житлового будинку в дар ОСОБА_5 стала власницею всього житлового будинку і 25січня 2013 року уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_2, що посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою від 10 березня 2016 року судом касаційної інстанції, заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 жовтня 2012 року скасовано, у задоволенні визнання недійсним договору дарування 957/1600 частин спірного житлового будинку, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 25 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року, витребувано у ОСОБА_2 належні ОСОБА_1 957/1600 частин спірного житлового будинку.

На цей час ОСОБА_2 є єдиним співвласником спірного житлового будинку, якому належить його 643/1600 частки.

Під час розгляду цивільної справи № 333/2281/18 за позовом позивача до ОСОБА_2 про виділ майна у натурі - частки із майна, що є у спільній частковій власності, що перебуває у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя, позивач дізнався, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок.

21 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача за отриманням відповідного рішення.

26 листопада 2018 року Запорізька міська рада видала ОСОБА_1 копію рішення від 23 квітня 2014 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

Листом відповідача від 27 грудня 2018 року позивачуроз'яснено, що 15 липня 2014 року Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку. Зазначено, що рішення № 63/06 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому він має право звернутися до суду за його оскарженням.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив судвизнати незаконним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року № 63/06 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки позивач в цьому спорі просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року № 63/06 про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, проте не заявляє жодних вимог щодо захисту майнових цивільних прав, а отже, суд першої інстанції немає підстав для поновлення та захищення прав позивача в цьму спорі.

Суд у своєму рішення послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, відповідно до яких після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки суд, мотивуючи своє рішення, правильно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, погоджуючись з висновком суду першої інстанції апеляційний суд врахував, що наслідком визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, про яке просив позивач, буде позбавлення права власності особи, яка на підставі зазначеного рішення набула право власності. Однак така особа до участі у справі як відповідач не залучалася.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

16 липня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки аргументам і доводам позивача.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту і йому потрібно звернутися до суду для оскарження державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а не рішення, яке стало підставою для її проведення.

Зазначає, що саме визнання незаконним рішення місцевого самоврядування є підставою для скасування права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2.

Також заявник зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях зазначили норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 750/3322/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкритокасаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Комунарського районного суду мітаЗапоріжжя.

Справа надійшла до Верховного Суду 21 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 листопада 2018 року Запорізька міська рада видала ОСОБА_1 копію рішення від 23 квітня 2014 року № 63/06 "Про передачу у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1" (т. 1 а. с. 26-27).

Листом Запорізької міської ради від 27 грудня 2018 року позивачу роз'яснено, що 15 липня 2014 року Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку. Зазначено, що рішення № 63/06 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому він має право звернутися до суду за його оскарженням (т. 1 а. с. 33).

Суди з пояснень відповідача та наданих доказів встановили, що зазначене вище рішення міської ради було фактично виконано, а саме ОСОБА_2 отримав у власність спірну земельну ділянку, тому немає підстав для скасування рішення міської ради від 27 квітня 2016 року № 49/190 в порядку розгляду на черговій сесії Запорізької міської ради.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування віднесено законодавцем згідно із частиною 3 статті 152 ЗК України до одного із способів захисту прав громадян на земельні ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина 5 статті 158 ЗК України).

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року № 63/06 про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458 цс18), справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб'єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, виданого реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. ОСОБА_2 є особою, прав та інтересів якої щодо зазначеної земельної ділянки безпосередньо стосується оскаржуване позивачем рішення органу місцевого самоврядування - Запорізької міської ради.

Проте ОСОБА_2, на права та обов'язки якого може вплинути судове рішення, є лише третьою особою у цій справі.

З урахуванням зазначеного належними відповідачами у справі, що розглядається, є Запорізька міська рада та ОСОБА_2.

Матеріали справи не містять підтвердження залучення ОСОБА_2 як співвідповідача у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

З огляду на не заявлення позовних вимог до ОСОБА_2, який є належним відповідачем в указаній справі, суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належного відповідача позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права. При залишенні рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказав взаємовиключні мотиви: як щодо неправильного способу захисту порушеного права позивача, так і стосовно неналежного складу відповідачів, і рішення суду першої інстанції не змінив.

Тобто апеляційний суд не врахував, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, тому судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині, щодо формулювання підстав відмови у позові.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 554/8386/17 (провадження № 61-15198св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 296/4345/18 (провадження № 61-291св20), від 30 вересня 2020 року у справі справа № 361/1953/18 (провадження № 61-16095св19).

При цьому позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 4 статті 412 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржені рішення залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров