Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа №522/18403/16-ц

провадження №61-29543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання доньки ОСОБА_3,аліменти, у розмірі 10 000 грн щомісячно, до досягнення дочкою повноліття.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 серпня 2001 року по 17 червня

2015 року вона з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з позивачем та знаходиться на її повному матеріальному утриманні.

Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, участі у вихованні дитини не приймає, офіційно не працевлаштований, постійного місця проживання не має, не має реєстрації, веде розгульний спосіб життя, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.

Посилаючись на наведені обставини, просила позов задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада

2017 року, залишеним без змін постановоюапеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року, позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що з кінця 2015 року відповідач

ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: матеріально не забезпечує необхідними засобами, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, перешкоджає у здійсненні можливості відвідування дитиною іншої країни для її спортивного, духовного розвитку і розширення світогляду, у зв'язку з чим це негативно вплинуло на психіку дитини. Також суд погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи крайній захід впливу щодо батька, суд не встановив жодної протиправної поведінки батька щодо дитини, проти нього не застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, на орган опіки та піклування не покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обовязків. Оскарження судового рішення про позбавленя батьківських прав та висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2016 року про визначеня участі ОСОБА_2 у вихованні дочки свідчить про бажання брати участь у вихованні дитини.

20 липня 2018 року Верховнйим Судом зареєстровано відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Доводи відзиву зводяться до того, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, встановили винну поведінку відповідача щодо ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, а також сприяли захисту інтересів та прав дитини, перевірили ставлення дитини до свого батька та врахували те, що відповідач протягом судового розгляду не змінив свого відношення до дитини.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що з 10 серпня 2001 року по 17 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з позивачем.

Предметом спору у даній справі є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06 листопада 2017 року вбачається, що враховуючи позитивне рішення членів ради опіки та піклування районної адміністрації, з метою захисту законних прав та інтересів малолітньої дитини, враховуючи думку малолітньої ОСОБА_3, відповідно до статей 19, 164, 165, 166, 171 Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 у відношенні малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Суд установив, що відповідно до висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації від 30 грудня 2016 року визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом встановлення систематичних зустрічей щосереди з 16:30 до 18: 00 у присутності матері - ОСОБА_1

Проте, відповідач ОСОБА_2 не скористався визначеним органом опіки та піклування способом участі у вихованні доньки та у визначенні дні не з'являвся до дочки.

Суд вважав доведеним, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що при розлученні він залишив свою частку придбаної разом у шлюбних відносинах квартири, вартістю 800 000 доларів США, саме для дочки. Від матеріального забезпечення не ухиляється, згоден виплачувати аліменти у розмірі

1/4 частини від заробітної плати, однак поки не працевлаштований, тому не має такої можливості. Він завжди цікавився життям доньки, до жовтня

2015 року він кожного дня бачився з дочкою, відвозив до школи та забирав, до цього постійно їздив з нею на спортивні змагання. Після розірвання шлюбу їх стосунки з позивачем погіршились та з жовтня 2015 року йому не давали можливості бачитись з донькою. Заперечував, що блокував дзвінки та соціальні мережі з дочкою, блокував номер телефону позивача та не відповідав на повідомлення, які надходили саме від ОСОБА_1 Восени 2015 року у позивача була травма та йому робили 4 операції на обличчі, і він не бажав, щоб дочка бачила його в такому вигляді. На новий 2016 рік він передавав для дочки подарунок, в день її народження в 2017 року його мати намагалася дзвонити матері дочки, проте остання не дала можливості привітати її з днем народження. Раніше він не мав можливості привітати доньку з днем народження, оскільки був змінений номер телефону дитини та вона не відповідала на дзвінки. Восени 2015 року позивачка зверталась до нього з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон та він не заперечував проти цього, проте до нотаріуса його ніхто не запрошував. У травні 2016 року почалися судові процеси та він звертався до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою, до теперішнього часу справа не розглянута, проте у рамках справи був висновок органу опіки та піклування від 22 грудня 2016 року, яким встановлено часи його побачень з донькою, але в цьому перешкоджає позивач.

Ураховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи, суд не встановив і не визначився, чи свідомо та умисно ОСОБА_2 ухилявся від виконання вказаних обов'язків, ураховуючи пояснення відповідача та, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.

Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

РРР ішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 рокута скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик