Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №466/3509/15

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 466/3509/15-ц

провадження № 61-38262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через представника ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2015 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрація Львівської міської ради, про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 23 вересня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між нею і ОСОБА_3 Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2015 року шлюб між нею і ОСОБА_3 розірвано.

Після розірвання шлюбу, син залишився проживати з нею.

Скориставшись її незадовільним станом здоров'я, зумовленим хворобою і смертю брата, ОСОБА_3 забрав їхнього сина до себе і позбавляє її можливості спілкуватися з дитиною.

Вказувала, що ОСОБА_3 залякує сина, налаштовує дитину проти неї і не забезпечує сину належних умовах проживання.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд відібрати малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_3 і визначити постійне місце проживання дитини з нею.

У червні 2015 року ОСОБА_3 пред'явив до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що мати дитини - ОСОБА_1 не цікавиться розвитком їхнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, догляд за дитиною фактично здійснює він. Крім того, ОСОБА_1 страждає на захворювання нервової системи, у неї часто траплялись нервові зриви, вона повністю самоусунулася від виховання дитини, вселилась до будинку своєї матері, де проживає з іншим чоловіком.

Вказував, що дитина не бажає проживати з матір'ю, ним створено усі умови для проживання сина, тому просив суд визначити постійне місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина має більшу прихильність до батька, який забезпечив належні умови проживання, матір самоусунулась від її виховання та спілкування з нею, а тому з урахуванням висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22 липня 2015 року, вважав за необхідне визначити місце проживання дитини з батьком, зазначивши, що це відповідає інтересам дитини.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю - ОСОБА_1

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання дитини та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2015 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи наявність між дитиною і батьком тісного зв'язку, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини та те, що на час розгляду справи дитина проживає з батьком, отримує належний медичний догляд, батько дитини має постійне місце проживання, створив усі умови проживання, виховання та розвитку дитини, суд вважав, що відсутні виняткові обставини у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з батьком. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам у справі, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, оскільки це у повній мірі відповідатиме інтересам дитини.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року,встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости на піклуванні і під відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. В матеріалах справи відсутні будь-які допустимі і належні докази на підтвердження наявності виключних обставин, які є підставою для розлучення матері з дитиною. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, безпідставно задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3

Крім того, апеляційний суд розглянув справу, не повідомивши позивача та її представника належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило її можливості захистити свої права.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Судом установлено, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року справу було призначено до розгляду на 10 год. 15 хв. 29 березня 2018 року.

29 березня 2018 року, у зв'язку з неявкою відповідача і третьої особи, розгляд справи було відкладено на 11 год. 30 хв. 02 травня 2018 року.

Позивач та її представник були повідомлені про відкладення судового засідання на 02 травня 2018 року, що підтверджується відповідною розпискою в матеріалах справи (а. с. 127, т. 3).

Відповідачу і третій особі були направлені повістки про виклик. При цьому суд ухвалою від 29 березня 2018 року визнав явку учасників справи обов'язковою (а. с. 126, т. 3).

01 травня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення права позивача на представництво її інтересів, оскільки за станом здоров'я він не міг прийняти участь в судовому засіданні, призначеному на 02 травня 2018 року (а. с. 134, т. 3).

02 травня 2018 року судове засідання не відбулося про, що свідчить відсутність протоколу судового засідання.

14 травня 2018 року Апеляційним судом Львівської області, за відсутності учасників справи, без постановлення ухвали про перенесення розгляду справи на 14 травня 2018 року чи призначення дати судового засідання на 14 травня 2018 року, було ухвалено оскаржуване судове рішення.

Доказів на підтвердження отримання позивачем або її представником повістки про відкладення судового розгляду на 14 травня 2018 року та фіксації цього факту матеріали справи взагалі не містять.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-135, 372 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Згідно з частиною першою статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Однак, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи 14 травня 2018 року, розгляд справи не відклав, причини неявки позивача у судове засідання не з'ясував, чим порушив її конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає обов'язковому скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через представника ОСОБА_2, задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк