Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №135/588/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 135/588/17

провадження № 61-29591св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Біолік»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Біолік» на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2017 року у складі головуючого судді Корнієнка О. М. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року у складі суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Стадник І. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Біолік» (далі - ПрАТ «Біолік») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 грудня 2015 року він був призначений на посаду охоронця в дільницю охорони на ПрАТ «Біолік». 14 січня 2017 року його звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Правомірність свого звільнення він оскаржив до Ладижинського міського суду Вінницької області, рішенням якого від 20 квітня 2017 року позов задоволено, звільнення визнано незаконним, поновлено його на роботі на посаді охоронця з 14 січня 2017 року, а з відповідача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зазначене рішення було допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі.

Вказував, що ПрАТ «Біолік» не повідомив його про поновлення на роботі, тому він змушений був звертатись до суду із заявою про видачу виконавчого листа. Крім того, 21 квітня 2017 року він телефонував до ПрАТ «Біолік», проте йому було повідомлено, що інформація щодо наявності наказу про поновлення на роботі та відомості про графік чергувань відсутня. 24 квітня 2017 року позивачу стало відомо про наказ про поновлення його на роботі та те, що він мав приступити до роботи ще 21 квітня 2017 року, а також має виходити на чергування 25 квітня 2017 року. Зазначав, що 25 квітня 2017 року він вийшов на роботу для вирішення питання щодо поновлення на роботі, однак його не було допущено до виконання своїх обов'язків, було відібрано письмові пояснення та повідомлено про те, що йому поштою направлено лист із наказом про поновлення на роботі, який він отримав 25 квітня 2017 року. 26 квітня 2017 року та 27 квітня 2017 року ОСОБА_4 виходив на роботу, однак його також не було допущено до виконання своїх обов'язків. У травні 2017 року позивач отримав лист та наказ про звільнення з 26 квітня 2017 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом.

Зазначав, що звільнення є незаконним, оскільки 21 квітня 2017 року він не знав про наявність наказу про поновлення його на роботі, тому відсутність на роботі цього дня не можна вважати прогулом, після ознайомлення із наказом про поновлення на роботі його фактично не було допущено до роботи, тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Також зазначав про те, що у заступника директора ОСОБА_5, який підписав наказ відсутні повноваження щодо звільнення працівників.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив визнати незаконним та скасувати наказ № 55-к від 26 квітня 2017 року № 55-к про його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на роботі в ПрАТ «Біолік» на посаді охоронця дільниці охорони та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 з роботи на підставі наказу від 26 квітня 2017 року № 55-к на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді охоронця дільниці охорони ПрАТ «Біолік» з 26 квітня 2017 року. Стягнуто з ПрАТ «Біолік» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2017 року в розмірі 6 964 грн 10 коп. з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених податків та обов'язкових платежів. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи з 26 квітня 2017 року за прогул здійснено з порушенням норм трудового законодавства. Відповідачем не надано доказів того, що позивач без поважних причин не приступив до виконання своїх трудових обов'язків та не заступив на чергування 21 квітня 2017 року, оскільки наказ про поновлення його на роботі ОСОБА_4 отриманий ним 24 квітня 2017 року. Дізнавшись про своє поновлення на роботі позивач з'явився на роботу, проте його фактично не було допущено до роботи. Необізнаність позивача із особливостями поновлення на роботі, враховуючи дії працівників адміністраціїпідприємства, які не роз'яснили працівнику порядок та процедуру поновлення, не з'ясували можливість працівника заступити на цілодобове чергування в той же день, коли він був ознайомлений із наказом про поновлення на роботі (враховуючи цілодобове чергування), не може свідчити про те, що позивач допустив прогул.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно вважав безпідставними твердження відповідача про те, що позивач без поважних причин не приступив до виконання своїх трудових обов'язків та не заступив на чергування 21 квітня 2017 року. Встановлено, що лист із повідомленням про те, що позивача поновлено на роботі отриманий ним 24 квітня 2017 року, тому дізнавшись про своє поновлення на роботі, ОСОБА_4 на наступний день 25квітня 2017 року з'явився на роботу у ПрАТ «Біолік», однак його фактично не допустили до роботи з незалежних від нього причин. Місцевим судом правильно враховано і те, що позивачу 25 квітня 2017 року стало відомо про те, що він цього ж дня має заступити на зміну, де, враховуючи особливість праці охоронця, потрібно було працювати день і ніч. Крім того, з графіка змінності працівників служби охорони ПрАТ «Біолік», затвердженого директором 20 квітня 2017 року, вбачається, що він не відповідає графіку змінності на квітень місяць, який затверджений директором з 01 квітня 2017 року. Починаючи з 20 квітня 2017 року графік передбачає і вихід на зміну ОСОБА_4, отже місцевий суд вірно вважав непідтвердженими належними доказами доводи відповідача про те, що позивач був належним чином обізнаний із графіком чергувань та свідомо без поважних причин не заступив на чергування 25 квітня 2017 року. Відповідачем не доведено, що охоронці чергували на підприємстві відповідно до нового графіка чергувань на підприємстві, отримання інформації позивачем від іншого охоронця, без ознайомлення із графіком чергувань, не може свідчити про те, що позивачу було відомо про дні свого чергування, а також години роботи. За таких обставин не можна вважати, що позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ «Біолік» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_4 був присутнім при проголошенні рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року про поновлення його на роботі, тому останньому було відомо про те, що вказане рішення допущено до негайного виконання. Відповідач в той же день - 20 квітня 2017 року видав наказ № 51-к про поновлення ОСОБА_4 на роботі, проте останній в період з 21 по 24 квітня 2017 року не вживав заходів щодо свого поновлення на роботі. З'явившись на підприємстві 25 квітня 2017 року позивач не мав наміру приступати до роботи, вів себе зухвало та вимагав виплату коштів за рішенням суду. Посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивача не було фактично допущено до роботи не підтверджено належними доказами, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що позивачу пропонували 25 квітня 2017 року вийти на чергування, проте він відмовився, тому доказів поважності причин не виходу на роботу в цей день позивачем не надано. Крім того, позивач, який пропрацював на підприємстві значний час був обізнаний з умовами роботи, зокрема, режимом роботи охорони та кількістю працівників охорони. Також, позивач був ознайомлений із графіком чергування, затвердженим 20 квітня 2017 року, про що свідчить його підпис в наказі про поновлення на роботі, додатком № 1 якого є вказаний графік чергувань. Судами було порушено принцип змагальності сторін, зокрема, позивачем не було надано доказів на обґрунтування своїх позовних вимог та судами не було взято до уваги письмові докази відповідача на підтвердження своїх заперечень.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначив про те, що касаційна скарга не містить аргументів щодо порушення судами норм матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, порушення судами норм процесуального права щодо їх оцінки та невідповідність висновків суду обставинам справи. Обставини незаконного звільнення позивача були підтверджені доказами, які були належним чином оцінені судами. Просить касаційну скаргу ПрАТ «Біолік» залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

25 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що 05 грудня 2015 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу охоронцем у дільницю охорони ПрАТ «Біолік».

Згідно наказу від 10 січня 2017 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи з 14січня 2017 року, у зв'язку із скороченням штату згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Ладижинського міського суду від 20квітня 2017 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 з роботи, поновлено його на посаді охоронця дільниці охорони ПрАТ «Біолік» з 14 січня 2017 року та стягнуто з ПрАТ «Біолік» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2017 року у розмірі 5 196 грн 29 коп., з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Наказом №51к від 20 квітня 2017 року за підписом заступника директора ПрАТ «Біолік» ОСОБА_5, поновлено ОСОБА_4 на посаді охоронця дільниці охорони, вказано приступити до роботи з 21 квітня 2017 року. Також даним наказом затверджено графік чергувань охоронцями підприємства з 21 квітня 2017 року.

Згідно доповідних записок начальника охорони ОСОБА_6 від 21 квітня 2017 року та 24квітня 2017 року ОСОБА_4 не з'явився на роботі у вказані дні, про причини неявки не повідомив.

З копії листа ПрАТ «Біолік» № 551 від 21 квітня 2017 року та поштового повідомлення вбачається, що лист від ПрАТ «Біолік» із повідомленням про те, що 20квітня 2017 року позивача поновлено на роботі на посаді охоронця дільниці охорони, ОСОБА_4 отримав 24 квітня 2017 року.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 від 25 квітня 2017 року про день виходу на роботу та про зміну в графіку чергувань він не знав, про наявність графіку чергувань дізнався ввечері 24 квітня 2017 року від інших працівників.

25 квітня ПрАТ «Біолік» складено відповідні акти про те, що ОСОБА_4 з'явився на території підприємства о 08 год. 00 хв., ознайомився із наказом про поновлення на роботі № 51-к від 20 квітня 2017 року та графіком чергувань, однак відмовився від підпису у графіку чергувань, надав письмові пояснення щодо відсутності на роботі з 21 по 24 квітня 2017 року, вказав, що заступить на чергування після виплати компенсації, надати трудову книжку до відділу кадрів відмовився, згодом о 13 год. 35 хв. залишив територію підприємства, на чергування не заступив, протягом дня на території підприємства не з'являвся.

26 квітня 2017 року було складено акт про те, що ОСОБА_4 відмовився надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі 25 та 26 квітня 2017 року.

Наказом № 55-к від 26 квітня 2017 року заступника директора ПрАТ «Біолік» ОСОБА_5 звільнено ОСОБА_4 із посади охоронця у зв'язку з прогулом на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом роз'яснень, викладених у пунктах 18, 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові.

Згідно із статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише один вид стягнення - догана або звільнення.

За змістом статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до частини третьої статті 10 та частини першої статі 60 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач ОСОБА_4 з поважних причин був відсутній на своєму робочому місці та не заступив на чергування після того, як було видано наказ про його поновлення на роботі та затверджено новий графік чергувань охоронцями підприємства, тому наказ про його звільнення у зв'язку з прогулом без поважних причин підлягає скасуванню.

Згідно частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За таких обставин суди вірно виходили із того, що обізнаність про рішення суду щодо поновлення на роботі не може свідчити про те, що ОСОБА_4 21 квітня 2017 року знав про те, що на підприємстві видано наказ про його поновлення на роботі. При цьому встановлено, що лист із повідомленням про те, що ОСОБА_4 поновлено на роботі отриманий ним лише 24 квітня 2017 року.

Також судами встановлено, що ОСОБА_4 не був належним чином обізнаний із графіком чергувань, затвердженим 20 квітня 2017 року, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач був відсутній на робочому місці 21 та 22 квітня, а також 25 та 26 квітня 2017 року з поважних причин, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необгрунтованими.

Таким чином доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, яке давало б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки. Проте межі розгляду справи судом касаційної інстанції таких процесуальних повноважень суди касаційної інстанції не надають.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Біолік» залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв