Історія справи

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 751/1538/17-ц

провадження № 61-32262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - виконавчий комітет Чернігівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - представника ОСОБА_4 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2017 року у складі судді Косач І. А. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі - ВК Чернігівської міської ради), у якому просила визнати незаконним рішення ради, надати житлову площу та стягнути майнову шкоду.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до акту обстеження житлових умов від 06 грудня 1989 року у квартирі АДРЕСА_1 квартиронаймачем якої є вона, проживає п'ять осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7

Зазначена квартира не відповідала житловим та санітарним нормам.

Надалі ОСОБА_7 до отримання державного житла, адміністрацією і президією профспілкового комітету підприємства фабрики музичних інструментів ім. П. П. Постишева надано у тимчасове користування кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 як сім'ї, яка підлягає відселенню з будинку, поставленому на капітальний ремонт.

Рішенням ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 відмовлено ОСОБА_7 в виділенні додаткової жилої площі, оскільки його сім'я (він, мати, брат) має середню забезпеченість житловою площею на кожного члена.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2007 року виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 та ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_3 та переселено їх у раніше займане житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

У 2007 році комунальне підприємство «Новозаводське» (далі - КП «Новозаводське») Чернігівської міської ради також виселило їх із квартир АДРЕСА_1

Зазначає, що з 29 грудня 1989 року вона перебуває на квартирному обліку за місцем проживання. Окремого житла не отримала до цього часу.

Вважає, що внаслідок відмови у виділенні додаткової житлової площі, фактично зменшено розмір її житлової площі, а тому вона має право на грошову компенсацію у зв'язку із цим, яку оцінює в розмірі 49 450,90 доларів США, що еквівалентно 407 543,07 грн. Проте такої компенсації в порушення вимог законодавства вона також не отримала.

Вважає, що має право на отримання житлового приміщення, оскільки є інвалідом першої групи та потребує сторонньої допомоги.

Просила скасувати рішення ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 як незаконне; зобов'язати надати їй окреме ізольоване житлове приміщення; стягнути на свою користь суму матеріальної шкоди в розмірі 407 543,07 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржене рішення ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року не порушує прав та інтересів позивача, оскільки цим рішенням відмовлено у виділенні додаткових приміщень іншим особам, а не ОСОБА_4

У червні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_10 - її представник подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що при проведенні капітального ремонту будинку наймодавець зобов'язаний надати інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму ремонтованого приміщення. Не врахувавши зменшення жилої площі, ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 своїм рішенням безпідставно відмовив у наданні додаткової жилої площі. Крім того, таке зменшення є підставою для відшкодування майнової шкоди.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 30 травня 2018 року справа № 751/1538/17-ц передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що відповідно до акту обстеження житлових умов від 06 грудня 1989 рокуу квартирі АДРЕСА_1 проживає п'ятьдорослих мешканців - ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7, квартиронаймачем є ОСОБА_4.

Відповідно до заяви ОСОБА_7 від 29 грудня 1989 року про зайняття його сім'єю у складі 5 осіб кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 до отримання ними державного житла, адміністрацією і президією профспілкового комітету підприємства фабрики музичних інструментів ім. П. П. Постишева було прийнято спільне рішення про надання тимчасово вищевказаних кімнат як сім'ї, що підлягає відселенню з будинку поставленому на капітальний ремонт.

Рішенням ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 було відмовлено ОСОБА_7 у виділенні квартир АДРЕСА_2, а також відмовлено у виділенні квартири НОМЕР_1 житловою площею 24,5 кв. м за цією ж адресою ОСОБА_9, як таким, що мають середню забезпеченість житловою площею на кожного члена сім'ї; зареєстровані в двокімнатній квартирі № 24 (13), житловою площею 35,7 кв. м. цього будинку.

Рішенням ВК Чернігівської міської ради від 20 березня 2006 року № 68 виділено відповідно до статті 54 ЖК Української РСР ОСОБА_7 кімнату НОМЕР_3, житловою площею 11,4 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб (він, мати, брат), для подальшого реконструювання її під санвузол; проживають у кімнатах НОМЕР_4 житловою площею 35,7 кв. м цієї ж квартири.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2007 року, за позовом КП «Новозаводське» Чернігівської міської ради, виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 та переселено його у раніше займане житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_4та переселено його у раніше займане житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні вимог КП «Новозаводське» Чернігівської міської ради до ОСОБА_4 про виселення відмовлено.

З 29 грудня 1989 року позивач перебуває на квартирному обліку за місцем проживання.

Статтею 31 ЖК Української РСР встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 43 ЖК Української РСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Встановивши, що рішенням ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 було відмовлено саме ОСОБА_7 в виділенні йому додаткової площі, а не позивачу, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, є правильним. Також відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_4 майнової шкоди.

Помилкове застосування судом положень статті 267 ЦК України щодо пропуску позовної давності до вимог про визнання рішення ВК Чернігівської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 248 незаконним на правильність оскаржених судових рішень не впливає, оскільки судом було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову з підстав того, що оскарженим рішенням вирішувалось питання надання житла ОСОБА_7 та ОСОБА_9 і особи, яких воно стосувалось, його не оскаржили. У решті рішення також є правильним.

Доводи касаційної скарги зводяться лише до оцінки та переоцінки доказів у справі, проте зазначене знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - її представника залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду Чернігова від 06 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду Чернігова від 06 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат