Історія справи

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 500/306/15-ц

провадження № 61-13860св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (судді-доповідача),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділ Держземагентсва в місті Ізмаїл Одеської області, Ізмаїльська міська рада Одеської області,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Станкевича В. А., Варикаші О. Д., Бабія А. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, відділу Держземагентсва в місті Ізмаїл Одеської області, Ізмаїльської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_3, про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету, державного акту на право приватної власності на землю, скасування запису про реєстрацію акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі проживають в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_1 Третя особа ОСОБА_3, є їх сусідкою та власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Позивачі вважають, що 29 листопада 2000 року ОСОБА_3 був незаконно оформлений та виданий державний акт на земельну ділянку, оскільки ними як з суміжними землекористувачами площа ділянки не погоджувалась, в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі підпис від них підроблений.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1170 від 27 жовтня 2000 року (далі - рішення виконавчого комітету № 1170) в частині видання ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів, виданий 29 листопада 2000 року ОСОБА_3 та скасувати запис № 1954 про реєстрацію вказаного акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради № 1170 від 27 жовтня 2000 року в частині видання ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю. Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів, виданий 29 листопада 2000 року ОСОБА_3 та скасовано запис № 1954 про реєстрацію вказаного акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані та пред'явлені до належних відповідачів, оскільки саме виконавчий комітет та міська рада несуть відповідальність за прийняття рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та видачу державного акту на право приватної власності на землю, а також ведення книги реєстрації таких актів. Враховуючи те, що висновком судового експерта встановлено, що в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 05 липня 2000 року текст та підпис від імені суміжного землекористувача за адресою: АДРЕСА_1, виконаний не ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки технічна документація виготовлена із порушенням норм закону.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не зазначив, які саме права стосовно меж земельної ділянки порушені відповідачами. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що саме погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок, тому відмова у погодженні таких меж або непогодження меж не може бути перешкодою у здійсненні подальшої приватизації земельної ділянки.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував доводи позивача про те, що прийняття рішення виконавчого комітету № 1170 в частині та видача державного акту на право приватної власності на землю було здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція). Скаржники вказували на те, що суд апеляційної інстанції не сприяв повному та об'єктивному розгляду справи, неналежно дослідив обставини справи.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшов.

16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що землекористувачами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Суміжним землекористувачем позивачів є ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1170 від 27 жовтня 2000 року встановлено видати ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі цього рішення 29 листопада 2000 року ОСОБА_3 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0726 га за вказаною адресою, який зареєстрований за № 1954 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до висновку судового експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 73 від 03 лютого 2014 року рукописний текст та підпис в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 05 липня 2000 року від імені «ОСОБА_7» виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою.

На підставі ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року у справі № 500/733/14-к на оригінал акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 05 липня 2000 року накладено арешт та залучено його до матеріалів кримінального провадження.

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, позивачі вказували на невідповідність акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі вимогам закону, а також на розташування ОСОБА_3 на її земельній ділянці вуличної вбиральні із порушенням норм законодавства щодо відстані від домоволодіння ОСОБА_7, а саме на відстані 4 м.

В матеріалах справи відсутні докази права власності чи права користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. Разом з тим, відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 1988 року ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці 225 кв. м.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Вирішуючи спір, суди обох інстанцій виходили із того, що землекористувачами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, разом з тим не зазначили, який саме розмір вказаної земельної ділянки, тобто не перевірили, яким чином видача спірного акта на право власності на землю ОСОБА_3 порушує право на земельну ділянку позивачів.

Згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 1.13 Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю та на право постійного користування землею при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і товариствам громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Вирішуючи даний спір та перевіряючи доводи позивача, суди ухвалили різні за змістом судові рішення проте, не встановили, за яких умов суміжні земельні ділянки були закріплені за домогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_3, не перевірили, розмір цих земельних ділянок, яким чином були визначені межі земельної ділянки ОСОБА_3 в натурі та чи відповідають вони планово-картографічним матеріалам та матеріалам кадастрової зйомки, чи порушує це права суміжних землекористувачів (позивачів), зокрема як власника сусіднього домогосподарства.

Перевірка вказаних обставин неможлива без вирішення питання про коло осіб, прав яких може стосуватися ухвалене по суті спору рішення. Так, суди не звернули уваги на те, що предмет позовних вимог стосується права власності на земельну ділянку ОСОБА_3, проте не вирішили у визначеному процесуальним законом порядку питання про залучення ОСОБА_3 як належного відповідача.

Під час розгляду справи, суди не встановили фактичні правовідносини з приводу користування сусідніми земельними ділянками, не перевірили відповідно до даних земельного кадастру межі земельної ділянки, якою користувалася позивачі та сусідньої земельної ділянки, на якій знаходиться належний ОСОБА_3 житловий будинок, не дослідили всі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також не визначились з нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.

У судовому рішенні суди зобов'язані дати відповіді на всі доводи сторін у справі, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько В. В. Пророк В. М. Сімоненко І. М. Фаловська