Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.06.2023 року у справі №638/10789/20
Постанова КЦС ВП від 19.06.2023 року у справі №638/10789/20

Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 638/10789/20

провадження № 61-6038 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня

2021 року у складі судді Семіряда І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів:

Пилипчук Н. П., Маміної О В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві), в якому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (далі - ДКС України) компенсацію моральної

шкоди, завданої бездіяльністю слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві,

у розмірі 1 133 520,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у липні 2018 року він звернувся до уповноваженої особи прокуратури із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене посадовою особою прокуратури Полтавської області. Проте, по вищевказаному факту не було внесено відомості

до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).

Указував, що 16 серпня 2018 року слідчим суддею Червоназаводського районного суду м. Харкова прийнято ухвалу, якою зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відповідні відомості до ЄРДР

(справа № 646/4693/18) й 31 серпня 2018 року такі відомості, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України (невиконання судового рішення), було внесено

до ЄРДР за номером 42018220000001010. 23 грудня 2019 року матеріали вказаного кримінального провадження направлено до ТУ ДБР у м. Полтаві для проведення досудового розслідування.

У січні 2020 року він звернувся з клопотанням до слідчого ТУ ДБР

у м. Полтаві Алехіної К. О. (далі - слідчий) про визнання його потерпілим,

у задоволенні якого йому було відмовлено постановою слідчого від 14 січня

2020 року. 19 лютого 2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував вищевказану постанову слідчого (справа

№ 554/1003/20).

У березні 2020 року він направив слідчому повторне клопотання

про визнання його потерпілим. 23 березня 2020 року слідчим прийнято постанову про відмову у задоволенні відповідного клопотання,

яку було скасовано ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду

м. Полтави від 13 квітня 2020 року (справа № 554/1003/20).

У травні 2020 року він подав слідчому клопотання про проведення

судово-психологічної експертизи з метою встановлення розміру моральної шкоди, завданої йому посадовими особами правоохоронних органів

у вказаному кримінальному провадженні, та відповідної грошової компенсації. Постановою слідчого від 18 травня 2020 року йому відмовлено у задоволені вказаного клопотання.

Позивач уважав такі дії слідчого незаконними. При цьому тривалими неправомірними діями і бездіяльністю, результатом чого є надмірна тривалість досудового розслідування, слідчий завдав йому моральну шкоду, розмір якої визначив у сумі 1 133 520,00 грн, яка підлягає стягненню

на його користь із Державного бюджету України через ДКС України.

Посилався на відповідні норми Конституції України КПК України,

ЦК України, прецедентну практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) та правові позиції Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня

2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, застосувавши відповідні норми ЦК України, виходив із того, що позивач

не довів наявність завданої йому шкоди, на наявність якої він посилався, причинний зв`язок між шкодою та діями відповідача.

ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що незаконні, на його думку, процесуальні рішення слідчого були скасовані в судовому порядку.

Разом із цим, суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й не може бути безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій вірно вказали, що метою оскарження позивачем бездіяльності слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві у даному спорі було оспорювання процесуальної діяльності та незгода з прийнятими процесуальними рішеннями відповідно до вимог КПК України. Зазначене

не є безумовним доказом неправомірних дій або бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.

Судами враховано прецедентну судову практику ЄСПЛ, а також правові позиції Верховного Суду, викладені у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав

для задоволення його позову, не враховано прецедентну практику ЄСПЛ, відповідні положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Конституції України та норми ЦК України.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду,

яку безпідставно не враховано судами при вирішенні спору.

Крім того, судами не враховано, що слідчим протягом тривалого часу обмежувалися його процесуальні права у кримінальному провадженні

№ 42018220000001010.

Вказує, що судами не надано правової оцінки доводам, якими було обґрунтовано наявність підстав для відшкодування моральної шкоди,

та доказам, наданим на їх підтвердження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТУ ДБР у м. Полтаві, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначається, що доводи позивача в цілому зводяться виключно до його незгоди з процесуальними рішеннями, прийнятими у кримінальному провадженні. Крім того, містяться посилання на відповідну судову практику Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування

за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових

чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено,

що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176

ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується

на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил

про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання

про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій

особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади

при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня

2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність

за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно із статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право

на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним здійсненням слідчим ТУ ДБР у м. Полтаві розслідування кримінального провадження

№ 42018220000001010. Позивач уважав, що неправомірні дії

та бездіяльність слідчого вплинули на тривалість кримінального провадження.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві, про які вказано у позові ОСОБА_1 , та настанням шкоди.

З урахуванням вищенаведеного та правильно встановлених судами фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією

з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності

за шкідливі наслідки протиправного діяння.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надав достатніх, належних

і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) слідчого (органу), а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому

цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України

на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії

чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення

про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді

за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги

на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства,

як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень,

дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недолікиу ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Судами вірно встановлено, що метою оскарження ОСОБА_1 бездіяльності слідчого у цій справі було оспорювання його процесуальної діяльності.

Разом із цим, зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

Такі висновки зроблено Верховним Судом у постановах: від 03 березня

2021 року у справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20);

від 24 грудня 2021 року у справі № 646/5190/19-ц (провадження

№ 61-3057св21), від 04 квітня 2022 року у справі № 638/12050/20 (провадження № 61-14178св21).

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

При цьому правовою підставою для відмови у позові ОСОБА_1 стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12,

81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18);

від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження

№ 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі

№ 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються

з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263

ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.

У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що переглядається, судами не встановлено факт тривалої бездіяльності слідчого, на що посилався позивач в обґрунтування позову.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня

2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць