Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа №607/3393/18

провадження №61-43944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 09 квітня 2010 року його прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця». 07 травня 2014 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління контролю та внутрішнього аудиту його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов`язків начальника Департаменту внутрішнього контролю.

16 січня 2016 року його переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

27 липня 2016 року на нього покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

07 грудня 2016 року його переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу.

06 лютого 2017 року видано наказ за №164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу.

Наказом за №158/ос від 05 лютого 2018 року його звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Посилаючись на те, що фактично він здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09 квітня 2010 року, звільнення у зв`язку із закінченням трудового договору вважає незаконним, тому просив задовольнити його позовні вимоги.

Неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв`язку із втратою роботи, порушенням звичного ритму життя, доходів, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в 1 000 000,00 грн.

Просить визнати незаконним та скасувати наказ №158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, поновити на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ "Укрзалізниця", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення 05 лютого 2018 року по день винесення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 06 лютого 2017 року між сторонами укладено строковий трудовий договір на визначений строк - до 05 лютого 2018 року, який встановлений за погодженням сторін. Свою згоду на укладання саме строкового трудового договору позивач надав у письмовому вигляді. У цьому договорі сторони виклали зміст своїх прав та обов`язків, а також погодили права та обов`язки сторін, строк дії трудового договору і цей правочин відповідає чинному законодавству, яке не обмежує сторони у виборі трудового договору, визначаючи умови роботи та інтереси працівника. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведене з дотримання вимог чинного законодавства, оскільки строк трудового договору закінчився. Судом не встановлено порушення роботодавцем законних прав працівника, тому підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування йому моральної шкоди відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ "Укрзалізниця", стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 435 685,79 грн з відрахуванням податків і зборів, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано порушенням трудових прав позивача. Судом апеляційної інстанції встановлено, що трудові відносини з позивачем припинені у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, укладення якого суперечило чинному законодавству України. Звільнення позивача з роботи було незаконним, він підлягає поновленню на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу та на його користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту його звільнення по дату ухвалення судового рішення за 133 робочі дні у розмірі 1 435 685,79 грн з відрахуванням суми обов`язкових податків та зборів та відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодовано 5 000,00 грн заподіяної йому моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року.

24 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ПАТ «Укрзалізниця» просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неналежним чином здійснено оцінку доказів у їх сукупності, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку в частині укладення трудового договору із позивачем з порушенням вимог, визначених КЗпП України. Апеляційний суд без дослідження питання укладення контракту з позивачем, прийнявши до уваги заяву позивача від 07 лютого 2017 року про продовження трудових відносин на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах трудового договору, подану на наступний день після укладання контракту, дійшов висновку про продовження трудових відносин між сторонами на умовах укладеного трудового договору. Судом апеляційної інстанції не досліджено юридичний статус ПАТ «Укрзалізниця» та нормативні акти, якими товариство керується у своїй діяльності. При винесенні постанови суд помилково керувався Положенням про правління ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 29 липня 2016 року № 239, яким ПАТ «Укрзалізниця» у своїй діяльності не керується та дійшов до неправильного висновку щодо порядку прийнятого правлінням ПАТ «Укрзалізниця» рішення про підстави звільнення позивача. Апеляційним судом неправильно зроблено висновок в частині щодо класифікації посади позивача, тому неправильно зроблено висновок про відсутність правових підстав для укладення із позивачем контракту. При ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не врахував строки звернення за захистом порушеного трудового права, визначені статтею 233 КЗпП України та не взяв до уваги судову практику судів вищої інстанції. Суд безпідставно відшкодував на користь позивача моральну шкоду та неправильно розрахував судовий збір, який стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця».

Заперечення на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, яку мотивовано тим, що доводи відповідача не відповідають дійсності, викладені з перекрученням фактичних обставин справи та з неправильним тлумаченням норм матеріального та процесуального права.

07 лютого 2017 року позивач подав заяву, згідно з якою просив продовжити йому трудові відносини на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, яка не містить прохання про укладення строкового трудового договору та відсутні докази на підтвердження таких обставин. Позивач підписав спірний договір лише з метою убезпечення себе від можливого звільнення. Свідок ОСОБА_3 , яка на дату підписання спірного договору очолювала кадровий підрозділ, зазначила, що у вказаний період у товаристві не проводилася реорганізація чи зміни в організації виробництва і праці та підтвердила, що у разі відмови позивача від укладення контракту, останній підлягав звільненню.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність обставин, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, для укладення з позивачем строкового трудового договору. Відповідач у суді не довів, що станом на 06 лютого 2017 року виникла необхідність укладення строкового договору із позивачем, тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про погіршення становища позивача щодо строковості трудового договору.

Відповідач зловживає процесуальними правами, оскільки перекрутив фактичні обставини справи та надав суду інформацію про одночасне існування у штатному розписі двох аналогічних посад «директора із пасажирських перевезень та сервісу», але з різними посадовими окладами. На вимогу обох судів відповідач не надав витягів із рішень правління товариства про зміну штатного розпису. Жоден із установчих документів відповідача та законодавство, яке регулює діяльність залізниці, не передбачають для посади позивача обов`язкового укладення контракту. Суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 9 КЗпП України щодо її імперативності та без необхідності визнання умов спірного трудового договору недійсними в судовому порядку.

Згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених законом, тому неправильним є твердження відповідача про пропуск позовної давності, оскільки визнання недійсними умов трудового договору, які порушують права працівників, не потребує судового рішення.

Положення про правління ПАТ «Українська залізниця», яке затверджене наказом Міністерства інфраструктури України від 20 липня 2016 року № 259, опубліковане на сайті Верховної Ради України та зареєстроване під відповідним номером.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного віднесення апеляційним судом посади позивача до управління (менеджера) не заслуговують на увагу, оскільки докази у справі свідчать, що останній не був наділений функціями керівника товариства. Доводи відповідача про те, що позивач був наділений організаційно - розпорядчими функціями не підтверджені доказами.

Незаконним звільненням позивачу заподіяно моральну шкоду, тому суд правомірно її відшкодував на його користь.

Розподіл судових витрат судом здійснено відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм, які регулюють порядок заявлення відводу.

Просить відхилити касаційну скаргу, а судове рішення апеляційної інстанції - залишити в силі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що 09 квітня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту згідно з наказом від 08 квітня 2010 року № 231/ос Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу він працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом від 01 лютого 2012 року № 36/ос на нього покладено обов`язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

Наказом від 07 травня 2014 року № 469/ос його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

Відповідно до наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 11 січня 2016 року № 19/ос на підставі заяви позивача та рішення правління товариства від 11 січня 2016 року за №1, з 16 січня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

Наказом від 27 липня 2016 року № 1530/ос на позивача покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ "Укрзалізниця".

07 грудня 2016 року наказом ПАТ "Укрзалізниця" № 2352/ос ОСОБА_1 , за його згодою, переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ "Укрзалізниця".

Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 вирішено призначити на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року №Ц-57/7.

06 лютого 2017 року між ПАТ "Укрзалізниця" та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05 лютого 2018 року. Згідно з умовами пункту 8.1. цього договору, сторони погодили, що договір діє з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 року, включно.

Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 06 лютого 2017 року № 164/ос ОСОБА_1 ,за його згодою, переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ "Укрзалізниця" на умовах укладення строкового трудового договору.

05 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку трудового договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що підтверджується повідомленням за від 05 січня 2018 року № ЦПК-10.

Відповідно до акта від 05 січня 2018 року, складеного працівниками Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ПАТ "Укрзалізниця", ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись з повідомленням від 05 січня 2018 року за № ЦПК-10 про припинення з ним трудового договору, однак він відмовився.

На підставі заочного голосування правлінням ПАТ "Укрзалізниця" від 05 лютого 2018 року прийнято рішення про звільнення директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 05 лютого 2018 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 05 лютого 2018 року № 158/ос ОСОБА_1 звільнено з 05 лютого 2018 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку трудового договору.

Апеляційним судом також встановлено, що ПАТ "Укрзалізниця" утворено відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від23 лютого 2012 року за № 4442-VІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року за № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" і, що 100% акцій товариства належить державі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої, третьої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 липня 1998 року, №12-рп/98 (справа про тлумачення терміну "законодавство"), контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами. Термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосуванняконтракту як особливої формитрудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а такожпостанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт» трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю.

Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

Згідно із пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" контрактна форма трудового договору застосовується у випадках прямо передбачених законом.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із трудовим договором від 06 лютого 2017 року №16, укладеним між ПАТ "Укрзалізниця" та ОСОБА_1 , останній призначається на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу, підзвітний члену правління товариства, якому безпосередньо підпорядковується відповідна функціональна вертикаль і призначається відповідальним за напрямом діяльності товариства з питань організації ефективної роботи системи комплексного обслуговування пасажирських та приміських пасажирських перевезень. У межах наданих йому повноважень, в його обов`язки входить керівництво, контроль і координація діяльності товариства у визначеному напрямку діяльності, сприяння здійсненню оперативного управління товариством, організація його виробничо-господарської діяльності, соціальної та іншої діяльності, виконання завдань, передбачених Статутом та річним фінансовим планом, організація в межах визначеного напрямку діяльності виконання виробничих програм, договірних та інших зобов`язань товариства, матеріально-технічного забезпечення товариства та збереження ефективного використання майна товариства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №764 затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Посада директора з пасажирських перевезень і сервісу до зазначеного переліку не входить.Трудові відносини з позивачем були припинені у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, укладення якого суперечило чинному законодавству.

Встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказом ПАТ «Українська залізниця» № 164/ос від 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 з 06 лютого 2017 року за його згодою переведено на посаду директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору.

Суд першої інстанції також встановив, що у судовому засіданні ОСОБА_1 , допитаний як свідок, підтвердив, що добровільно уклав контракт від 06 лютого 2017 року, оскільки його умови передбачали більший розмір оплати праці.

Із змісту рішенні суду першої інстанції неможливо однозначно зробити висновок щодо встановлених судом відносин між сторонами трудового договору, а саме, який трудовий договір укладено з позивачем.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства, трудовий договір укладається на невизначений строк, тобто є безстроковим, однак в окремих випадках КЗпП України передбачено строковий трудовий договір, який відповідно до частини другої статті 23 КЗпП укладається лише у випадках, коли трудові відносини з врахуванням характеру посадових обов`язків, умов їх виконання, чи в інших передбачених законодавчими актами випадках, не можливо встановити на невизначений строк.

Водночас у контракті як особливій формі трудового договору за угодою сторін встановлюються строк його чинності, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору (частина третя статті 21 КЗпП України).

Метою укладання контракту є максимальне використання індивідуальних здібностей працівника, надання додаткових стимулів для максимальної віддачі, підвищення взаємної відповідальності його сторін тощо.

У заяві від 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 просив продовжити йому трудові відносини на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору (а. с. 23, т. 1). Водночас трудовий договір між сторонами укладено 06 лютого 2017 року (а. с. 26).

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (пункт 9) роз`яснював, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Із матеріалів справи випливає, що позивач працював за трудовим договором від 06 лютого 2017 року протягом року. Будь-яких зауважень при його укладанні не зазначав. Вказаний договір протягом строку його дії у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

У наказі (розпорядженні) про переведення на іншу роботу від 06 лютого 2017 року зазначено про переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір за погодженням сторін (а. с. 24).

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином не з`ясував, який трудовий договір укладено з позивачем: строковий трудовий договір (пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП України) чи контракт (частина третя статті 21 КЗпП України). Не звернув уваги на власноруч написану заяву позивача щодо його бажання продовжити трудові відносини на умовах укладення трудового договору та необумовлення підстав написання такої заяви. Не надано оцінку наказу від 06 лютого 2017 року про переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір за погодженням сторін.

Дійшовши висновку про укладення з позивачем контракту, апеляційний суд не надав йому оцінку в контексті встановлених судом першої інстанції обставин та положень частини третьої статті 21 КЗпП України, підстав його припинення, отже, не визначено класифікацію трудового договору за критерієм строків.

Встановивши, що посада позивача підпадає під характеристику посади менеджера (управителя) зі збуту (код професії 1475.4), апеляційний суд не з`ясував та не мотивував, чи посада ОСОБА_1 передбачала виконання таких повноважень, чи виконання організаційно-розпорядчих функцій.

Відповідач посилався на пропуск позивачем строку зверенння до суду. Будь-якої оцінки таким доводам позивача апеляційний суд не надав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги цивільного процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, належним чином не перевірив всі доводи та заперечення сторін, доводи апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги тривалий розгляд справи у суді, проте із урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених вище мотивів вважає необхідним скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, касаційна скарга ПАТ «Укрзалізниця»підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик