Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №607/22607/21
Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №607/22607/21

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 607/22607/21

провадження № 61-6042св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ангелівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області,

третя особа - Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2022 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костіва О. З., Міщія О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа - Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 01 вересня 1995 року перебуває у трудових відносинах із відповідачем та працює вчителем математики Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

10 листопада 2021 року нею було одержано наказ директора № 87-к від 10 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи.

Оскаржуваний наказ прийнято на підставі повідомлення № 11/70 від 01 листопада 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», виданого згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я (далі - МОЗ) України від 04 жовтня 2021 року № 2163 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року.

Вважала своє відсторонення від роботи незаконним, грубим порушенням її конституційного права на працю і отримання винагороди як засобу до існування.

Зазначала, що відмовилася від вакцинації через відсутність законних підтверджень безпечності протиковідних вакцин, у зв`язку з тим, що вони перебувають на стадії випробування. При цьому була порушена процедура відсторонення від роботи, оскільки відсутнє подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, а також форма № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків).

Посилалася на те, що відповідачем при видачі спірного наказу не було дотримано зазначених у статті 32 КЗпП України вимог, а саме: термінів повідомлення позивача про зміну істотних умов праці - зобов`язання взяти участь в медичному експерименті шляхом введення у своє тіло експериментальних препаратів від COVID-19, які не пройшли усіх етапів клінічних досліджень.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байківецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 10 листопада 2021 року № 87-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

- зобов`язати допустити її до роботи;

- стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за період відсторонення з 10 листопада 2021 року до 11 березня 2022 року у розмірі 69 773,12 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено.

Суд відхилив посилання позивача на незаконність та неконституційність нормативних актів Кабінету Міністрів України, які встановили карантин та обов`язковість щеплення. Так, відповідно до частини першої статті 150 Конституції України, питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України відноситься до компетенції Конституційного Суду України, а не до повноважень суду під час розгляду цивільної справи. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. На цей час нормативні акти, які встановлюють карантин та вимоги щеплення є чинними.

Районний суд вважав, що доводи позивача про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті не заслуговують на увагу. Так, саме законом - статтею 46 КЗпП України та частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено обов`язковість щеплення та відсторонення працівника у випадку його відсутності від роботи.

Щодо доводів позивача про сумнівність вакцини, районний суд зазначив, що Європейський суд з прав людини (далі- ЄСПЛ) посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення районного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Апеляційний суд вважав, що обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного в наказі МОЗ № 2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі.

Календар профілактичних щеплень передбачає проведення щеплень від захворювань починаючи з дня народження людини до досягнення певного віку, які є обов`язковими для всього населення.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що щеплення не набуло статусу обов`язкового з тих підстав що не внесено до календаря щеплень.

Оскільки ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення профілактичного щеплення, отже, вона, як працівник шкільного закладу, підлягає обов`язковій вакцинації.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової вакцинації, відтак, роботодавець правомірно відсторонив її від роботи.

При цьому апеляційний суд відхилив доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. про те, що інформація про її вакцинальний статус стосовно COVID-19 є захищеною законом медичною таємницею, оскільки документи про вакцинацію не містять інформації про діагноз та методи лікування, які законом заборонено вимагати у працівника.

Також апеляційний суд вважав безпідставними твердження ОСОБА_1 про те, що роботодавцем не було встановлено факту її ухилення чи відмови від проведення щеплення, з огляду на те, що 01 листопада 2021 року її було ознайомлено із наказом директора закладу № 11/70 від 01 листопада 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», у якому попереджено, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, працівники з 08 листопада 2021 року будуть відсторонені від виконання своїх посадових обов`язків без збереження заробітної плати.

Оскільки до 10 листопада 2021 року позивачем не надано роботодавцю інформацію щодо проведення щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, яке було обов`язковим для працівників закладів шкільної освіти з 08 листопада 2021 року, або щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, зазначене свідчить про відмову чи ухилення ОСОБА_1 від проведення такого щеплення.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними твердження представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 проводиться відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням вимог процесуального закону: статей 77,-79, пунктів 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України, оскільки законодавством чітко визначено, якими документами підтверджується факт відмови чи ухилення від щеплення (для відмови - форма № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків), а для ухилення - подання відповідних посадових осіб), однак, дані документи у справі відсутні.

Зазначає, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже, стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо Наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому, підстави для відсторонення, що передбачені в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсутні.

Вважає судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом. Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 законом не є та не може собою його підмінювати, що вже було встановлено в рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року, обставин відсторонення, в порядку, передбаченому законом, судом не встановлено.

Посилається на те, що щеплення від гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 не передбачено календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі і за епідемічними показниками.

Крім того, відповідно до частини другої статті 32, частини третьої статті 34 Конституції України, частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію», статті 286 ЦК України, статей 3, 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року Ангелівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відтак скасуванню не підлягають.

Зазначає, що на час відсторонення позивача від роботи нормативні акти, які встановлюють карантин та вимоги щеплення були чинними, а статтею 46 КЗпП України та частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено обов`язковість щеплення та відсторонення працівника у випадку його ухилення від вакцинації.

Крім того, законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим від роботи через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 вересня 1995 року призначена на посаду вчителя математики Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради, на якій працює по даний час, що підтверджується копією трудової книжки № НОМЕР_1 (а. с. 9-12).

У повідомленні директора Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 01 листопада 2021 року № 11/70 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» ОСОБА_1 проінформовано про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників зазначеного закладу освіти.

На підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 адміністрація зазначеного закладу освіти просить до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. Також ОСОБА_1 пропонувалось надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Зазначене повідомлення отримано позивачем 01 листопада 2021 року, про що свідчить її особистий підпис (а. с. 8, 36).

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем надано не було.

Наказом директора Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 10 листопада 2021 року № 87-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », ОСОБА_1 відсторонено від роботи 10 листопада 2021 року у зв`язку з відсутністю довідки, сертифіката про вакцинацію проти COVID-19 на строк до усунення причин, що його зумовили. Оплату праці ОСОБА_1 проводити відповідно до частини першої ст атті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці». Підставою для видачі спірного наказу, як зазначено у ньому слугували: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року.

Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 10 листопада 2021 року, про що свідчить її особистий підпис у ньому (а. с. 7, 38).

Відповідно до довідки № 51 від 16 листопада 2021 року, виданій ОСОБА_1 , її заробітна плата за вересень 2021 року склала 15 706,57 гривень, за жовтень 2021 року - 19 600,45 гривень.

Отже, середньоденний заробіток позивача склав 840,64 грн (35 307,02/42), де 35 307,02 гривень сумарна заробітна плата за два останніх місяців, що передували відстороненню; 42 - кількість робочих днів (а. с. 42).

У зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 внаслідок введення військового стану на території України, наказом директора Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 04 березня 2022 року № 17-к, ОСОБА_1 допущено до виконання своїх обов`язків на попередньо зайнятій посаді (а. с. 117).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Кравцем Р. Ю., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За змістом підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

У справі, яка переглядається, установлено, що повідомленням № 11/70 від 01 листопада 2021 року відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» до 05 листопада 2021 року позивач має надати:

- документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях.

Також зазначено, що позивач може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

ОСОБА_1 роз`яснено, якщо вона не надасть один із зазначених документів до 05 листопада 2021 року, її відсторонять від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 01 листопада 2021 року, про що свідчить її особистий підпис (а. с. 36).

На зазначене повідомлення ОСОБА_1 надала заперечення від 05 листопада 2021 року, отримане відповідачем 10 листопада 2021 року (вх. № 472/) (а. с. 37).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працює в Ангелівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради з 1995 року на посаді вчителя та вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_1 була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач була повідомлена про необхідність надання її керівнику до 05 листопада 2021 року документу, який підтверджує проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або одну дозу дозвільної вакцини від COVID-19 , включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Наказом директора Ангелівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 10 листопада 2021 року № 87-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », ОСОБА_1 відсторонено від роботи 10 листопада 2021 року у зв`язку з відсутністю довідки, сертифіката про вакцинацію проти COVID-19 на строк до усунення причин, що його зумовили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 10 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом особи, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено.

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи документів про факт відмови чи ухилення позивача від щеплення, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_1 не надано на вимогу відповідача документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. За відсутності зазначених документів наказ відповідача про відсторонення позивача від виконання трудових обов`язків є правомірним. При цьому ненадання ОСОБА_1 зазначених документів слід розуміти як ухилення позивача від щеплення.

Доводи заявника з посиланням на положення частини другої статті 32, частини третьої статті 34 Конституції України, частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію», статті 286 ЦК України, статей 3, 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до яких пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки застосовані до позивача обмеження відбулися в інтересах держави, поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. При цьому відсторонення позивача від роботи відбулося в інтересах дітей, які здобувають середню освіту у державному навчальному закладі, працівником якого є позивач. Отже, відповідачем забезпечено право дітей на безпечне життя і здоров`я, а їхнє право на освіту не обмежене відстороненням вчителя від виконання посадових обов`язків.

Посилання заявника на відсутність у матеріалах справи відмови позивача від щеплення, оформленого формою № 063-2/о, передбаченою пунктом 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки факт ухилення ОСОБА_1 від проведення профілактичних щеплень встановлено на підставі інших, наявних у матеріалах справи доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець