Історія справи

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 592/2615/21

провадження № 61-8655св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Сумська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Юморанова Валентина Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 жовтня 2021 року в складі Шияновської Т. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після смерті якої залишилось спадкове майно - 2/3 частини вищевказаної квартири.

Вона є єдиною спадкоємицею після смерті матері за заповітом. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів та наявну заборону на відчуження спірної частини квартири за договором довічного утримання.

У червні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просили визнати за ними право власності на 13/24 та 7/24 частини спірної квартири відповідно.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 30 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого до ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_6 перейшло право власності на належну ОСОБА_4 1/2 частину квартири в рівних частках.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Вони, як спадкоємці першої черги за законом після її смерті, набули право власності на спірну квартиру у вказаних частинах, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їм відмовлено через те, що договір довічного утримання не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а зустрічний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 13/24 частини цієї квартири, а за ОСОБА_2 - на 7/24 частини квартири.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 до спадкової маси входила 1/2 частина спірної квартири, що належала їй на підставі договору про поділ нерухомого майна від 20 грудня 2004 року та 1/4 частина квартири, що належала їй на підставі договору довічного утримання від 30 грудня 2004 року. Спадкоємцями за законом після її смерті були відповідачі за первісним позовом та ОСОБА_4 , які успадкували ці частини квартири в рівних частках.

Відтак, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 вона була власником 1/6 частини квартири, право власності на яку перейшло до позивача за первісним позовом як спадкоємиці за заповітом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року й ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за відповідачами на 1/6 частину квартири за кожним.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 322/1178/17 та від 16 червня 2021 року в справі № 621/1408/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не врахували, що договір довічного утримання від 30 грудня 2004 року не був зареєстрований у встановленому законом порядку, тому є неукладеним і право власності за цим договором ОСОБА_5 набуто не було.

Крім того суди не звернули уваги на те, що за умови державної реєстрації договору довічного утримання, майно отримане ОСОБА_5 за цим договором (1/4 частина квартири) повинно спадкуватися між відповідачами та ОСОБА_4 , яка не усунута від спадкування цього майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

07 жовтня 2022 року справа № 592/2615/21 надійшла до Верховного Суду.

Відповідачі за первісним позовом надіслали відзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належала на праві спільної часткової власності в рівних частках (по 1/2) квартира АДРЕСА_1 , а саме по 1/3 частині на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 1993 року та по 1/3 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 20 грудня 2004 року.

30 грудня 2004 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Договір посвідчений нотаріально. У день укладення договору приватним нотаріусом Юморановою В. М. накладено заборону на відчуження 1/2 частини зазначеної квартири до закінчення дії цього договору. Також договір зареєстрований у державному реєстрі правочинів 30 грудня 2004 року за № 435391.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Постановою державного нотаріуса Другої Сумської державної нотаріальної контори від 09 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_3 (чоловіку ОСОБА_5 ) у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після її смерті, оскільки вона не зареєструвала договір довічного утримання від 30 грудня 2004 року в установленому законом порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка 08 листопада 2000 року склала заповіт, яким на випадок своєї смерті всю належну частину квартири АДРЕСА_1 , заповіла дочці ОСОБА_1 .

Постановою державного нотаріуса Другої Сумської державної нотаріальної контори від 17 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності за законом після смерті ОСОБА_4 , оскільки вона не надала оригінал документа, що підтверджує право власності померлої на нерухоме майно, а також у зв`язку із наявністю в реєстрі обтяжень заборони відчуження квартири за договором довічного утримання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 744 745 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору довічного утримання) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Умовами договору довічного утримання від 30 грудня 2004 року передбачено, що цей договір підлягає державній реєстрації. Також необхідно здійснити державну реєстрацію права власності.

У пункті 4.9 договору зазначено, що право власності на 1/2 частину квартири у набувача виникає з моменту державної реєстрації договору.

Державна реєстрація договору довічного утримання проведена 30 грудня 2004 року, про що свідчить витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.

Отже, власником 1/2 частини квартири, переданої за цим договором, набувач ОСОБА_7 стала з 30 грудня 2004 року, тобто з дати реєстрації правочину.

Та обставина, що реєстрація права власності на це майно не була проведена в установленому законом порядку наведеного не спростовує, оскільки чинне на момент укладення договору довічного утримання законодавство пов`язувало набуття набувачем права власності на майно за договором довічного утримання саме з моментом державної реєстрації договору, а не з моментом державної реєстрації права власності на майно, передане за договором.

До того ж державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13.

На час набуття права власності на 1/2 частину спірної квартири за договором довічного утримання ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 .

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, як правильно встановили суди, одержана ОСОБА_7 1/2 частина квартири за договором довічного утримання належала їй та її чоловіку ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя в рівних частках (по 1/4 частині), оскільки презумпція спільності майна подружжя не спростована.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

У частині першій статті 757 ЦК України зазначено, що обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Установлено та підтверджено матеріалами справи, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , їй належали на праві власності 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а саме 1/2 частина квартири на підставі договору про поділ нерухомого майна від 20 грудня 2004 року та 1/4 частина квартири на підставі договору довічного утримання від 30 грудня 2004 року.

Спадкоємцями першої черги після її смерті були: син ОСОБА_8 , чоловік ОСОБА_6 та мати ОСОБА_4 , які проживали разом з нею на час відкриття спадщини та відповідно прийняли спадщину в рівних частках (по 1/4 частині квартири). Доказів протилежного (відмови від прийняття спадщини чи усунення від спадщини когось зі спадкоємців) матеріали справи не містять.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. До позивача ОСОБА_1 як спадкоємиці за заповітом після її смерті перейшло право власності на 1/4 частину спірної квартири.

З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за сторонами права власності на спадкове майно, однак неправильно визначилися з розмірами їх часток у спірній квартирі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають зміні в частині розмірів визнаних за сторонами частин квартири, а саме за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/4 частину квартири, за ОСОБА_2 також на 1/4 частину квартири, а за ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року змінити:

викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;

викласти абзаци третій, четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов