Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №2-516/2007
Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №2-516/2007

Постанова

Іменем України

19квітня 2023 року

м. Київ

справа № 2-516/2007

провадження № 61-11834 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сквирська міська рада Київської області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги,- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2007 року у складі судді Машкіної В. В.

та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Сквирської міської ради Київської області (далі - Сквирська МР)

про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності

на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер

її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина,

до складу якої увійшла належна останньому на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .

Указана квартира належала на праві спільної часткової власності (у рівних частках кожному) її батькам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 січня

2005 року органом приватизації Сквирської Дослідної станції.

Вказувала, що вона була єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 . Шлюб між ОСОБА_3 , померлим

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 було розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2004 року (справа

№ 2-1285/2004).

Позивач зазначала, що в установлений законом для прийняття спадщини шестимісячний строк вона заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, так як була єдиним спадкоємцем після смерті батька

й фактично прийняла спадщину, оскільки на день смерті батька спільно проживала з ним у вказаній квартирі, в якій продовжує проживати й після його смерті.

З урахування наведеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 ,

та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 27 липня

2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину

квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1

є спадкоємцем після смерті батька, а тому у порядку спадкування за законом їй належить 1/2 частина спірної кватири, яка належала ОСОБА_3 .

При цьому враховано, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано у грудні 2004 року, право власності на квартиру ним набуто у січні 2005 року.

ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, у жовтні 2021 року оскаржив указане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2007 року, відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня

2007 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства.

Апеляційний суд указав, що шлюб між ОСОБА_3

та ОСОБА_4 , батьками ОСОБА_1 (позивач)

й ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу) було розірвано на підставі судового рішення, ухваленого після набрання чинності СК України, тобто після 01 січня 2004 року, так як шлюб між ними є припиненим із дня набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина друга

статті 114 СК України). Судове рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 29 січня 2005 року, тому ОСОБА_4 не увійшла до кола спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її колишнього чоловіка - ОСОБА_3 , оскільки шлюб між ними розірвано до відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність інших спадкоємців першої черги за законом, крім ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_3 . При цьому син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , особа, яка подала апеляційну скаргу, як спадкоємець першої черги за законом, спадщину

у встановлений законом спосіб не прийняв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги -

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду,

з урахуванням її уточненої редакції, ОСОБА_2 , посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й направити справу

на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами: застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені

до участі у справі (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк на усунення

її недоліків.

У наданий судом строк заявником надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу

з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу призначено

до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, зокрема, без участі ОСОБА_2 (син померлого) та ОСОБА_4 (дружина померлого). Сквирська МР не є належним відповідачем. При цьому

рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях про те,

що ОСОБА_1 проживала разом із батьком у спірній квартирі. Апеляційний суд не усунув указані порушення норм права районним судом.

Зазначає, що позивачем не додано доказів на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому ОСОБА_4 мала право на спадщину в силу положень

статті 1264 ЦК України, оскільки проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - батьки ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги) (а. с .7, 30).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала на праві спільної часткової власності (у рівних частках кожному) квартира

АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видано 17 січня 2005 року органом приватизації Сквирської Дослідної станції (а. с. 8).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня

2004 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

що підтверджується копією виписки з рішення (а. с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с.10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або

за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки,

що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення

її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право

на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови

від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці

за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право

на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті

за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину

або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову

від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем

на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268

ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня

2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18),

від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20),

від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження

№ 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а. с. 10). Після його смерті відкрилася спадщина,

до складу якої увійшла належна померлому на праві власності

1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 8).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2004 року (справа № 2-1285/2004), що підтверджується копією виписки з указаного рішення (а .с. 9).

Тобто шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано

до відкриття спадщини.

Судами попередніх інстанцій застосовано при вирішенні спору частину другу статті 114 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, за якою

у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

З урахуванням наведеного, суди вважали, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є припиненим з дня набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, тобто з 29 січня 2005 року.

Таким чином, вірними є висновки судів про те, що ОСОБА_4

не увійшла до кола спадкоємців колишнього чоловіка.

ОСОБА_1 (позивач) є дочкою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 7) і входить до першої черги спадкоємців

за законом (стаття 1261 ЦК України).

Суди обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька, яка прийняла спадщину після смерті батька, так як постійно проживала з ним на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України).

Зазначений факт позивач довела на підставі належних та допустимих доказів, а доводи касаційної скарги цих обставин не спростовують

і є припущеннями.

При цьому на час відкриття спадщини спадкодавець у шлюбі не перебував,

а його син - ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, спадщину у встановлений законом спосіб не прийняв.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не залучили до участі у справі

ще одного спадкоємця - ОСОБА_4 (дружину померлого),

є безпідставними, так як вона судові рішення не оскаржила і процесуальних повноважень заявнику на представництво її інтересів не надавала.

При цьому суд вірно вважав належним відповідачем орган

місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, оскільки згідно

з частиною першою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців

за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Відповідач у суді таких фактів не заперечував.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки

про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. Зроблені судами висновки по суті вирішення спору відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовано правильно.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, вони не знайшли свого підтвердження й не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Не заслуговують на увагу посилання заявника касаційної скарги

на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки у цій справі

та у справі, яка переглядається, судові рішення ухвалені за різних фактичних обставин та доказів.

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя

статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін,

якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд

не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити

без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 липня

2007 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець