Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №650/1331/18

Постанова

Іменем України

15 січня 2021 року

м. Київ

справа № 650/1331/18

провадження № 61-17794св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії",

представник відповідача - Ковальчук Ірина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" на постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Склярської І. В., Базіль Л. В., Орловської Н. В., від 27 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" (далі - ТОВ "СП "Злато Таврії") про визнання угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки недійсною, її розірвання та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі державного акту серії УС № 061420 він є власником земельної ділянки, площею 9,77 га, розташованої на території Новокам'янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області. Зазначав, що

01 липня 2006 року між ним та ТОВ "СП "Злато Таврії" був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки терміном до 01 грудня

2016 року. Вказував, що після закінчення строку дії договору оренди він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення земельної ділянки з метою самому вести сільськогосподарську діяльність, однак відповідач у встановлений строк земельну ділянку не повернув. Вказував, що відповідач наполягав на укладенні між сторонами повторного договору оренди земельної ділянки від 25 липня 2012 року, строк дії якого визначено до 31 грудня 2023 року. Позивач стверджував, що цей договір він не укладав та не підписував, на договорі його підпис підроблено, що доведено в рамках кримінального провадження. Вказував, що відповідач також посилається на те, що ним підписана угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 02 серпня 2006 року, однак передбачені даною угодою зміни стосуються не строку дії договору, а орендної плати. Вказана угода ніяким чином не подовжує договір оренди, укладений між ними у 2006 році.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним та розірвати повторний договір оренди земельної ділянки, площею 9,77 га, від 25 липня 2012 року, яка належить йому на праві приватної власності на підставі державного акту серії ХС № 081420; зобов'язати ТОВ "СП "Злато Таврії" повернути йому зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області,

у складі судді Коваля В. О., від 05 лютого 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за відсутності висновку експерта, проведеного на підставі ухвали суду, копія ухвали суду у кримінальному провадженні не має сили доказу на підтвердження підробки підпису ОСОБА_1. Суд першої інстанції також виходив із того, що відповідно до угоди про внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25 липня 2012 року сторони визначили орендну плату замість твердої грошової суми у вигляді відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме 3 % з урахуванням індексу інфляції за кожен рік оренди. Позивач отримував орендну плату, починаючи з 2015 року відповідно до угоди від 25 липня 2012 року, яка виплачувалась у значно більшому розмірі, тому не міг не знати про її існування. Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримував орендну плату від ТОВ СП "Злато Таврії" до 2019 року включно, в той час як термін дії договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року закінчився у 2016 році. Суд першої інстанції також застосував положення частини 4 статті 267 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 05 лютого 2020 року в частині вимог про визнання угоди про внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25 липня 2012 року недійсною, розірвання угоди про внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25 липня 2012 року змінено у мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В частині вимог щодо повернення земельної ділянки рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

Зобов'язано ТОВ "СП "Злато Таврії" повернути ОСОБА_1 належну йому

на підставі державного акта на право власності серії ХС № 081420

від 10 березня 2003 року земельну ділянку, площею 9,77 га,

яка розташована на території Новокам'янської сільської ради Великоолександрівський району Херсонської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги обставини, встановлені в ухвалі Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 04 квітня 2019 року у справі №650/452/19 (провадження № 1-кп/650/108/19), які мають преюдиційне значення в силу положень частини 6 статті 82 ЦПК України. Встановивши, що ОСОБА_1 не підписував угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25 липня 2012 року, істотні умови цієї угоди не погоджував, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правочин, який не укладено, не підлягає визнанню недійсним, а ефективним способом захисту права позивача є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом повернення йому спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Також апеляційний суд зазначив, що до вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем протягом всього часу існування відповідного правопорушення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її доводи

У касаційній скарзі ТОВ "СП "Злато Таврії" просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суд від 27 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), відповідно до якої якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового або повного виконання сторонами. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. На думку заявника, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що позивач до 2019 року отримував від відповідача орендну плату, а останній у свою чергу сплачував податок за землю, тому такий договір не можна вважати неукладеним лише з підстави його непідписання орендарем. ТОВ "СП "Злато Таврії" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, а також постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) та від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 9,77 га, яка розташована на території Новокам'янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХС № 081420 від 10 березня 2003 року.

01 липня 2006 року між ТОВ "СП "Злато Таврії" (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить орендодавцю на підставі державного акту серії ХС № 081420

від 10 березня 2003 року.

Договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року зареєстровано у Великоолександрівському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 серпня 2006 року за № 4АА002094-040671600003.

Відповідно до пункту 7 договору оренди від 01 липня 2006 року договір укладено терміном на десять років п'ять місяців з 01 липня 2006 року

до 01 грудня 2016 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

У пункті 8 договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року вказано, що за кожен рік користування земельною ділянкою

(364 календарні дні) орендар сплачує орендодавцю річну орендну плату, яка встановлюється в розмірі 140 грн за гектар за кожен рік оренди з урахуванням індексу інфляції. Виплата орендної плати на земельну ділянку (пай) здійснюється в грошовому вигляді.

25 липня 2012 року між ТОВ "СП "Злато Таврії" та ОСОБА_1 підписано угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року, а саме внесено зміни до пунктів 7,8 договору оренди земельних ділянок, зареєстрованого 02 серпня 2006 року за № 4АА002094-040671600003, та викладено їх у новій редакції: "7. Договір укладено

до 31 грудня 2023 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. 8. За кожен рік користування земельною ділянкою (364 календарні дні) орендар сплачує орендодавцю річну орендну плату, яка встановлюється в розмірі

3,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням індексу інфляції за кожен рік оренди".

У 2015 році між ОСОБА_1 та ТОВ "СП "Злато Таврії" було підписано угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої внесено зміни і доповнення до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 02 серпня 2006 року за № 4АА002094-040671600003, згідно яких з моменту набрання чинності цієї угоди:

1. Орендар при нарахуванні орендної плати орендодавцеві, крім коефіцієнту 3,997, також застосовує до нормативної грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнт 1,756.

2. Пункт 13 розділу "Орендна плата" викладено у новій редакції: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,05% від несплаченої суми за кожен день прострочення".

3. Доповнено розділ "Орендна плата" новим абзацом такого змісту: "Орендна плата може сплачуватися шляхом перерахування коштів орендарем на банківський рахунок орендодавця або його кредитну, зарплатну, пенсійну розрахункову, депозитну картку тощо, а також будь-який інший банківський рахунок, або картку вказані орендодавцем, або електронним поштовим переказом тощо".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що угоду

від 25 липня 2012 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року з відповідачем не укладав і не підписував.

Відповідно до листа Великоолександрівського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області Національної поліції України від 30 січня 2019 року № 499/37.1.02-2019 у провадженні слідчого відділення Великоолександрівського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018230100000371 від 30 жовтня

2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, за заявою ОСОБА_1 за фактом підробки підпису у договорі оренди земельної ділянки. Відібрано експериментальні та вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_1, по яких призначено судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 04 квітня 2019 року у справі № 650/452/19 (провадження № 1-кп/650/108/19) розглянуто обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12018230100000371 за обвинуваченням ОСОБА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, та встановлено, що ОСОБА_2 25 липня 2012 року, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, переслідуючи прямий умисел, направлений на збільшення розміру суми орендної плати за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6520983500:04:012:0027, площею 9,77 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Новокам'янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, яка належить його рідному братові ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС № 081420 від 10 березня 2003 року, власноручно вніс завідомо неправдиві відомості до угоди від 25 липня

2012 року про внесення змін до договору оренди земельних ділянок

від 01 липня 2006 року, зареєстрованого 02 серпня 2006 року

за № 4АА002094-0406715600003, а саме здійснив підробку підпису

ОСОБА_1 у цій угоді, укладеній з ТОВ "СП "Злато Таврії", яка була зареєстрована у встановленому законом порядку 25 липня 2012 року. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України. Кримінальне провадження № 12018230100000371 за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною 1 статті 358 КК України закрито. Ухвала набрала законної сили 12 квітня

2019 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди земельних ділянок недійсною та її розірвання, а також повернення земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Вчинення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною 1 статті 215 ЦК України, статтями 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до

частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на дату підписання угоди від 25 липня 2012 року) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга

статті 15 Закону України "Про оренду землі").

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, не підписали письмовий договір, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З урахуванням викладеного, усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки, є ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області

від 04 квітня 2019 року у справі № 650/452/19 (провадження № 1-кп/650/108/19) встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в угоді

від 25 липня 2012 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року підроблено його рідним братом ОСОБА_2.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписував угоду від 25 липня 2012 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня

2006 року, не погоджував її умов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний правочин є таким, що не вчинений, тому у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсною зазначеної угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року, укладеної 25 липня 2012 року між ОСОБА_1 та

ТОВ "СП "Злато Таврії", необхідно відмовити на підставі того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Оскільки угода від 25 липня 2012 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року є неукладеною, строк дії договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2006 року сплив, а інших правових підстав для користування відповідачем спірною земельною ділянкою не наведено, ОСОБА_1 повідомляв ТОВ "СП "Злато Таврії" про необхідність повернення земельної ділянки, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про зобов'язання ТОВ "СП "Злато Таврії" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 9,77 га, розташовану на території Новокам'янської сільської ради Великоолександрівський району Херсонської області.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною та розірвання угоди від 25 липня 2015 року, а також про задоволення позовних вимог про повернення позивачу спірної земельної ділянки слід визнати обґрунтованими.

Аргумент касаційної скарги про те, що позивач з 2006 року отримував орендну плату, що свідчить про його волевиявлення на укладення спірної угоди, є необґрунтованими з огляду на зазначене.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, статтею 18 Закону України "Про оренду землі" було передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований (пункти 7.38-7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної про незастосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня

2019 року у справі № 390/34/17, а також у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) та від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13), оскільки у справі, що є предметом перегляду, та у вказаних справах різними є предмет та підстави позову, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович