Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №601/2585/18

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 601/2585/18

провадження № 61-19759св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

позивач - керівник Кременецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Почаївської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,

особа, яка звернулась із касаційною скаргою - заступник прокурораТернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Тернопільської області на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року у складі судді Коротича І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.

у справі за позовом керівника Кременецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Почаївської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, про скасування рішення та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року керівник Кременецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Почаївської міської ради звернувся до суду із цим позовом.

Обґрунтовуючи позов зазначав, що внаслідок проведеного Кременецькою місцевою прокуратурою аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Почаївської міської ради Кременецького району Тернопільської області було виявлено порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок у власність громадянам. Встановлено, що відповідно до рішень Почаївської міської ради від 27 вересня 2013 року № 1317 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12." та від 27 листопада 2013 року № 1411 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12", ОСОБА_12 передано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:2766, площею 1,6000 га для ведення особистого селянського господарства.

30 листопада 2013 року ОСОБА_12 зареєстрував право власності на зазначену земельну ділянку та в подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2014 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_13

В результаті поділу цієї земельної ділянки утворено 16 нових земельних ділянок, які ОСОБА_13 було відчужено на користь відповідачів, шляхом укладення впродовж березня - травня 2015 року окремих договорів купівлі-продажу.

Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2016 року ОСОБА_14, який займав посаду Почаївського міського голови, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364 КК України (в редакції 18 квітня 2013 року) за ознакою зловживання службовим становищем, тобто умисному, в інтересах третіх осіб використанні службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом громадським інтересам та за частиною 1 статті 366 (в редакції 18 квітня 2013 року) за ознакою видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто вчиненні службового підроблення. Вироком встановлено, що в результаті кримінально-протиправних дій ОСОБА_14, незаконно передано у власність земельні ділянки з кадастровими номерами: 6123410500:02:001:2767 (земельна ділянка передана ОСОБА_16); 6123410500:02:001:2766 (земельна ділянка передана ОСОБА_12); 6123410500:02:001:2839 (земельна ділянка передана ОСОБА_17).

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2017 року вирок Кременецького районного суду від 30 вересня 2016 року в частині засудження ОСОБА_14 за частиною 1 статті 364 КК України, статтею 366 (в редакції 18 квітня 2013 року) скасовано та звільнено його від кримінальної відповідальності за вказаними статтями, у зв'язку із закінченням строків давності і в цій частині дане провадження щодо нього закрито. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Посилаючись на те, що земельна ділянка передана ОСОБА_12 внаслідок протиправних дій ОСОБА_14, керівник Кременецької місцевої прокуратури вказував, що рішення Почаївської міської ради від 27 листопада 2013 № 1411 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12" прийнято з порушенням земельного законодавства, внаслідок чого є незаконним та підлягає скасуванню.

Оскільки під час розгляду кримінального провадження питання повернення незаконно наданих земельних ділянок до комунальної власності не вирішувались та відповідного позову в кримінальному провадженні не пред'являлось, наявні підстави для подання цього позову для його розгляду в порядку цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним просив суд визнати незаконним рішення Почаївської міської ради від 27 листопада 2013 року № 1411 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12" та скасувати його; витребувати на користь держави в особі Почаївської міської ради Тернопільської області з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3001, дата державної реєстрації 19 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3002, дата державної реєстрації 19 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_2 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3003, дата державної реєстрації 19 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_3 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3004, дата державної реєстрації 26 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_3 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3005, дата державної реєстрації 26 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_4 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3006, дата державної реєстрації 26 березня 2015 року, вартістю - 154 800 гривень; ОСОБА_4 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3007, дата державної реєстрації 26 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_5 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3008, дата державної реєстрації 28 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_6 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3009, дата державної реєстрації 06 травня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_7 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3010, дата державної реєстрації 09 квітня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_8 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3011, дата державної реєстрації 09 квітня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_19 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3012, дата державної реєстрації 08 квітня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_10 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3013, дата державної реєстрації 06 квітня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_10 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3014, дата державної реєстрації 06 квітня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_11 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3015, дата державної реєстрації 17 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн; ОСОБА_11 земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:3016, дата державної реєстрації 17 березня 2015 року, вартістю - 154 800 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із встановленої вироком суду відсутності рішення Почаївської міської ради, спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки. З урахуванням подальшої реєстрації ОСОБА_12 права власності на земельну ділянку та її безоплатного відчуження на користь ОСОБА_13, шляхом укладення відповідного договору дарування від 28 березня 2014 року, поділу вказаного об'єкта нерухомого майна на 16 нових земельних ділянок, право власності на які було зареєстровано відповідачами, суд вказав на наявність у Почаївської міської ради права на витребування спірних земельних ділянок у відповідачів, як добросовісних набувачів.

Водночас, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд посилався на пропуск прокурором позовної давності при зверненні в суд із цим позовом в інтересах держави в особі Почаївської міської ради, оскільки про порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку Кременецька місцева прокуратура та Почаївська міська рада дізнались з моменту внесення відомостей до ЄРДР за фактами вчинення службовими особами Почаївської міської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення (квітень 2014 - початок 2015 року).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, заступник прокурора Тернопільської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 601/2585/18, витребувано її з Кременецького районного суду Тернопільської області.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заступник прокурора Тернопільської областіу касаційній скарзі вказує на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про пропуск строку звернення до суду із цим позовом.

Зазначає, що відлік строку позовної давності має розпочинатись з моменту ухвалення судом обвинувального вироку, тобто остаточного виявлення порушення інтересів держави.

Правильність доводів касаційної скарги заступник прокурора Тернопільської області підтверджує посиланням на постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 185/9549/16-ц, в якій зазначено, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з дати винесення постанови, якою закінчено судовий розгляд кримінального провадження.

Доводи інших учасників справи

03 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_9, поданий їх представником, із посиланням на законність та обґрунтованість висновків оскаржуваних судових рішень, які відповідають встановленим у справі обставинам, зібраним по справі доказам, нормам матеріального та процесуального права.

У відзиві також зазначається на неправильність твердження заявника, що відлік позовної давності розпочався з моменту ухвалення судом обвинувального вироку 30 вересня 2016 року, оскільки з цього часу судом встановлена вина особи, яка притягалась до кримінальної відповідальності, а не виявлено порушення цивільних прав та інтересів держави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2013 року Почаївська міська рада прийняла рішення № 1317 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12".

Рішенням Почаївської міської ради від 27 вересня 2013 року № 1411 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12." було затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:2766 площею 1,6000 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, за рахунок земель підсобного сільського господарства ТзОВ "Почаївська фабрика "Іква".

Рішенням Почаївської міської ради від 19 лютого 2014 року № 1514 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення по зміні цільового призначення власної земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12 на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку" було затверджено проект землеустрою щодо відведення по зміні цільового призначення власної земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 1,6000 га на земельну ділянку із кадастровим номером 6123410500:02:001:2766

30 листопада 2013 року ОСОБА_12 зареєстрував право власності на земельну ділянку та на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2014 року № 373 відчужив її на користь ОСОБА_13.

В подальшому право власності на вказану земельну ділянку було припинено у зв'язку із поділом об'єкта нерухомого майна. В результаті поділу земельної ділянки із кадастровим номером 6123410500:02:001:2766 було утворено 16 нових земельних ділянок, які ОСОБА_13 відчужив на користь відповідачів.

Згідно вироку Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2016 року ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366 КК України (в редакції від 18 квітня 2013 року) та призначено покарання: за частиною 1 статті 364 КК України (в редакції 18 квітня 2013 року) у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права займати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування на державних чи комунальних підприємствах, установах, організаціях, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки із штрафом 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить - 8 500 грн; за частиною 1 статті 366 КК України - 1 рік 6 місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування на державних чи комунальних підприємствах, установах, організаціях, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік 6 місяців; призначено остаточну міру покарання у 2 роки обмеження волі, з позбавленням права займати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування на державних чи комунальних підприємствах, установах, організаціях, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки із штрафом 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8
500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2017 року вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2016 року в частині засудження ОСОБА_14 за частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366 КК України (в редакції зі змінами від 18 квітня 2013 року) скасовано; звільнено його від кримінальної відповідальності за вказаними статями, у зв'язку із закінченням строків давності і в цій частині кримінальне провадження щодо нього закрито.

Цими судовими рішеннями встановлено незаконність дій ОСОБА_14 щодо рішення Почаївської міської ради від 27 листопада 2013 року № 1411 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_12". Зазначено, що такого рішення Почаївська міська рада не приймала.

Посилаючись на те, що під час розгляду кримінального провадження не заявлявся цивільний позов про повернення незаконного наданих земельних ділянок та вказуючи на наділення прокурора правом звертатись до суду в інтересах держави в особі відповідного органу виконавчої влади, за наявності загрози інтересам держави, керівник Кременецької місцевої прокуратури звернувся із цим позовом до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Частиною 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Крім того, за змістом статей 17, 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками із державної власності сільськогосподарського призначення у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів належать районним державним адміністраціям.

Таким чином відсутність рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) про відчуження майна означає, що таке майно вибуло поза його волею як власника цього майна.

Ураховуючи встановлені судами обставини про те, що 29 сесією Почаївської міської ради 27 листопада 2013 року не приймалось рішення про затвердження ОСОБА_12 проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про обґрунтованість заявленого позову у зв'язку з доведеністю факту порушення прав Почаївської міської ради.

Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 подав до суду заяву про застосування позовної давності (т. 1 а. с. 157).

Із заявами про застосування позовної давності до місцевого суду також звернулись: ОСОБА_11 (т. 1 а. с. 171), ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 177), ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 183), ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 189), ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 195), ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 201), ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 207), ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 213), ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 219).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46,48,65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі статті 257 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62,66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до частин 2 -4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як зазначалось вище, вироком Кременецького районного суду від 30 вересня 2016 року ОСОБА_14, який займав посаду Почаївського міського голови, визнано винним у скоєнні злочинів за ознакою зловживання службовим становищем, тобто умисному, в інтересах третіх осіб використанні службового становища всупереч інтересам служби. Вказаним вироком встановлено, що внаслідок кримінально-протиправних дій ОСОБА_14 незаконно передано у власність земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку кадастровий номер undefined - ОСОБА_12.

Разом із цим, визначаючи момент з якого Почаївська міська рада, як орган, в особі якого керівник Кременецької місцевої прокуратури звернувся з цим позовом до суду, дізналась про порушення права власності на спірні земельні ділянки, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відлік позовної давності розпочався з моменту внесення відомостей до ЄРДР за фактами вчинення службовими особами Почаївської міської ради зловживання службовим становищем (квітень 2014 року - початок 2015 року). Виходячи з вищевикладеного та враховуючи також встановлену обставину звернення Почаївською міською радою у вересні 2015 році до суду з позовом із вимогою скасування рішення, яке є предметом оскарження у цій справі, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що пред'явивши даний позов до суду у грудні 2018 року, керівник Кременецької місцевої прокуратури пропустив встановлену законодавством позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім цього, та обставина, що самому прокурору про можливі порушення інтересів держави з боку ОСОБА_14 було відомо до ухвалення вироку у кримінальній справі підтверджується змістом поданого позову, де, зокрема, зазначається, що дата ухвалення вироку є лише датою остаточного виявлення порушення інтересів держави.

Колегією суддів не приймається посилання заявника на постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 185/9549/16-ц у зв'язку з тим, що встановлені у цій справі фактичні обставини є відмінними від фактичних обставин справи, що розглядається. Так, ухвалюючи постанову від 17 жовтня 2018 року та вказуючи, що право позивача звернутись до суду за захистом порушеного права виникло з моменту винесення постанови про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, Верховний Суд виходив з того, що вказаною постановою встановлено факт незаконного розпорядження відповідачем частиною майна позивача, переданого йому як стягувачу на відповідальне зберігання. При цьому у зазначеній справі факт розтрати відповідачем майна позивача було виявлено державним виконавцем, а тому ця обставина не була відома позивачу до моменту ухвалення постанови у кримінальній справі.

Доводи касаційної скарги аналогічні підставам позову були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів попередній інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Тернопільської області залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська