Постанова

Іменем України

17 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2-2394/10

провадження № 61-12239св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія",

заінтересовані особи:

стягувач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк",

боржники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 березня 2019 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ ФК "Довіра та Гарантія") звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Заява обґрунтована тим, що 22 вересня 2010 року Придніпровським районним судом міста Черкаси було ухвалено заочне рішення у справі № 2-2394/10 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість по кредиту у загальній сумі 505 343,26 грн, а також судові витрати по сплаті державного мита у сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн, а всього 507
163,26 грн.

20 жовтня 2016 року Придніпровським відділом державної виконавчої служби (далі - ВДВС) м. Черкаси головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Черкаській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Вказувало, що 14 березня 2018 року між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" і ПАТ "ВіЕйБі Банк" укладено договір про відступлення прав вимоги № 6284, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2, перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

Ураховуючи наведене, ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" просило суд замінити сторону виконавчого провадження, а саме стягувача - ПАТ "ВіЕйБі Банк" на його правонаступника - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" у справі за позовом ПАТ "ВіЕйБі" Банк" до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 253/1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року, заяву ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" задоволено частково.

Замінено стягувача у виконавчому листі від 18 січня 2011 року № 2-2394/2010, виданому Придніпровським районним судом м. Черкаси, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 253/1 у розмірі 505 343,26 грн із врахуванням рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2010 року (справа № 2-2394/10), а саме із стягувача - ПАТ "ВіЕйБі Банк", на стягувача - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

В іншій частині заяви відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що заявником доведено факт отримання ним від попереднього кредитора всіх прав та обов'язків у зобов'язанні, а саме на суму 505 343,26 грн. Боржником до суду не надано жодних належних доказів, які б свідчили про виконання ним судового рішення.

В іншій частині заяви було відмовлено, оскільки заявником не доведено обставин щодо його права вимоги відносно зобов'язань ОСОБА_2 про стягнення з нього судових витрат.

При цьому, апеляційним судом не переглядалося рішення суду першої інстанції в частині, в якій у задоволенні заяви було відмовлено, оскільки воно у цій частині не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили обставини справи та не надали доводам заяви належного правового обґрунтування. Вважає, що заявник не довів факту переходу до нього права вимоги за спірним кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року у складі судді Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М., зупинено дію ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 березня 2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статті 442 ЦПК України.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1 статті 512 ЦК України).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 частини 1 статті 512 ЦК України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вказаного, задовольняючи заяву ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши надані заявником докази, обґрунтовано задовольнив частково його заяву, виходячи з того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом, а тому заява про заміну сторони виконавчого провадження є обґрунтованою.

У статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи заявника про те, що судами належно не досліджено доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, не заслуговують на увагу, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належно встановили всі обставини справи, дослідили та надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України").

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій без змін.

Згідно із частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Відновити дію ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 березня 2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк