Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №127/1407/22
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №127/1407/22

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 127/1407/22

провадження № 61-2377св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницька обласна прокуратура, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року у складі судді Бойко В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року,

у справі за позовомОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- через неможливість тривалого відновлення своїх конституційних прав, а також невиконання щодо нього статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» роз`яснити порядок поновлення його процесуальних прав та свобод шляхом направлення повідомлення із зазначенням, куди і протягом якого терміну можна звернутися за поновленням порушених прав (у тому числі ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області для поновлення на попередній роботі);

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 400 000 грн на відшкодування втраченого заробітку з урахуванням індексу інфляції недоотриманої заробітної плати включаючи премії та інші виплати за період з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 7 020 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, застосування відносно нього запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, проведенням за участі позивача слідчих дій та обмеження у конституційних правах, а також 20 798,13 грн на відшкодування витрат по оплаті за проведення судово-психологічної експертизи.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 28 вересня 2011 року відносно нього слідчим відділом прокуратури Вінницької області необґрунтовано, безпідставно порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2014 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією майна.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року, його виправдано за частиною третьою статті 368 КК України, у зв`язку з недоведеністю винуватості у скоєнні злочину.

Враховуючи те, що він майже 10 років перебував під слідством та судом і більше 10 місяців знаходився під вартою йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, викликаних тривалим судовим розглядом справи. Моральні втрати призвели до розлучення із дружиною, порушення його нормальних життєвих зв`язків; внаслідок перебування під вартою він був позбавлений можливості спілкуватися з сім`єю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 26 жовтня 2022 року позов задовольнив частково.

Роз`яснив ОСОБА_1 його право на звернення до суду в порядку передбаченому чинним законодавством України з окремим позовом щодо захисту його порушених трудових прав.

Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, застосування відносно нього запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, проведення за його участі слідчих дій, обмеження у його конституційних правах в розмірі 7 020 000 грн.

Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат по оплаті за проведення судово-психологічної експертизи від 02 березня 2022 року в розмірі 20 798,13 грн.

В решті вимог відмовив.

Судовий збір компенсував за рахунок держави.

Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що позивачем доведений факт наявності моральної шкоди, що завдана йому під час кримінального провадження, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, зазначених у позовній заяві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством України з окремим позовом щодо захисту його порушених трудових прав та інших прав.

Крім того, суд зазначив, що позивачем не було надано відповідних та належних доказів щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 400 000 грн на відшкодування недоотриманої заробітної плати. Крім того, зазначений розмір матеріальної шкоди необґрунтований позивачем та недоведений розрахунком; клопотань про витребування відповідних доказів позивачем не заявлялося.

Вінницький апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Вінницької обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасував та цій частині постановив нове.

Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 456 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Стягнув з Державної казначейської служби України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 860 грн на користь держави.

Судовий збір, сплачений Вінницькою обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги в розмірі 1 4747,50 грн компенсував за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що позивач перебував під слідством та судом 112 місяців та більше 10 місяців під вартою суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок повідомлення про підозру, затримання, проведення обшуку, застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, порушення звичайних життєвих зв`язків позивачу було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі постановленого щодо нього виправдувального вироку суду.

Визначаючи розмір моральної шкоди судом першої інстанції проігноровано засади розумності, виваженості та справедливості; необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди на підставі висновку експерта, оскільки даний висновок не може бути безумовною підставою для встановлення факту завдання позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури у лютому 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову апеляційного суду в цій же частині та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 у березні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, оскільки визнали встановленими обставини, які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами; не вказали, якими доказами доводяться викладені позивачем обставини отриманих ним моральних страждань, як і не вказали, які саме конкретні обставини та факти із життя позивача є такими обставинами.

Здійснені органами досудового розслідування та прокуратури процесуальні дії не визнані незаконними; за відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 1176 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги зазначені норми Закону, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Сума морального відшкодування визначена за відсутності доказів ступеня глибини і тяжкості страждань позивача, вимушених змін у його житті.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Відсутній висновок Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах норм права, застосованих судами попередніх інстанцій, а саме статті 56 Конституції України та статті 130 КПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд порушив принцип res judicata, повторно надавши Вінницькій обласній прокуратурі право на доступ до суду.

Переглядаючи рішення місцевого суду апеляційний суд вийшов за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог; апеляційний суд зробив висновки про залишення рішення місцевого суду в частині відшкодування матеріальної шкоди/заробітної плати без змін, однак в оскаржуваній постанові відсутні мотиви з яких виходив суд приймаючи таке рішення.

Судом не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні, які викладені у постановах від 30 вересня 2021 року у справі № 160/10949/20, від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Йому при звільненні не виплачено всі належні суми, тому виплаті підлягав середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідачі в силу положень ЦПК України не надали доказів на противагу поданого позивачем висновку експертизи, чим не спростували визначений розмір моральної шкоди, а отже не довели, що він був визначений експертним дослідженням неправильно.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури у квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. У подальшому обласною прокуратурою 03 січня 2023 року після усунення недоліків апеляційної скарги, а саме після сплати судового збору, повторно подано апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з мотивованим обґрунтуванням причин їх пропуску, тому апеляційним судом законно та обґрунтовано поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито провадження за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури.

Не можна віднести до компетенції судово-психологічної експертизи вирішення питання про ймовірне заподіяння особі моральної шкоди. У представленому позивачем висновку експерта використовувалось, зокрема таке методичне джерело як Методика психологічного дослідження у справах щодо завдання моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди, зареєстрована в Реєстрі Методик проведення судових експертиз 18 січня 2019 року № 14.1.75.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та витребував цивільну справу із Вінницького міського суду Вінницької області.

Верховний Суд ухвалою від 22 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргоюОСОБА_1 .

Справа № 127/1407/22 надійшла до Верховного Суду 04 квітня 2023 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 жовтня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою слідчого в ОВС відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Вінницької області Солдатова І. М. від 28 вересня 2011 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 268 КК України.

Постановою Ленінського районного суду міста Вінниці від 30 червня 2011 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до 10 діб.

07 жовтня 2011 року постановою Ленінського районного суду міста Вінниці обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2011 року постанову Ленінського районного суду міста Вінниці від 07 жовтня 2011 року, якою відмовлено у задоволенні подання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно ОСОБА_1 , скасовано. Справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд у іншому складі суддів.

Постановою Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 жовтня 2011 року обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2011 року постанову Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 жовтня 2011 року скасовано, а матеріали справи направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Постановою Ленінського районного суду міста Вінниці від 14 листопада 2011 року обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 листопада 2011 року постанову Ленінського райсуду міста Вінниці від 14 листопада 2011 року про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_1 скасовано, матеріали направлено на новий судовий розгляд в той же суд, в іншому складі суддів.

Постановою Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 грудня 2011 року, яка залишена без змін Апеляційним судом Вінницької області, обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

07 лютого 2012 року постановою Ленінського районного суду міста Вінниці змінено обраний ОСОБА_1 запобіжний захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши ОСОБА_1 з-під варти в залі суду.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією майна. Позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання майора міліції. Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання час тримання його під вартою з 28 вересня 2011 року до 07 жовтня 2011 року, та з 12 грудня 2011 року до 07 лютого 2012 року.

08 вересня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області винесено окрему постанову у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, відповідно до якої вирішено довести до відома начальника УСБ України у Вінницькій області та прокурора Вінницької області про порушення кримінально-процесуального закону та службових обов`язків з боку підлеглих їм працівників під час проведення слідчих дій відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2016 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України направлено прокурору Вінницької області для організації та проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2016 року скасовано. Кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року, який залишено без змін, ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 368 КК України, у зв`язку з недоведеністю винуватості у скоєні злочину. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд скасовано. ОСОБА_2 виправдано за частиною третьою статті 368 КК України, в зв`язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні злочину. Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року залишено без змін.

ОСОБА_1 перебував під слідством у період з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року. За час перебування під слідством до ОСОБА_1 було застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд.

ОСОБА_1 перебував у Вінницькій установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№ 1) (далі - Вінницька установа виконання покарань) з 16 грудня 2011 року до 07 лютого 2012 року, що підтверджується довідкою Вінницької установи виконання покарань.

Відповідно до листа Вінницької установи виконання покарань № 3464 від 13 травня 2015 року ОСОБА_1 перебував в даній установі з 02 вересня 2014 року до 23 квітня 2015 року.

Протягом всього досудового слідства на майно ОСОБА_1 був накладений арешт.

Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 28 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Наказом (витягом) № 1134 від 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності за фактом вимагання хабаря.

Наказом (витягом) № 3188о/с від 18 жовтня 2011 року по особовому складу, майора міліції ОСОБА_1 , начальника сектору ДІМ Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області (за рахунок коштів БД), з 18 жовтня 2011 року на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ.

З довідки про доходи судами також встановлено, що ОСОБА_1 працював до 18 жовтня 2011 року у Вінницькому РВ УМВС України у Вінницькій області. Займав посаду начальника СДІМ Вінницького РВ УМВС. Загальна сума доходу з липня 2011 року до вересня 2011 року становила 9 470,69 грн.

Відповідно до довідки № 635 від 19 серпня 2014 року Вінницької міської станція швидкої медичної допомоги, 29 вересня 2011 року було зафіксовані виїзди бригад швидкої медичної допомоги до ОСОБА_1 об 11 год 39 хв за адресою: АДРЕСА_1 з приводу вегето-судинної дистонії та о 12 год 37 хв за адресою: АДРЕСА_1 з приводу вегето-судинної дистонії, ситуаційної невротичної реакції.

З Листа Вінницької обласної клінічної лікарні імені М. І. Пирогова № 01-1-23/2214 від 20 вересня 2013 року судами встановлено, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні лікарні з 02 липня 2012 року до 12 липня 2012 року.

Згідно з обстеженням Міського лікувально-діагностичного центру від 26 квітня 2016 року у ОСОБА_1 наявний остеохондроз шийного відділу хребта.

З Виписки № 13/22 із медичної карти стаціонарного хворого відділення трансфеноїдальної нейрохірургії також встановлено, що ОСОБА_1 поставлено діагноз ендоселлярна аденома гіпофіза, акромегалія.

Відповідно до Консультативного висновку спеціаліста від 16 лютого 2022 року у ОСОБА_1 виявлено акромегалію активної форми.

З Висновку експерта за результатами проведення психологічного дослідження № 8101/21-21 від 02 березня 2022 року встановлено, що у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особливості і виникли внаслідок впливу певних обставин, а саме: безпідставному обвинуваченню у вчиненні тяжкого злочину, незаконному утриманні та примушуванні бути учасником слідчих дій, які проводилися 27 вересня 2011 року з 22 год 27 хв у нічну пору доби, незаконному затриманні та в утриманні в нічний час без сну, їжі, фізично та психологічно виснажений та інше. Ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для ОСОБА_1 і такою, що викликала у нього страждання (моральну шкоду). ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності. Кількісний еквівалент моральної шкоди (моральних страждань), спричиненої ОСОБА_1 , може становити 1 080 МЗП, розмір яких приймається рівним розміру мінімальних заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішення судом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував під судом та слідством 112 місяців - з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року.

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Статтею 13 Конвенції визначено, що право на ефективний засіб правового захисту є надання засобу, за допомогою якого особи могли б отримати на національному рівні відшкодування шкоди, завданої порушенням їхніх конвенційних прав, перш ніж задіяти міжнародний механізм подання скарги до ЄСПЛ (справа «Кудла проти Польщі» (Case of Kudіa v. Poland) рішення від 26 жовтня 2000 року, заява 30210/96, пункт 152).

У справі «Класс проти Німеччини» (Case of Klass and others v. Germany) ЄСПЛ зауважив, що, згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок прийняття заходів, які, як вона стверджує, суперечать Конвенції, ця особа повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для прийняття рішення за її скаргою, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. Таким чином, статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує «ефективний засіб правового захисту в національному органі» кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод, гарантованих Конвенцією (рішення від 6 вересня 1978 року, заява № 5029/71, пункт 64).

У той же час засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (справа «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia), рішення від 07 лютого 2017 року, заява № 57818/09, пункт 344).

Переглянувши питання про співвідношення частини 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості цивільного або кримінального провадження (розумного строку), що є спеціальною правовою нормою, та статті 13 Конвенції про право на ефективний засіб правового захисту ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» констатував існування «істотної небезпеки» для принципу верховенства права в рамках національних правових систем, коли «під час здійснення правосуддя трапляються надмірні затримки», «для оскарження яких сторони не мають національних засобів правового захисту».

У зв`язку з цим ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення статті 13 Конвенції полягає в тому, що це положення гарантує ефективний засіб правового захисту в національному органі влади щодо ймовірного порушення вимоги, передбаченої частиною 1 статті 6 Конвенції, про розгляд справи протягом розумного строку.

В іншому випадку, «приватні особи змушені будуть систематично звертатися до Суду в Страсбурзі зі скаргами, які в інакшому разі, і на думку Суду більш доречно, були б спочатку розглянуті в рамках національної правової системи. У перспективі це може послабити ефективне функціонування системи захисту прав людини, створеної Конвенцією, - як на національному, так й на міжнародному рівнях» (справа «Кудла проти Польщі» пункт 155).

Що стосується українських справ то, зокрема у пункті 28 рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України», ЄСПЛ нагадав, що вирішальним при оцінці ефективності засобу юридичного захисту щодо скарги на тривалість провадження є те, чи заявник може подати таку скаргу до національних судів, вимагаючи певного виправлення ситуації; іншими словами, чи існує засіб захисту, здатний задовольнити його скарги, надаючи пряме та швидке виправлення ситуації. Суд також встановив, що засіб є «ефективним», якщо його можна використати як для прискорення вирішення справи судами, так і для забезпечення скаржника адекватним відшкодуванням за затримки, які вже сталися (справа «Кудла проти Польші», пункти 157-159).

У кримінальних справах «розумний строк», зазначений у пункті 1 статті 6 Конвенції починає діяти, як тільки особа «обвинувачена»; це може статися в дату до розгляду справи в суді першої інстанції, наприклад: дату арешту, дата, коли відповідну особу було офіційно повідомлено про притягнення її до кримінальної відповідальності, або дату відкриття попереднього розслідування (справа «Девеер проти Бельгії», рішення від 27 лютого 1980 року, пункт 42).

Що стосується закінчення «строку», то у кримінальних справах строк, регульований пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплює весь розгляд справи, включаючи апеляційне провадження (справа Koening v. Germany, рішення від 28 червня 1978 року, пункт 98).

Строк вважається розумним на підставі трьох основних критеріїв, визначених, зокрема, у пунктах 30-37 рішення ЄСПЛ від 04 березня 2003 року у справі «Претто та інші проти Італії»: характер і складність справи; поведінка органів влади; поведінка заявника.

Це право випливає з формулювання статті 6 Конвенції та принципу ефективності.

Суд оцінює складність справи у світлі таких факторів, як характер обставин, кількість залучених у справу підсудних, свідків та проведення паралельних чи пов`язаних з цією справою проваджень.

Щодо дій органів влади, Суд враховує лише затримки (іноді їх називають «значними періодами бездіяльності») з боку органів влади. Держава зобов`язана організувати свою правову систему в спосіб, який забезпечує можливість розгляду справи упродовж розумних строків.

Щодо дій заявника, Суд підкреслив, що особа, обвинувачувана в кримінальному правопорушенні, не зобов`язана сприяти прискоренню розгляду справи проти неї (справа «Еклє проти Німеччини» (case of Eckle v. Germany), рішення від 15 липня 1983 року, заява № 8130/78). Затримки з вини заявника (навмисні чи ні) не враховуються під час оцінки «розумного строку» («Н. проти Сполученого Королівства» (H. v. the United Kingdom)). У той же час уряд не може виправдати загальної тривалості провадження заявами, позовами, запитами заявника тощо, якщо ці процесуальні заходи не були навмисними. Заявника не можна звинувачувати в тому, що для захисту своїх інтересів він скористався всіма ресурсами й інструментами, які пропонує національне законодавство («Коломієць проти Росії» (Kolomiyets v. Russia), пункти 25-31). За поведінку правового представника відповідає особа, яку він представляє, і тому у випадку, коли затримки з розглядом справи спричинені здебільшого діями представника, Суд не визнає наявності порушення статті 6 (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), рішення від 25 квітня 2000 року, заява № 31315/96).

Початок періоду, який належить враховувати в цілях вимоги щодо «розумного строку», визначають так: у кримінальній справі - це дата, коли було повідомлено про «обвинувачення». Наприклад, це дата початку розслідування та ідентифікація заявника як підозрюваного, якщо тільки ситуація заявника не зазнала суттєвого впливу до формулювання «обвинувачення». У такому разі дата арешту, обшуку чи допиту, навіть в якості свідка, може вважатись датою початку (справа «Еклє проти Німеччини» (case of Eckle v. Germany), рішення від 15 липня 1983 року, заява № 8130/78, пункт 73).

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визначення розміру моральної шкоди та приймаючи в цій частині нову постанову, апеляційний суд взяв до уваги конкретні обставини справи, а саме термін перебування позивача під досудовим та судовим слідством, тривале його знаходження під арештом, а також обмеження, які стосувались його професійної діяльності, зумовлені перебуванням останнього під слідством та судом, стаж його роботи та підрив репутації у службових відносинах, те, що позивачу було відмовлено у поновленні на роботі, погіршення стану здоров`я внаслідок тривалого кримінального переслідування, порушення життєвих нормальних зав`язків з оточуючими, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди підлягає визначенню у подвійному розмірі гарантованого державою мінімуму, що не суперечить чинному законодавству і узгоджується з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також апеляційний суд правильно зазначив, що визначений ним розмір моральної шкоди буде відповідати принципам розумності та справедливості.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення витрат на оплату експертизи у розмірі 20 798,13 грн та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову у їх стягненні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди на підставі висновку експерта, оскільки даний висновок не може бути безумовною підставою для встановлення факту завдання позивачу моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд порушив принцип res judicata, повторно надавши Вінницькій обласній прокуратурі право на доступ до суду, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Повний текст рішення суду першої інстанції складено 07 листопада 2022 року та отримано представником прокуратури 08 листопада 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В межах строку на апеляційне оскарження, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України, представником Вінницької обласної прокуратури було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишено без руху апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури та надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги - сплати судового збору.

20 грудня 2022 року Вінницькою обласною прокуратурою на адресу апеляційного суду було направлено клопотання про продовження строку для надання доказів сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що ухвала апеляційного суду від 08 грудня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху засобами поштового зв`язку або на адресу офіційної електронної скриньки Вінницької обласної прокуратури не надходила, будь-які процесуальні документи у цій справі чи повідомлення про надходження таких документів до електронного кабінету обласної прокуратури підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС не надходили. Про зазначену ухвалу Вінницькій обласній прокуратурі стало відомо 19 грудня 2022 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2022 року продовжив строк усунення недоліків апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури щодо сплати судового збору, визначеного судом.

27 грудня 2022 року на адресу суду від Вінницької обласної прокуратури надійшла заява на виконання вимог ухвали.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури визнано неподаною та повернуто цій особі, оскільки судовий збір сплачено в меншому розмірі, ніж визначено ухвалою суду.

Виконавши вимоги ухвали суду та доплативши судовий збір, 05 січня 2023 року представник Вінницької обласної прокуратури повторно подала апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2023 року клопотання Вінницької обласної прокуратури задоволено. Поновлено Вінницькій обласній прокуратурі строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року. Відкрито апеляційне провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Враховуючи викладене, апеляційним судом не було допущено порушення норм процесуального права, оскільки згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Фундаментальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, принципи диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд зробив висновки про залишення рішення місцевого суду в частині відшкодування матеріальної шкоди/заробітної плати без змін, однак в оскаржуваній постанові відсутні мотиви з яких виходив суд приймаючи таке рішення, також не заслуговують на увагу.

Рішення місцевого суду апеляційним судом переглядалося у повному обсязі, за результатами перегляду якого апеляційні скарги було задоволено частково, рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди скасовано з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1 456 000 грн.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України не містила доводів щодо незаконності судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку, постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм процесуального права.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі порушує питання про скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку, проте просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

Посилання Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у спірних правовідносинах норм права, застосованих судами попередніх інстанцій, а саме статті 56 Конституції України та статті 130 КПК України, також не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційних скарг щодо підстав та розміру стягнення моральної шкоди не можуть бути взяті до уваги, оскільки зміна розміру відшкодування шкоди виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, та потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судоми порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційні скарги в означених частинах слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Визначений апеляційним судом розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначенням апеляційним судом порядку стягнення грошових коштів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21) та Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17, від 27 липня 2021 року у справі № 454/2882/19 (провадження № 61-1891св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір по суті, але не урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 296/2190/17 (провадження № 61-11897св19), колегія суддів вважає необхідним змінити резолютивну частину постанови Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, виключивши з неї посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державна казначейська служба України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна оскаржених судового рішення, шляхом зміни його мотивів, викладених у цій постанові не призвела до іншого результату вирішення справи, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 456 000 (один мільйон чотириста п`ятдесят шість тисяч) гривень».

В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2022 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк