ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 539/2483/15-ц

провадження № 61-14029 св 18

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сенча",

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача- Антіхович Володимир Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в його інтересах ОСОБА_3, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року в складі судді Матвієнка В. М., та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 09 березня 2016 року вскладі колегії суддів: Винниченка Ю. М., Карпушина Г. Л., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сенча" (далі - ТОВ "Сенча") звернулося до суду з позовом, в якому просило застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з відповідача на свою користь вартість користування об'єктами нерухомості в сумі 805 200 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 грудня 2009 року між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди майна з правом викупу, а саме: конюшні, сараю - телятника, сараю - корівника (новий), молочного блоку (новий), сараю - корівника 3-х рядного, сараю - телятника № 1, з яких тільки конюшня, корівник та корівник з молочним блоком МТФ № 2 належать на праві власності ТОВ "Сенча" на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Згідно з рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04 березня 2015 року, вищевказаний договір в частині орендних правовідносин визнано недійсним.

Незважаючи на ці обставини, ОСОБА_1 користується вищевказаними об'єктами нерухомості до теперішнього часу, а тому ТОВ "Сенча", посилаючись на зміст частини 2 статті 216 ЦК України та висновки ТОВ "Консалтингова компанія "Форекс" про оцінку вартості оренди нерухомого майна, просить задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Сенча" 789 200,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив

з того, що відповідач, починаючи з дня передачі йому в оренду вищевказаних нежитлових приміщень - з грудня 2009 року до теперішнього часу,

користується ними, однак оплату за їх користування не здійснює, крім

внесення суми за оренду приміщень в розмірі - 16 000,00 грн.

Враховуючи фактично сплачені відповідачем суму за оренду приміщень в розмірі 16
000,00 грн та загальний розмір боргу, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 789 200,00 грн, як заборгованість з оплати за користування нежитловими приміщеннями, якими він користується (805 200,00 грн - 16 000,00 грн = 789 200,00 грн). При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність не пропущена.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 09 березня 2016 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року змінено. Зменшено розмір коштів, що стягується згідно з рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Сенча" з 789 200,00 грн до

439 200,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки завдані відповідачем збитки позивачу у вигляді несплати орендної плати носять періодичних характер, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що до вказаних правовідносин належить застосувати трирічний строк позовної давності, тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають кошти за останні три роки до звернення позивача до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із цим судовими рішеннями, представник відповідача Антіхович В.

В. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №539/2483/15-ц з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами застосовано закон, який не підлягав застосуванню, допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнано за встановлені обставини, що не були доведені в ході розгляду справи. Зокрема заявник посилається на те, що договір взагалі не був укладений, оскільки не відбулась його державна реєстрація, а тому суд безпідставно застосував наслідки недійсності нікчемного правочину щодо правочину, який взагалі не укладався. Також скаржник вказує на те, що судами не була надана оцінка діям ТОВ "Сенча" щодо бездіяльності зі здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину з позиції прострочення кредитора.

Також відповідач зазначає, що позивач не довів наявності у нього права власності на спірне майно.

Доводи інших учасників справи

ТОВ "Сенча" у запереченнях на касаційну скаргу просять залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, та вказують на те, що всі доводи касаційної скарги зводяться до оцінки дійсності чи недійсності правочину, що було предметом розгляду судами в справі про визнання укладеного між сторонами правочину, і рішення в якій набрало чинності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, що 24 грудня 2009 року між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_1 був укладений договір оренди майна з правом викупу.

Згідно з актом прийому-передачі майна від 27 грудня 2009 року до договору від 24 грудня 2009 року ТОВ "Сенча" передало ОСОБА_1 у користування наступне майно: конюшня; сарай-телятник; сарай-корівник (новий); молочний блок (новий); сарай-корівник 3-х рядний; сарай телятник №1.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року вищевказаний договір в частині орендних правовідносин визнано недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 04 березня 2015 року рішення Лохвицького районного суду від 17 грудня 2014 року в цій частині залишено без змін.

Суди установили, що об'єкти нерухомого майна: корівник, корівник з молочним блоком МТФ №2 та конюшня належать на праві власності ТОВ "Сенча". На інші об'єкти правовстановлюючі документи відсутні

У 2010 році ОСОБА_1 вносив кошти за оренду переданих йому ТОВ "Сенча" нежитлових приміщень на загальну суму 16 000,00 грн.

Також суди установили, що ОСОБА_1 користується майном до теперішнього часу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем заявлено позов про застосування наслідків нікчемності договору оренди майна, укладеного

24 грудня 2009 року між позивачем та відповідачем з підстав статті 216 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції посилався на те, що рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року даний договір визнано нікчемним, однак відповідач продовжує користуватись майном, а тому повинен сплатити суми за весь час користування майном за мінусом сплачених 16 000,00 грн. При цьому суд також посилався на положення статті 216 ЦК України. З такими висновками погодився і апеляційний суд.

Разом з тим, за положеннями статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Отже, за змістом цієї норми права сторона, яка отримала майно від іншої сторони недійсного, нікчемного правочину повинна повернути отримане в натурі та сплатити кошти за користування майном за цінами на момент сплати.

Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України, в редакції на час укладення договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 794 ЦК України, в редакції на час укладення договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

За положеннями статті 209 ЦК України в редакції на час укладення договору, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Статтею 210 ЦК України в редакції на час укладення договору передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до Стаття 220 ЦК України в редакції на час укладення договору, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За змістом зазначених норм матеріального права в редакції на час укладення договору, договір найму (оренди) нерухомого майна повинен був укладений та посвідчений у нотаріальні формі та зареєстрований у відповідних державних органах.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду. Так рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, визнано недійсними пункти укладеного договору в частині оренди спірного майна, про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного майна та визнання права власності на орендоване майно, а у позові ТОВ "Сенча" про визнання договору припиненим та стягнення заборгованості з орендної плати та повернення майна та у позові про визнання недійсним договору оренди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 04 березня 2015 року рішення суду першої інстанції у частині визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності скасовано, в позові відмовлено. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в

ід 20 січня 2016 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовної вимоги про визнання частково недійсним договору оренди в частині оренди майна. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області та рішення апеляційного суду у частині вирішення позову про визнання недійсним пунктів договору оренди майна скасовано, провадження у цій частині справи закрито. Іншою ухвалою того ж суду від 20 січня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення боргу, визнання дійсним договору купівлі-продажу майна, визнання права власності на предмет оренди, та зустрічних вимог ТОВ "Сенча" залишено без змін

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що договір оренди не було нотаріально посвідчено та зареєстровано, а оскільки момент вчинення договору відповідно до положень статті 210 та 640 ЦК України

З огляду на те, що позов про повернення майна в натурі не заявлено, а суди установили, що ОСОБА_1 безоплатно користується об'єктами нерухомого майна (корівником, корівником з молочним блоком МТФ №2 та конюшнею), що належать на праві власності ТОВ "Сенча", то висновок суду про те, що завдані власнику матеріальні збитки підлягають стягненню є таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що завдані відповідачем збитки у вигляді несплати орендної плати носять періодичних характер, а тому до спірних правовідносин належить застосувати трирічний строк позовної давності, та стягненню підлягають кошти за останні три роки до звернення позивача до суду.

Доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зводяться до переоцінки установленого судовими рішеннями в іншій справі факту щодо нікчемності правочину, та переоцінки доказів.

Відповідно до частини 3 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до пункту 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в його інтересах ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик