Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.07.2019 року у справі №366/647/17

Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 366/647/17-ц

провадження № 61-34254св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Красятицьке споживче товариство,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 серпня 2017 року, у складі судді Тетервак Н. А., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року, у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кашперської Т. Ц., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до

Красятицького споживчого товариства (далі - Красятицького СТ), в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути з Красятицького СТ на її користь невиплачену заробітну плату за період січень - квітень 2013 року в сумі 6 744 грн 46 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 127 600 грн 66 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі

16 238 грн 40 коп., шкоду, яку вона понесла внаслідок збереження майна відповідача, в розмірі 10 000 грн, виплати, передбачені постановами Київської регіональної спілки споживчої кооперації, та зобов`язати відповідача видати їй трудову книжку.

Вимоги обґрунтовувала тим, що з 15 липня 1968 року по 29 квітня 2013 року вона працювала у Красятицькому СТ, в період з 01 жовтня 1975 року по день звільнення (29 квітня 2013 року) на посаді голови правління Красятицького СТ. Вважала, що на день звернення до суду відповідач має перед нею заборгованість з виплати заробітної плати та інших обов`язкових виплат, яка складається з наступного: невиплаченої заробітної плати за період з січень - квітень 2013 року в розмірі 6 744,46 грн; компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 01 травня 2013 року по

28 лютого 2017 року включно, при цьому зазначала, що за останній період роботи у відповідача (березень-квітень 2013 року) її середньоденний заробіток становив 134,78 грн; компенсаційних виплат за невикористані дні відпустки за період з 2005 року до 2013 року включно в сумі

16 238,40 грн.

Також просила стягнути з відповідача виплати, передбачені постановами Київської регіональної спілки споживчої кооперації, а саме: згідно з постановою Київської регіональної спілки споживчої кооперації

від 06 вересня 2005 року про відзначення позивача за сумлінну працю та у зв`язку із 55-ти річчям, відповідач зобов`язувався виплатити ОСОБА_1 одноразове матеріальне заохочення в розмірі 1 200 грн та премію в розмірі п`яти місячних посадових окладів (який становив на той час 550 грн), а всього 3 950 грн; постановою Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 03 вересня 2010 року № 32-к про відзначення її за сумлінну працю та у зв`язку із 60-ти річчям, відповідач зобов`язався виплатити їй одноразове матеріальне заохочення в розмірі 2 000 грн та премію в розмірі місячного посадового окладу (який становив на той час 1 700 грн), а всього 3 700 грн. Вказані кошти виплачені не були.

Вважала, що відповідач зобов`язаний виплатити їй заборгованість із заробітної плати і пов`язаних з нею компенсаційних виплат на загальну суму 148 233,52 грн. У грудні 2013 року відповідач частково компенсував (виплатив) їй вказану заборгованість у розмірі 6 959,63 грн. Тобто у відповідача перед нею залишилась заборгованість із заробітної плати та пов`язаних з нею компенсаційних виплат на загальну суму 141 273,89 грн.

Крім того, позивач вказує, що 10 червня 2011 року вона з особистих коштів (на той час коштів на рахунку товариства не було) сплатила кошти за ремонт нерухомого майна відповідача, магазина в с. Залішани Поліського району, в сумі 10 000 грн, згідно з угодою від 10 червня 2011 року № 11. Вказані кошти для неї фактично є матеріальною шкодою, а для

відповідача - збереженим без достатньої правової підстави майном. Відповідач (його керівництво) вже після її звільнення ніяким чином не реагує на її неодноразові заяви в усній і в письмовій формі про необхідність погашення заборгованості, а тому ОСОБА_1 просила її позов задовольнити й стягнути з відповідача на її користь вказані кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 03 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Красятицького СТ на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки за період з 2005 року до 2013 року в сумі 11 789,75 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що обставини, на які посилається позивач, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що судами першої й апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Суд першої інстанції безпідставно в мотивувальній частині ухваленого рішення вказав, а апеляційний суд підтвердив, її первинні позовні вимоги, зокрема щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за це тощо, але чомусь не вказав про її уточнені позовні вимоги, які вона виклала в остаточній редакції саме 03 серпня 2017 року, які не були розглянуті судом першої інстанції. Суд першої інстанції в своєму рішенні ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не вказав і про її позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача видати їй трудову книжку. Апеляційний суд не прореагував на ці порушення, лише з мотивувальної частини ухвали можливо здогадатися, що вона повинна була при своєму звільненні видати сама собі свою трудову книжку, однак суди не прийняли до уваги те, що вона після звільнення із займаної посади голови правління Красятицької СТ не могла видавати будь-які накази, розпорядження, забирати собі будь-які документи, грошові кошти тощо.

Суди попередніх інстанцій безпідставно прийняли «на віру» довідку відповідача про нібито її середньоденну заробітну плату в розмірі 67,66 грн, хоча в дійсності її середньоденна заробітна плата на момент її звільнення становила 134,78 грн, ця різниця викликана тим, що відповідач не врахував всі види виплат, які повинні враховуватися при обчисленні середньоденного заробітку.

Також позовні вимоги в частині відшкодування їй коштів, які вона витратила на ремонт приміщення магазину Красятицького СТ в с. Залишани Поліського району, в розмірі 10 000 грн, мають бути задоволені, оскільки вона дійсно витратила власні кошти на ремонт приміщення, яке належить і яким користується відповідач, проведення ремонту Красятицьке СТ (на час її роботи там головою правління) вона була зобов`язана виконати на підставі рішенням Київської регіональної споживчої спілки.

Отже, на думку ОСОБА_1 судами попередніх інстанцій прийнято незаконні рішення, а саме - не застосовано положення статей

116, 117, 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці», статті 1212 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 366/647/17-ц із Іванківського районного суду Київської області.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2018 року справу № 366/647/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу № 366/647/17-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .

Фактичні обставини справи

У справі встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Красятицьким СТ, де працювала на посаді голови правління.

Постановою Правління Облспоживспілки від 25 червня 1999 року «Про затвердження на посадах голів правлінь райспоживспілок та РайСТ, обраних зборами Рад, зборами уповноважених РайСТ в 1999 році» ОСОБА_1 затверджено на посаді голови правління Поліського РайСТ.

Згідно з постановою Правління Облспоживспілки від 29 квітня 2013 року № 02К ОСОБА_1 - голову правління Красятицького СТ звільнено із займаної посади 29 квітня 2013 року за власним бажанням за

статтею 38 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_1

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За положеннями частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з постанови Київської обласної спілки споживчих товариств № О2 К від 29 квітня 2013 року ОСОБА_1 - голову правління Красятицького СТ звільнено із займаної посади 29 квітня 2013 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Бухгалтерію споживчого товариства було зобов`язано провести розрахунок з ОСОБА_1 згідно з вимогами чинного законодавства.

Отже, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статті 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, однак на час звільнення й до часу звернення до суду Красятицьке СТ не провело з ОСОБА_1 повного розрахунку, не виплатило компенсацію за невикористані відпустки.

Судами встановлено та не оспорюється сторонами те, що ОСОБА_1 працювала в Красятицькому споживчому товаристві на посаді голови правління.

Згідно з постановою правління облспоживспілки від 29 квітня 2013 року

№ 02К, ОСОБА_1 . - голову правління Красятицького СТ, звільнено із займаної посади 29 квітня 2013 року за власним бажанням за статтею

38 КЗпП України, на підставі її заяви.

Як роз`яснено в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП Українивона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом «Про відпустки» (до 01 січня 1997 року). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала, що Красятицьке СТ має перед нею заборгованість із виплати заробітної плати за січень - квітень 2013 року в сумі 6 744 грн 46 коп., заборгованість з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 127 600 грн 66 коп., а також з виплати компенсації за невикористані відпустки в сумі 16 238 грн 40 коп., та вважала, що споживчим товариством не дотримано вимоги статті 116 КЗпП України.

Проте, представник відповідача спростував доводи ОСОБА_1 щодо заборгованості Красятицького СТ в частині заробітної плати за січень - квітень 2013 року, пояснивши, що на час розгляду справи заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 повністю виплачена, і навіть частина компенсації за невикористані відпустки, що підтверджується видатковими касовими ордерами № 143 від 19 липня 2013 року на суму 5 669 грн 63 коп. та № 182 від 19 листопада 2013 року на суму 1 290 грн 00 коп.

Враховуючи викладене вище, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що доводи позивача в цій частині спростовані, нових доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано, в зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за період січень - квітень 2013 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанції з урахуванням компенсаційних виплат за невикористані відпустки, розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 та арифметичних розрахунків дійшли правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення 11 574 грн 58 коп. компенсації за невикористані дні відпустки.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Позивач стверджує, що Красятицьке СТ при звільненні не видало їй трудову книжку та ставить вимогу зобов`язати видати їй трудову книжку.

Судами першої та апеляційної інстанції було вірно встановлено, що відповідно до довідки від 12 квітня 2017 року № 23 трудові книжки працівників Красятицького СТ зберігаються в сейфі в приміщенні контори Красятицького СТ за адресою: АДРЕСА_1 Київська область . Відповідно до службових обов`язків відповідальність за ведення та зберігання трудових книжок працівників покладена на голову правління споживчого товариства. Книга обліку трудових книжок працівників Красятицького СТ за період з 1968 року до квітня 2013 року не велася. Розпорядження чи наказ голови правління СТ в цей період про покладення обов`язків щодо ведення та збереження трудових книжок на іншого працівника відсутній. Трудова книжка

ОСОБА_1 , яка працювала з 1968 року до квітня 2013 року головою правління Красятицького СТ, в акті передачі документів при її звільненні не значиться і в даний час в Красятицькому СТ відсутня.

Встановивши, що саме на позивача було покладено обов`язок ведення трудових книжок, що останньою не спростовано, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині видачі трудової книжки.

Від позовних вимог про виплату коштів, передбачених постановами правління Київської регіональної спілки споживчих товариств ОСОБА_1 відмовилась в апеляційному суді.

Обґрунтованим є висновок судів і про те, що не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на її користь належних їй коштів в сумі 10 000 грн, витрачених нею на ремонт належного відповідачеві приміщення.

Судами встановлено, що діяльність Красятицького споживчого товариства регулюється статутом товариства, прийнятого загальними зборами членів споживчого товариства (протокол від 16 листопада 1998 року № 1), зареєстрованого 21 листопада 2001 року.

Відповідно до підпункту 3 пункту 8.2 статуту до компетенції правління споживчого товариства відноситься укладення угод на закупівлю і продаж товарів, видача доручень від імені споживчого товариства, в тому числі з правом подальшого передоручення.

Відповідно до пункту 8.4 статуту голова правління СТ і його заступник можуть одноособово приймати рішення (розпорядження) з поточних питань діяльності товариства в межах своєї компетенції, яка встановлюється правлінням.

Отже, укладення договорів згідно зі статутом Красятицького споживчого товариства - це компетенція правління споживчого товариства.

Як вбачається з договору підряду від 10 червня 2011 року № 11 голова правління Красятицького СТ ОСОБА_1, що діє на підставі кошторису з одного боку, та ОСОБА_4 , уклали договір про те, що замовник (Красятицьке СТ) доручає, а підрядчик ( ОСОБА_4 ) зобов`язується на власний ризик виконати капітальний ремонт будівлі магазину в с. Залішани за 10 000 грн. В договорі вказано, що видано аванс у сумі

10 000 грн. Вид розрахунків: готівковий. Інші графи договору підряду сторонами не заповнювалися.

З копії локального кошторису № 2-1-1 на ремонт приміщення кафе в с. Залішани Поліського району вбачається, що кошторис розроблено 11 серпня 2011 року на ремонт кафе, а не магазину, в с. Залішани і його вартість становить 7 268 грн.

Відповідно до положень статуту споживчого товариства питання ремонту повинно було вирішуватися на засіданні правління товариства, повинні були складатись відповідні документи, в тому числі і бухгалтерські, так як в розумінні пункту 10.1 статуту, ремонт - це господарська операція, але позивач не надала доказів того, що Красятицьке СТ приймало рішення щодо ремонту магазина в с. Залішани Поліського району Київської області, та щодо коштів на такий ремонт.

Доказів на підтвердження того, що питання ремонту вирішувалося правлінням СТ, а також вирішувалось питання про оплату, зокрема, що ОСОБА_1 вкладає в ремонт власні кошти, які СТ зобов`язується їй повернути, позивач не надала.

Відповідно до пункту 10.2 статуту, відповідальність за організацію, стан бухгалтерського обліку в товаристві, своєчасне представлення бухгалтерської, фінансової, статистичної та іншої звітності несе голова правління товариства та головний бухгалтер.

Отже, під час перебування ОСОБА_1 на посаді голови правління Красятицького СТ саме на неї було покладено відповідальність за організацію та стан бухгалтерського обліку, іншої документації.

Як вбачається з видаткових касових ордерів від 29 серпня 2011 року,

05 грудня 2011 року, 06 вересня 2012 року та 06 липня 2012 року, ОСОБА_4 було сплачено кошти в сумі 10 000 грн за виконанні будівельні роботи відповідно до договору підряду від 10 червня 2011 року № 11, хоча у самому договорі підряду й вказано, що ОСОБА_4 виплачується аванс в розмірі 10 000 грн. Відомостей про здачу об`єкта, якість виконаних робіт, про інші умови, та про кінцевий розрахунок за виконану роботу у договорі не передбачено.

Згідно з пунктом 11 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» в діючій редакції станом на 10 червня 2011 року, будівельна діяльність відноситься до видів діяльності, що підлягає ліцензуванню, та надається виключно фізичною особою - підприємцем у якого наявна ліцензія на здійснення такої діяльності.

Актом виконання робіт відповідно до договору від 10 червня 2011 року № 11 підтверджується те, що рішення щодо капітального ремонту будівлі магазину с. Залішани ОСОБА_1 прийняла одноособово. Слід зауважити також, що капітальний ремонт міг проводитись виключно на підставі дозволу на будівельні роботи, виданого відповідним управління Державного архітектурно-будівельного контролю, однак такого дозволу позивачем суду надано не було.

Як вбачається з викладеного вище, Красятицьке споживче товариство не брало на себе зобов`язань щодо укладення договору підряду на ремонт будівлі магазину в с. Залішани, що підтверджується довідкою СТ

від 12 квітня 2017 року, та не погоджувало отримання від ОСОБА_1 належних їй коштів на проведення ремонту, а тому вимоги позову в цій частині необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Отже, врахувавши викладене вище, оцінивши належність і допустимість кожного доказу окремо, а також достатність доказів, їх взаємний зв`язок у сукупності, та, врахувавши те, що обставини, на які посилалася позивач, частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги у вказаній частині ґрунтуються на вимогах закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Красятицького споживчого товариства на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 11 789 грн

75 коп.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки вказаними судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 серпня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 жовтня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко