Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 761/23860/15-ц

провадження № 61-21875св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2»,

відповідачі: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю «Екобуд», ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко Оксана Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у складі судді Притули Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Немировської О. В., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2» (далі - ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» (далі - ТОВ «Екобуд»), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., про визнання правочину недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння і визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Екобуд» є забудовником об'єкта будівництва - житлового будинку з гаражами та офісними приміщеннями по АДРЕСА_1.

25 квітня 2002 року між ТОВ «Екобуд» (забудовник) і товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Техбудлізинг» (далі - ТОВ «ЛК «Техбудлізинг») (інвестор) було укладено угоду, за умовами якої забудовник зобов'язався за рахунок інвестора виконати дії, пов'язані із забезпеченням зведення житлового будинку з гаражами і офісними приміщеннями по АДРЕСА_1. При цьому сторонами погоджено, що інвестор повинен інвестувати 88 % кошторисної вартості будівництва об'єкта, а забудовник - 12 %, що відповідає його витратам у цьому будівництві. Також угодою передбачено право інвестора передати свої права і зобов'язання за цим правочином третім особам.

21 квітня 2005 року між ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» і ТОВ «Центробуд-трейд» було укладено інвестиційний договір, за умовами якого останнє зобов'язалося профінансувати будівництво нежитлових приміщень (офісів) загальною площею 544,38 кв. м по АДРЕСА_1.

01 березня 2007 року ТОВ «Центробуд-трейд», на підставі відповідного договору купівлі-продажу майнових прав, передало акціонерному комерційному банку «Київ» (далі - АКБ «Київ») майнові права на вищевказане нежитлове приміщення. ТОВ «Центробуд-трейд» надало АКБ «Київ» довідку про оплату загальної вартості майнових прав на об'єкт.

05 січня 2009 року між АКБ «Київ» і ТОВ «Центробуд-трейд» була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав, якою, у зв'язку з проведенням технічної інвентаризації нежилих приміщень (офісів), сторони уточнили характеристики нежитлових приміщень на які були передані майнові права, в частині площі нежитлового приміщення (офісу) під номером 61 на першому поверсі в будинку, що будується АДРЕСА_2 загальною площею 134,70 кв. м.

07 серпня 2009 року між АКБ «Київ» та ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» укладено договір міни, за умовами якого у власність останнього перейшло право власності на майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під номером 62 на першому поверсі в будинку АДРЕСА_3.

01 березня 2010 року ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» направило ТОВ «Екобуд» вимогу передати вищевказане нежитлове приміщення, надати і підписати необхідні документи, однак отримало відмову.

ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» стало відомо, що право власності на нежитлові приміщення №№ 1-8 (групи приміщень № 62) офіс загальною площею 119,60 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_3 (літера А) на підставі інвестиційного контракту від 11 липня 2006 року, укладеного із ТОВ «Екобуд», перейшло до ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16 серпня 2010 року, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 16 серпня 2010 року № 772-в.

09 вересня 2010 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу відчужила вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2

Вказуючи на те, що інвестиційний контракт від 11 липня 2006 року суперечить положенням статей 4, 5, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» просило суд визнати недійсним інвестиційний контракт від 11 липня 2006 року, укладений між ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 10 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О.; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлові приміщення №№ 1-8 (групи приміщень № 62) офіс загальною площею 119,60 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_3 (літера А) у м. Києві; визнати за ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» право власності на нежитлові приміщення №№ 1-8 (групи приміщень № 62) офіс загальною площею 119,60 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_3 (літера А) у м. Києві.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року позов ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» задоволено частково.

Визнано недійсним інвестиційний контракт (про інвестування в будівництво) від 11 липня 2006 року, укладений між ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1

Стягнуто в рівних частинах із ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» судовий збір у розмірі 487,20 грн, тобто по 243,60 грн з кожного.

У задоволенні інших вимог ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний інвестиційний контракт укладений з порушенням вимог законодавства, оскільки ТОВ «Екобуд», після укладення з ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» угоди від 25 квітня 2002 року і виконання інвестором своїх зобов'язань за цим договором, втратило право розпорядження об'єктом інвестування. Суд відмовив у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10 вересня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Оскільки відповідно до договору міни до позивача перейшло право на набуття права власності на об'єкт інвестування, а не саме право власності це майно, тому суд відмовив у задоволенні вимог про визнання права власності і витребування майна, оскільки ця вимога може бути заявлена лише власником майна.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що інвестиційний контракт від 11 липня 2006 року, укладений між ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1, суперечить вимогам статті 203 ЦК України, що відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним. При цьому, відсутні підстави для визнання недійсним наступного правочину щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Підстав для задоволення вимог позивача про визнання право власності на спірне майно немає, оскільки це суперечить вимогам статті 331 ЦК України, якою визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. Оскільки позивач не є власником спірного майна, його вимоги про витребування майна не ґрунтуються на вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог товариства скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди правильно встановили правомірність набуття товариством права власності на майнові права на спірне нерухоме майно, що вказує на те, що єдиною особою, яка має право на правомірне отримання у власність цього майна, є ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2», яке не надавало своєї згоди чи повноважень ОСОБА_1 на відчуження майна на користь будь-якої третьої особи, тому суди безпідставно відмовили у задоволенні вимог про витребування майна.

Крім того, суди безпідставно не врахували правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14, згідно з якою захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Висновок судів про відмову у задоволенні вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними, у зв'язку із неможливістю одночасного застосування статей 216 і 338 ЦК України, є безпідставними, оскільки позивач не заявляв вимог про застування наслідків недійсності оспорюваних правочинів.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що 25 квітня 2002 року між ТОВ «Екобуд» і ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» було укладено угоду №2, за умовами якої ТОВ «Екобуд» (забудовник) зобов'язалося за рахунок ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» (інвестор) виконати дії, пов'язані із забезпеченням зведення житлового будинку з гаражами і офісними приміщеннями по АДРЕСА_1, при цьому сторонами погоджено, що інвестор повинен інвестувати 88 % кошторисної вартості будівництва об'єкта, а забудовник - 12 %, що відповідає його витратам у цьому будівництві. Також угодою передбачено право інвестора передати свої права і зобов'язання за цим правочином третім особам. Розподіл квартир, офісів і машино-місць за цим договором між забудовником та інвестором проводиться відповідно до додатку № 2, що є невід'ємною частиною цієї угоди.

Внесення інвестицій на будівництво об'єкта у відповідності до пункту 1.4 угоди дає інвестору право на отримання у власність площ квартир, офісних приміщень, машино-місць автомобільних стоянок.

Згідно з пунктом 3.4.4 угоди інвестор має право передавати свої прав і обов'язки за цією угодою третім особам.

21 квітня 2005 року між ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» і ТОВ «Центробуд-трейд» було укладено інвестиційний договір, за умовами якого останнє зобов'язалося профінансувати будівництво нежитлових приміщень (офісів) загальною площею 544,38 кв. м по АДРЕСА_1.

01 березня 2007 року ТОВ «Центробуд-трейд», на підставі відповідного договору купівлі-продажу майнових прав, передало акціонерному комерційному банку «Київ» (далі - АКБ «Київ») майнові права на вищевказане нежитлове приміщення. Згідно з пунктом 3.5.2 цього договору покупець має право після здійснення 100 % оплати та до моменту введення будинку в експлуатацію відступити за згодою продавця свої права за даним договором на користь третіх осіб.

ТОВ «Центробуд-трейд» надало АКБ «Київ» довідку про оплату загальної вартості майнових прав на об'єкт.

05 січня 2009 року між АКБ «Київ» і ТОВ «Центробуд-трейд» була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав, якою, у зв'язку з проведенням технічної інвентаризації нежилих приміщень (офісів), сторони уточнили характеристики нежитлових приміщень на які були передані майнові права, в частині площі нежитлового приміщення (офісу) під номером 61 на першому поверсі в будинку, що будується АДРЕСА_2 загальною площею 134,70 кв. м.

07 серпня 2009 року між АКБ «Київ» та ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» укладено договір міни, за умовами якого у власність останнього перейшло право власності на майнові права на нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 156,60 кв. м під номером 62 на першому поверсі в будинку АДРЕСА_3. На виконання вимог цього договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі, за яким АКБ «Київ» передав ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» у власність майнові права на нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 156,60 кв. м під номером 62 на першому поверсі в будинку АДРЕСА_3.

Листами від 13 серпня 2009 року та від 09 листопада 2009 року ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» повідомило ТОВ «Екобуд» і ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» про набуття права власності на спірні нежитлові приміщення та просили внести відповідні зміни до реєстру власників майнових прав на нерухоме майно в будинку, що будується та оформити відповідні додаткові угоди до угоди від 25 квітня 2002 року та інвестиційного договору від 21 квітня 2005 року із зазначенням власником майнових прав на нежитлові приміщення ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2».

Листом від 29 вересня 2009 року, за підписом заступника генерального директора ОСОБА_1, ТОВ «Екобуд» повідомило ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» про відсутність між ними договірних відносин та неможливість надати інформацію з приводу порушених у його зверненні питань.

Листом від 13 листопада 2009 року ТОВ «Центробуд-трейд» підтвердив ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2» стовідсоткову оплату АКБ «Київ» майнових прав та перехід до нього права власності на ці права.

11 липня 2006 між ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1 було укладено інвестиційний контракт, за умовами якого товариство своїми силами і засобами, за рахунок залучених від інвесторів коштів, зобов'язалося збудувати і передати ОСОБА_1 нежитлове приміщення № 62 офісного приміщення 3 (секція А), 1-й поверх, по АДРЕСА_1, загальною площею 119,6 кв. м.

16 серпня 2010 року між ТОВ «Екобуд» і ОСОБА_1 було підписано акт приймання-передачі об'єкта у власність інвестора.

16 серпня 2010 року Головне управління комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видало ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нежилі приміщення з номерами від 1 до 8 (групи приміщень № 62) офіс, загальною площею 119,60 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_3 (літера А) у м. Києві.

09 вересня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за яким до останнього перейшло право власності на нежилі приміщення з номерами від 1 до 8 (групи приміщень № 62) офіс, загальною площею 119,60 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_3 (літера А) у м. Києві.

Відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ «Київська пересувна механізована колона-2», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивач право власності на нерухоме майно у порядку, установленому статтею 331 ЦК України, не набув, тому він не може звертатися за захистом своїх прав у порядку встановленому статтею 392 ЦК України.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації врегульовано Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Таким чином, встановивши, що позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, тобто права власності на спірне нерухоме майно у нього в установленному законом порядку не виникло, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 331, 392 ЦК України й дійшли обгрунтовано висновку про відмову в задоволенні вимог про витребування майна і визнання права власності за позивачем на об'єкт інвестування.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 10 вересня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та вважає рішення суду в цій частині законними і обґрунтованими.

Так, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Суд обґрунтовано зазначив, що положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк