Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 143/280/17

провадження № 61-33033св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 травня 2017 року у складі судді Марченко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 07 грудня 2016 року відповідач отримав у нього в борг грошові кошти в сумі 1 800 доларів США на строк до 01 лютого 2017 року, про що власноруч написав розписку. ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу не виконав. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за розпискою у розмірі 48 636 грн, що еквівалентно 1 800 доларам США за курсом Національного банку України станом на день пред'явлення позову - 21 лютого 2017 року.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 травня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 48 636 грн та 640 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач заборгував позивачу грошові кошти в розмірі 48 636 грн і добровільно не повернув борг, тому з метою захисту прав ОСОБА_1 з ОСОБА_2 на його користь необхідно стягнути вказану суму коштів у примусовому порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у наданій ОСОБА_2 позивачу розписці зазначені сторони зобов'язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення та особистий підпис позичальника, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики, а те, що оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_1 свідчить про невиконання відповідачем умов договору.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що грошові кошти він позичив не у ОСОБА_1, а у його матері ОСОБА_3 наприкінці 2015 року. Позику він повернув частинами до 01 лютого 2017 року. Боргову розписку він склав під погрозою. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги його пояснення та показання свідків, а також докази, які підтверджують факт повернення боргу. Апеляційний суд відмовив йому у задоволенні клопотання про допит свідків, чим порушив його право на захист від пред'явлених до нього безпідставних позовних вимог, не надав йому можливості довести факт повернення боргу, що є прямим порушенням Конституції України. В матеріалах справи міститься запис судового засідання лише за 21 березня 2017 року. Звукозаписи судових засідань за 26 квітня та 22 травня 2017 року, в яких сторонами надавалися пояснення, відсутні. У зв'язку з цим порушено його право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Погребищенського районного суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу № 143/280/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Судами встановлено, що 07 грудня 2016 року ОСОБА_2 склав розписку, за якою зобов'язався повернути ОСОБА_1 1 800 доларів США до 01 лютого 2017 року. Цей факт сторонами не заперечувався.

Встановивши, що розписка від 07 грудня 2016 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги його пояснення та показання свідків, які підтверджують факт повернення боргу матері позивача ОСОБА_3, а також про безпідставну відмову апеляційного суду у задоволенні його клопотання про виклик та допит свідків, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Тому посилання ОСОБА_2 на порушення судом його права на захист від пред'явлених до нього безпідставних позовних вимог є необґрунтованими. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.

Твердження заявника про те, що технічний запис судового засідання не відповідає журналу судового засідання Погребищенського районного суду Вінницької області від 26 квітня та 22 травня 2017 року, є безпідставними.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 197 ЦПК України 2004 року суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.

Частиною першою статті 198 ЦПК України 2004 року передбачено, що одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

Згідно з частиною першою статті 199 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Отже, у разі виявлення неповноти або неправильності технічного запису ОСОБА_2 мав право подати до суду письмові зауваження на нього, які повинні бути розглянуті головуючим з постановленням відповідної ухвали (частина друга статті 199 ЦПК України 2004 року).

В матеріалах справи наявні технічні записи судових засідань, які відбулися 26 квітня та 22 травня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов С.О.Погрібний Г. І. Усик