Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.04.2023 року у справі №200/6517/17
Постанова КЦС ВП від 18.04.2023 року у справі №200/6517/17

Постанова

Іменем України

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 200/6517/17

провадження № 61-1476св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ОСОБА_2 , третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

Позовні вимоги мотивував тим, що 14 лютого 2014 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг № 04/14, предметом якого є надання юридичних послуг, ціна яких становила 70 000,00 грн і погоджена протоколом узгодження договірної ціни за цим договором.

Виконавець частково виконав умови договору, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 28 листопада 2014 року, відповідно до якого вартість виконаних робіт становить 60 000,00 грн.

26 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 право вимоги грошових коштів за договором про надання послуг від 14 лютого 2014 року № 04/14, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Посилаючи на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу в розмірі 60 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 19 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задовольнив.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 31 жовтня 2022 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. До апеляційної скарги відповідач додала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначала, що вона не була присутня під час розгляду справи, оскаржуване рішення не отримувала, вперше їй стало відомо про оскаржуване рішення при розгляді цивільних справ № 932/3971/20, № 200/13527/18.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2022 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 19 жовтня 2017 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, що відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Доказів на підтвердження пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили ОСОБА_2 не надала. Також суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що вона не була обізнана про розгляд справи та не отримувала тексту рішення, оскільки інтереси ОСОБА_2 у суді першої інстанції представляв Чабан А. Ю. , який отримав оскаржуване рішення 23 січня 2018 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 січня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що інтереси відповідача у суді першої інстанції представляв адвокат Чабан А. Ю., з яким відповідач уклала договір про надання правової допомоги від 16 жовтня 2017 року № АЧ-31/17, є помилковим, оскільки ОСОБА_2 договору з адвокатом Чабаном А. Ю. не укладала та ніякої інформації про розгляд цієї справи від адвоката не отримувала.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що копія договору про надання правової допомоги від 16 жовтня 2017 року № АЧ-31/17, яка міститься в матеріалах справи, завірена не належним чином, зокрема з порушенням частини п`ятої статті 62 ЦПК України. Крім того, адвокат не надав суду ні ордеру, ні довіреності, які б підтвердили його повноваження.

Скаржник вважає, що адвокат Чабан А. Ю. своїми шахрайськими діями ввів в оману суд та її щодо укладання між ОСОБА_2 та адвокатом Чабан А. Ю. договору про надання правової допомоги від 16 жовтня 2017 року № АЧ-31/17, що в подальшому було спрямовано на продаж належного їй домоволодіння, в якому вона мешкала.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ОСОБА_2 , третя особа - ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

16 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та адвокатом Чабан А. Ю. було укладено договір про надання правової допомоги № АЧ-31/17.

Згідно з пунктом 1.4 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво його інтересів та надання правової допомоги у справі № 200/6517/17, яка знаходиться в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

19 жовтня 2017 року Чабан А. Ю. подав до суду клопотання про відмову у задоволенні позову, посилаючись на незгоду ОСОБА_2 з позовними вимогами.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено.

Відповідно до розписки, яка міститься в матеріалах справи, копію оскаржуваного рішення Чабан А. Ю. отримав 23 січня 2018 року (а. с. 34).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 31 жовтня 2022 року ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне провадження.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що: «відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду («VOLOVIK v. UKRAINE», N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»; «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» («USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)».

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Таким чином, сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зазначено, що: «оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

При цьому ОСОБА_2 знала про існування заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року, копію якого їй було вручено 17 травня 2013 року (т. 1, а. с. 64). 31 травня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення, яку 11 вересня 2013 року судом було розглянуто та у задоволенні заяви відмовлено. Проте лише 03 квітня 2018 року, тобто майже через п`ять років з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду. У зв`язку з викладеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений, і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги».

У справі, що переглядається, встановлено:

- 16 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та адвокатом Чабан А. Ю. було укладено договір про надання правової допомоги № АЧ-31/17. Згідно з пунктом 1.4 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво його інтересів та надання правової допомоги у цивільній справі № 200/6517/17, яка знаходиться в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська;

- 19 жовтня 2017 року Чабан А. Ю. подав до суду клопотання про відмову у задовленні позову, у зв`язку із незгодою ОСОБА_2 з позовними вимогами;

- в матеріалах справи наявна розписка, з якої вбачається, що копію оскаржуваного рішення Чабан А. Ю. отримав 23 січня 2018 року (а. с. 34);

- апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала 31 жовтня 2022 року;

- апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить посилань на випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України.

Тому апеляційний суд правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Установивши, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 19 жовтня 2017 року, копію якого представник відповідача отримав 23 січня 2018 року, з апеляційною скаргою відповідач звернулася 27 листопада 2022 року, тобто з пропуском річного строку, встановленого частиною другою статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що заявник не укладала та не підписувала договір про надання правової допомоги від 16 жовтня 2017 року № АЧ-31/17 та не уповноважувала адвоката Чабана А. Ю. представляти її інтереси, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки не містять свого підтвердження. Крім того, зазначений договір недійсним не визнано, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги від 16 жовтня 2017 року № АЧ-31/17, яка не засвідчена відповідно до частини п`ятої статті 62 ЦПК України.

За приписами частин п`ятої-шостої статті 62 ЦПК України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу документів на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копій таких документів лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної частини п`ятої статті 62 ЦПК України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а у наступній частині цієї ж статті визнано правомірним також інший порядок засвідчення - «визначений законом».

За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Виходячи з зазначеного, доводи касаційної скарги є безпідставними.

Наведені ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводи щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема і отримання нею копії оскаржуваного рішення у жовтні 2022 року, не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко