Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 638/12249/17

провадження № 61-38620св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідача),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2017 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 19 лютого 1993 року до 31 березня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого ними за спільні кошти у 2013 році було придбано автомобіль марки Mercedes-Benz GL 500 Matic 4663, 2013 року випуску, який було зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, шляхом подання адвокатського запиту, їй стало відомо, що вказаний автомобіль, який є спільним майном подружжя, ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу відчужив на користь ОСОБА_3 , посилаючись, що такий договір укладено без її відома і згоди, як другого із подружжя, ОСОБА_1 просила визнати його недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність згоди другого з подружжя на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди припустилися помилки у застосуванні норм матеріального права і дійшли помилкового висновку про те, що при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого подружжя, не врахувавши при цьому, що для укладення договорів стосовно цінного майна, яким в даному випадку є спірний автомобіль, позивач, як співвласник мала б надати згоду на його відчуження. Також є помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність згоди другого із подружжя на розпорядження спільним майном може бути підставою для визнання недійсним договору лише за встановленням недобросовісності дій продавця та покупця. При цьому, суди безпідставно послалися на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16 та від 27 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, які ухвалені у справах за різних фактичних обставин.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, матеріали даної справи витребувано із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року справу № 638/12249/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 1993 року до 31 березня 2017 року.

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України автомобіль марки Mercedes-Benz GL 500 Matic 4663, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , 26 листопада 2013 року був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

16 лютого 2016 року вказаний автомобіль перереєстровано на нового власника - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки Mercedes-Benz GL 500 Matic 4663, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 посилалася на те, що вказаний автомобіль, який є спільним майном подружжя, відчужено ОСОБА_2 без її згоди, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку Верховний Суд дійшов висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність дій відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля.

Судами також правильно зазначено про те, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про стягнення компенсації вартості спірного автомобіля, який було відчужено, як зазначає позивач, ОСОБА_4 не в інтересах сім`ї.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов