Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2021 року у справі №760/26905/17

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 760/26905/17

провадження № 61-7940св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Департамент Державної виконавчої служби України, Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І.

В., Сліпченка О. І., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Департаменту Державної виконавчої служби України, Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві (далі - Солом'янський ВДВС), Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві (далі - Печерський ВДВС), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Солом'янського районного суду м.

Києва від 22 липня 2000 року на її користь стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року.

З квітня 2003 року по квітень 2009 року вона неодноразово зверталась до державних виконавців ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві, які повідомляли її про те, що боржник у своїх поясненнях вказує на те, що він тимчасово не працює та немає ніяких доходів.

Вказувала, що з березня 2003 року боржник свідомо та безпідставно перестав сплачувати аліменти на утримання їх спільного сина, а отже і перестав виконувати рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2000 року, яке підлягає негайному виконанню.

Відповідно до довідки-розрахунку державного виконавця Солом'янського ВДВС від 24 січня 2014 року загальна сума заборгованості боржника по сплаті аліментів становить 74 131,38 грн.

З квітня 2003 року по квітень 2009 року вона неодноразово зверталась до державних виконавців Солом'янського ВДВС з приводу виконання судового рішення.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано державного виконавця Солом'янського ВДВС вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року. Також визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Солом'янського ВДВС Фартушної Ю. А. щодо неналежного вчинення виконавчих дій по стягненню коштів з боржника у виконавчому провадженні № 14263806.

Позивач вказувала, що з 23 вересня 2015 року Солом'янський ВДВС не повідомило ні її, ні суд про виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року. Лише 21 грудня 2016 року державним виконавцем їй було видано постанову державного виконавця Солом'янського ВДВС від 16 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження та інформаційну довідку.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 70 000 грн.

Позивач вважала, що в результаті неправомірних дій та бездіяльності державних виконавців під час виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2000 року, яке залишається невиконаним понад 14 років, їй було завдано майнову та моральну шкоду.

Враховуючи вищевикладене просила суд: стягнути з Солом'янського ВДВС на її користь 144 131,38 грн на відшкодування майнової шкоди та 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнути з Печерського ВДВС на її користь 100 000
грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Солом'янського ВДВС за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання рішення суду про стягнення аліментів на користь позивача, а тому наявні усі складові цивільно-правової відповідальності й, відповідно, підстави для стягнення з Солом'янського ВДВС грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що діями посадових осіб Печерського ВДВС не завдано позивачу моральної шкоди, оскільки державним виконавцем Печерського ВДВС було відкрито виконавче провадження на підставі постанови державного виконавця Солом'янського ВДВС від 04 грудня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що невиплачені позивачу кошти на виконання судових рішень про стягнення аліментів, ухвалених на її користь, не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю його виконання відсутні).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року змінено в частині розміру стягнутої з Солом'янського ВДВС за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, визначивши до стягнення моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення на користь позивача з Солом'янського ВДВС грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд в достатній мірі не врахував обставин справи, зокрема наявність змін у житті позивача, моральних та душевних страждань, яких зазнала остання протягом тривалого невиконання рішення суду у зв'язку із бездіяльністю державного виконавця по виконавчому провадженні та інших обставин, які мають значення для справи. Таким чином, з урахуванням вимог розумності і справедливості, апеляційний суд визначив моральну шкоду, завдану позивачу, у розмірі 5 000 грн.

Залишаючи в іншій частині без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалами Солом'янського районного суду м.

Києва від 28 серпня 2015 року та від 04 грудня 2015 року, які набрали законної сили, визнано дії та бездіяльність Солом'янського та Печерського ВДВС неправомірними.

Таким чином, враховуючи положення статей 19, 56 Конституції України, статей 1173, 1176 ЦК України та абзацу 4 ~law29~, заявник вважає, що з Солом'янського ВДВС на її користь підлягають стягненню 144 131,38 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю службової особи органу державної влади.

Також заявник посилається на положення статей 23, 1167 ЦК України та вважає, що на її користь підлягає стягненню з Солом'янського ВДВС відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн, у зв'язку із тим, що рішення суду, яким стягнуто на її користь аліменти, не виконується вже майже 18 років.

З Печерського ВДВС, на думку заявника, на її користь підлягає стягненню 100 000

грн відшкодування моральної шкоди у зв'язку із неправомірними діями та бездіяльністю у період часу з 31 січня 2015 року та до 10 грудня 2015 року, завданими діями органу державної влади.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від Солом'янського ВДВС, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2000 року на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року.

На виконання зазначеного рішення 11 серпня 2009 року Солом'янським районним судом м. Києва видано дублікат виконавчого листа (т. 1, а. с. 10).

17 серпня 2009 року державним виконавцем Солом'янського ВДВС було відкрито виконавче провадження № 14263806 на підставі виконавчого листа № 2-1740, виданого 11 серпня 2009 року Солом'янським районним судом м. Києва на виконання рішення від 22 липня 2000 року.

Відповідно до довідки-рахунку Солом'янського ВДВС від 24 січня 2014 року сума заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів складає 74 131,38 грн (т. 1, а. с. 11-12).

04 грудня 2014 року державним виконавцем Солом'янського ВДВС було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на відповідь Пенсійного фонду України, згідно якої боржник працює в "Кайрос Керама" за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 41-а, кім. 40, що територіально відноситься до Печерського ВДВС (т. 1, а. с. 13).

На підставі постанови державного виконавця Солом'янського ВДВС від 04 грудня 2014 року державним виконавцем Печерського ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року по виконанню дубліката виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва № 2-1740 від 11 серпня 2009 року (т. 1, а. с. 28).

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано державного виконавця Солом'янського ВДВС вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Солом'янського ВДВС Фартушної Ю. А. щодо неналежного вчинення виконавчих дій по стягненню коштів з боржника у виконавчому провадженні № 14263806. (т. 1, а. с. 24-25).

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову державного виконавця Печерського ВДВС від 31 січня 2015 року скасовано.

Визнано дії Печерського ВДВС про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року по виконанню дубліката виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва № 2-1740 від 11 серпня 2009 року неправомірними.

Визнано бездіяльність Печерського ВДВС щодо ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року стягувачу неправомірною (т. 1, а. с. 29-30).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частини 4 статті 13, частини 1 статті 55, пункту 9 частини 2 статті 129, частини 1 статті 129-1 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства; суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання.

В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", який був чинним на час видачі виконавчого листа, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, не відступаючи від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), зроблено висновок про те, що "..належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав..".

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону "Про виконавче провадження", а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.

Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби усіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, тому вона має право на відшкодування з Солом'янського ВДВС майнової шкоди, а саме боргу у розмірі 144 131,38 грн, що складається з 74 131,38 грн загальної суми заборгованості по сплаті аліментів відповідно до довідки-рахунку Солом'янського ВДВС від 24 січня 2014 року та 70
000 грн, що стягнуті рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості пені за прострочення сплати аліментів.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність збитків та причинного зв'язку між ними та несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, відомості про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю його виконання відсутні. Невиплачені позивачу кошти на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19).

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просила стягнути з Солом'янського ВДВС, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Також звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з Солом'янського ВДВС 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та з Печерського ВДВС 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, визнання бездіяльності неправомірною задоволено.

Зобов'язано державного виконавця Солом'янського ВДВС Фартушину Ю. А. вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року у виконавчому провадженні № 14263806.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Солом'янського ВДВС Фартушиної Ю. А. щодо неналежного вчинення виконавчих дій по стягненню коштів з боржника у виконавчому провадженні № 14263806. (т. 1, а. с. 24-25).

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив із того, що стягувач обрала місце вчинення виконавчих дій за місцем проживання боржника, що зареєстровано в Солом'янському районі м. Києва. Разом з цим, судом встановлено, що державний виконавець встановив місце роботи боржника, яке територіально віднесено до Печерського району м. Києва, проте зазначена обставина не є підставою для закінчення виконавчого провадження в Солом'янському районі і направлення виконавчого документа до іншого відділу державної виконавчої служби, оскільки місце проживання боржника відоме і саме за ним стягувач обрала місце вчинення виконавчих дій. У той же час, з матеріалів виконавчого провадження, наданих суду, не вбачається, що державним виконавцем встановлено майно боржника, на яке можна звернути стягнення, і це майно знаходиться на території іншого відділу державної виконавчої служби.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Таким чином, з урахуванням того, що вищевказаним судовим рішенням встановлено бездіяльність посадових осіб Солом'янського ВДВС в процесі виконання судового рішення про стягнення аліментів, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності.

Отже з наведеного вбачається, що ОСОБА_1 з боку Солом'янського ВДВС було спричинено моральну шкоду, оскільки позивач була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою отримання аліментів на утримання дитини, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій державних виконавців.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо необхідності зміни розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, до 5
000 грн, оскільки з урахуванням вимог розумності, справедливості та фактичних обставин справи, вказаний розмір моральної шкоди є достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.

Доводи заявника щодо необхідності стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000
грн з Печерського ВДВС не можуть бути прийняті судом.

Так, ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_1 щодо скасування постанови від 31 січня 2015 року про відкриття виконавчого провадження, визнання бездіяльності неправомірною задоволено.

Постанову Печерського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 46283619 по виконанню дубліката виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва № 2-1740 від 11 серпня 2009 року скасовано.

Визнано дії Печерського ВДВС про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року по виконанню дубліката виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва № 2-1740 від 11 серпня 2009 року неправомірними.

Визнано бездіяльність Печерського ВДВС щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року стягувачу неправомірною.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем Печерського ВДВС на виконання вимог частини 5 статті 25, частини 1 статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" було направлено стягувачу копію оскаржуваної постанови, що свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта оскарження.

Також місцевим судом зазначено, що 21 вересня 2013 року дитині стягувачу виповнилось 18 років, а тому стягнення аліментів за даним виконавчим документом мало бути припинено.

Крім того, суд першої інстанції, з урахуванням положень статті 61 ЦПК України 2004 року, посилаючись на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року, дійшов висновку, що постанова Печерського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2015 року підлягає скасуванню.

З урахуванням того, що вказаним судовим рішення не встановлено протиправних дій або бездіяльності Печерського ВДВС, пов'язаного із тривалим невиконанням рішення суду щодо стягнення на користь позивача аліментів, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з Печерського ВДВС задоволенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян