Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 310/2400/18

провадження № 61-21539св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Комунальне підприємство "Центр державної реєстрації", Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року у складі судді Дубровської Н. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" (далі - КП "Центр державної реєстрації"), Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради, про визнання дій державного реєстратора незаконними.

Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У цій квартирі, крім неї, також проживають та зареєстровані її чоловік ОСОБА_2, неповнолітня дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

01 липня 2008 року між ОСОБА_1 і Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ", банк) укладений кредитний договір № 6543431, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 51 000,00 дол. США з метою придбання вказаної квартири. За придбання квартири позивач сплатила 15 000,00 дол. США власних коштів. У той же день, 01 липня 2008 року, позивач і банк уклали договір іпотеки № 6543811, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

12 січня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис № 560, в якому запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2016 року, що набрало законної сили 23 січня 2017 року, справа № 310/2806/16-ц, цей виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, з підстав незгоди ОСОБА_1 із сумою заборгованості за кредитним договором та запереченням проти позасудового задоволення вимог банку.

Наприкінці березня 2018 року позивачу стало відомо, що 23 березня 2018 року АТ "ПУМБ" набуло право власності на спірну квартиру згідно із Законом України "Про іпотеку" шляхом звернення до державного реєстратора.

Вважає рішення державного реєстратора Запорізької обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Севастьянової В. В. (далі - державний реєстратор) щодо зміни власника предмета іпотеки неправомірним у зв'язку з порушенням статей 10, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки для державної реєстрації прав іпотекодержатель не надав державному реєстратору оригінал правовстановлювального документа на квартиру.

Також позивач зазначила, що державний реєстратор порушив норми Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", Закону України "Про охорону дитинства".

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 березня 2018 року, 15:18:05, індексний номер 40284018, державну реєстрацію прав власності від 20 березня 2018 року, 17:36:59, номер запису про право власності 25398078, внесені державним реєстратором Севастьяновою В. В., про реєстрацію за АТ "ПУМБ" права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 березня 2018 року, 15:18:05, індексний номер 40284018, державну реєстрацію прав власності від 20 березня 2018 року, 17:36:59, номер запису про право власності 25398078, внесені державним реєстратором Запорізької обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Севастьяновою В. В. про реєстрацію за АТ "ПУМБ" права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, на праві приватної власності.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття предмета іпотеки у свою власність, АТ "ПУМБ" всупереч пункту 4.7.1. договору іпотеки у вимозі про усунення порушення основного зобов'язання від 05 вересня 2016 року не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Суди дійшли висновку, що неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє боржника можливості оспорити її в разі незгоди, та гарантій, встановлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а також підтвердження того, в якій частині борг вважається погашеним, оскільки звернення стягнення на майно не припиняє кредитних відносин і не позбавляє кредитора права подальшого стягнення. АТ "ПУМБ" не довело факту направлення та вручення вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, оскільки банк не надав опису вкладення до цінного листа або розписки. Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав, державний реєстратор, порушивши норми частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не перевірив наданих йому документів на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору, а саме: пункту 4.7.1. і статті 37 Закону України "Про іпотеку". КП "Центр державної реєстрації" не надала суду копій документів, на підставі яких реєстратор прийняв оскаржуване рішення. Запити суду, направлені КП "Центр державної реєстрації" та до Бердянського міського архіву, не виконані у зв'язку з відсутністю матеріалів (письмових або електронних копій) реєстраційної справи.

Також суди дійшли висновку, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, поширюється і на позасудовий порядок такого стягнення. За відсутності згоди ОСОБА_1 фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Суди також врахували, що на час реєстрації за банком права власності на спірну квартиру у цій квартирі також були зареєстровані члени сім'ї іпотекодавця, в тому числі неповнолітні діти. За відсутності згоди органу опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради на внесення змін до реєстру прав власності щодо спірної квартири, в якій проживають неповнолітні діти, суди дійшли висновку про незаконність дій державного реєстратора при реєстрації переходу права власності на цю квартиру до іпотекодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року АТ "ПУМБ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою нарішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди дійшли неправильного висновку, що підставою для задоволення позову є незазначення у письмовій вимозі про усунення порушень ціни, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, оскільки частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" не містить умови про зазначення такої ціни. Банк направив іпотекодавцю вимогу-попередження щодо ухвалення рішення АТ "ПУМБ" про прийняття предмета іпотеки у свою власність від 05 вересня 2016 року № 2754, в якій зазначив, що ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, встановлюється на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Оскільки вимога складена 05 вересня 2016 року, а предмет іпотеки прийнято у власність 20 березня 2018 року, то іпотекодержатель не міг заздалегідь провести оцінку майна, яка визначається на момент такого набуття.

Враховуючи, що у пункті 5.7 договору іпотеки сторони домовилися, що надіслання кореспонденції здійснюється рекомендованими листами, суди дійшли помилкового висновку про відсутність у справі належних доказів на підтвердження надсилання банком ОСОБА_1 вимоги - попередження щодо ухвалення рішення АТ "ПУМБ" про прийняття предмета іпотеки у свою власність від 05 вересня 2016 року № 2754.

АТ "ПУМБ" надало державному реєстратору документи, які відповідають вимогам пункту 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Законодавством не передбачено надання оцінки предмета іпотеки для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, що узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц.

Суди, пославшись на нечинний нормативний акт, а саме постанову Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 231 "Про деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства", безпідставно відхилили висновок про вартість майна як витяг зі звіту про оцінку спірної через невнесення його в Єдиний державний реєстр звітів. Вказаний нечинний нормативно-правовий акт не передбачав внесення звіту про оцінку майна до Єдиного реєстру в разі проведення оцінки для цілей звернення стягнення на предмет іпотеки.

За наявності оцінки безпідставними є посилання судів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, оскільки у цій постанові Верховний Суд зробив висновок, що оцінка є необхідною в разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, однак не зазначав, що оцінка повинна бути у матеріалах реєстраційної справи як документ, на підставі якого здійснюється державна реєстрація.

Також суди необґрунтовано послалися на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" пов'язує мораторій саме з примусовим стягненням, яке здійснюють органи державної виконавчої служби та приватні виконавці. Реєстрація права власності як звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) відбулася не у примусовому, а в договірному порядку на підставі застереження в іпотечному договорі. Підписавши умови договору про можливість реалізації банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність вразі невиконання зобов'язань за кредитним договором, позивач добровільно і заздалегідь погодився на такий спосіб звернення стягнення. Такої самої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц.

Також Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містить заборони щодо реєстрації переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя у період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". На момент набуття чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" його дія на позивача не поширювалася, оскільки ОСОБА_1 на праві власності належала 1/4 частина квартири АДРЕСА_3, яка відчужена за договором дарування 22 січня 2015 року. Вказане свідчить, що позивач штучно погіршила свої житлові умови, що передбачено статтею 35 ЖК Української РСР.

Висновок судів про необхідність дозволу органу опіки та піклування для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не узгоджується з правовими поняттями "правочин" та "державна реєстрація", визначеними законодавством. Реєстрація права власності є реєстраційною дією, а не правочином. Чинним законодавством не встановлено будь-яких заборон та обмежень переходу права власності на нерухоме майно, в якому проживають діти, якщо таке майно їм не належить на праві власності. На момент укладення договору іпотеки у квартирі, яка передавалася в іпотеку, малолітні та неповнолітні діти не проживали, що підтверджується абзацом третім пункту 1.2.1.1 договору іпотеки.

Факт порушення іпотекодавцем умови договору іпотеки щодо реєстрації осіб, включаючи дітей, не може бути підставою для визнання неправомірними дій іпотекодержателя щодо цих осіб, оскільки саме по собі порушення не може бути підставою для захисту прав порушника. Вказані особи не мають майнових прав щодо квартири, тому їх права у зв'язку з переходом права власності не порушуються.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Працьовитого Г. М. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

У відзиві зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

У постановах Верховного Суду України у справах № 6-61цс15, № 6-1561цс15, № 6-449цс15, № 6-2457цс16, № 6-2967цс16 зазначено, що поняття "ціна предмета іпотеки" - це відповідне грошове вираження вартості предмета іпотеки, а не посилання на можливість встановлення такої ціни в порядку, визначеному Законом України "Про оцінку та оціночну діяльність". У пункті 4.7.1 договору іпотеки сторони визначили, що в повідомленні про рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, яке направляється банком, зазначається ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. У повідомленні від 05 вересня 2016 року № 2754, на яке посилається представник банку, інформації щодо ціни предмета іпотеки немає.

Всупереч статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 4.4 договору іпотеки на адресу позичальника жодні вимоги про усунення порушення виконання кредитного зобов'язання не надходили. Надана банком копія поштового повідомлення на засвідчення факту вручення позивачу вимоги про усунення порушення не підтверджує того факту, що саме вимога № 2754 знаходилася в цінному поштовому конверті і була отримана позивачем.

Дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, поширюєтьється і на позасудовий порядок такого стягнення, що підтверджується постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, при вчиненні дій щодо зміни власника квартири, права проживання на якій має дитина, банк та державний реєстратор повинні були попередньо отримати на такі дії відповідний дозвіл органу опіки та піклування.

У березні 2020 року від представника АТ "ПУМБ" - адвоката Курилової О. А. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18), про те, що незазначення у резолютивній частині рішення початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, можна застосовувати і до вимоги (попередження стосовно ухвалення рішення АТ "ПУМБ" про прийняття предмета іпотеки у власність) від 05 вересня 2016 року № 2754, оскільки предмет іпотеки прийнятий у власність за вартістю, визначеною відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" на момент такого набуття. Отримавши вказану вимогу, позивач не заявив АТ "ПУМБ" про своє бажання дізнатися вартість, за якою буде реалізований предмет іпотеки, що свідчить про його незацікавленість у придбанні предмета іпотеки за будь-якою ціною.

Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Позивач та суди попередніх інтанції не навели норми законодавства, які зобов'язували б АТ "ПУМБ" направляти вимогу-попередження про прийняття предмета іпотеки у власність цінним листом з описом вкладення. В іпотечному договорі сторони домовилися про порядок відправлення кореспонденції.

У відповіді на відзив представник АТ "ПУМБ" підтримав позицію, викладену у касаційній скарзі, стосовно непоширення на правовідносини, які фактично склалися між сторонами, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 липня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є АТ "ПУМБ", і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6543431, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 51 000,00 дол. США, зі сплатою 13,99 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості 01 липня 2028 року.

01 липня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 6543811, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Чуєвою Т. Т., за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 6543431 позивач передала банку придбану за договором купівлі-продажу від 01 липня 2008 року, у тому числі і за кредитні кошти банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м, жилою площею 39,8 кв. м.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 23 лютого 2017 року, виконавчий напис від 12 січня 2016 року № 560, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 6543432 та витрат на здійснення виконавчого напису в розмірі 743 799,20 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.

У вказаному рішенні суд встановив, що нотаріус не пересвідчився у безспірності суми заборгованості.

20 березня 2018 року державний реєстратор внесела зміни до Реєстру прав власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23 березня 2018 року, та зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "ПУМБ".

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law41~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law42~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~ (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, відповіді на відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - ~law46~) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ~law47~.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (~law48~).

Відповідно до ~law49~ у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ~law50~ у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ~law51~. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ~law52~ у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ~law53~торони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ~law54~. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені ~law55~ способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ~law56~; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ~law57~.

Відповідно до ~law58~ іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (~law59~).

Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Суди встановили, що згідно з пунктом 3.1.1 договору іпотеки від 01 липня 2008 року № 6543811 (далі - договір іпотеки) іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його призначення з урахуванням обмежень, що встановлені чинним законодавством України та цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін. У разі якщо визначені цим договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотекодержателя).

Згідно з пунктами 4.7.1,4.7.2 договору іпотеки в разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Якщо у законі і договорі по-різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не суперечать закону чи не заборонені законом. У цьому випадку однією з умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю було добровільне передання іпотекодавцем предмета іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону від 01 липня 2004 року 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - ~law60~) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ~law61~ державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені ~law62~.

Згідно з ~law63~ державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ~law64~ перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у ~law65~ та ~law66~ порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора під час її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна відомо, що 23 березня 2018 року державний реєстратор Севастьянова В. В. прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "ПУМБ", з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна.

Суди встановили, що АТ "ПУМБ" 05 вересня 2016 року склало письмову вимогу № 2754 про усунення порушення основного зобов'язання, яка містить відомості про прострочену заборгованість з повернення кредита станом на 05 вересня 2016 року в сумі 12 128,33 дол. США, з повернення кредита, загальну заборгованість в розмірі 34 374,14 дол. США, вимогу про усунення порушення зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття предмета іпотеки у свою власність) у разі невиконання законних вимог банку та вимогу про виселення.

Всупереч пункту 4.7.1 договору іпотеки у цій вимозі не було зазначено ціни, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Іншої вимоги-попередження банк іпотекодавцю не надсилав.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє його можливості оспорити її в разі незгоди, та позбавляє боржника гарантій, встановлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а також підтвердження того, в якій частині борг вважається погашеним, адже звернення стягнення на майно не припиняє кредитних відносин і не позбавляє кредитора права подальшого стягнення.

Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що в разі звернення на предмет іпотеки у судовому порядку боржник не позбавлений можливості перевірки дотримання прав під час відповідних процедур, проте при позасудовому порядку саме дотримання процедури попередження у вимозі є гарантією не порушення його прав, а тому невідповідність вимоги про усунення порушення умовам договору є істотним порушенням, яке впливає на обсяг прав позивача, який має право знати про ціну майна, за яку воно набувається у власність.

Доводи касаційної скарги, що оцінка спірної квартири проведена іпотекодержателем 19 березня 2018 року, а дата державної реєстарції - 20 березня 2018 року, тому суди необгрунтовано відхилили висновок про вартість майна з підстав того, що він не внесений до Єдиного державного реєстру звітів, порядок ведення якого передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 231, яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року № 358 є необгрунтованими. Верховний Суд зауважує, що посилання судів, на постанову Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 231 не призвело до прийння неправильного рішення по суті, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року № 358, чинної на час складення висновку про вартість майна, на яку посилається заявник, інформація із звіту про оцінку майна, звіту про експертну грошову оцінку земельних ділянок (далі - звіт про оцінку), що складений для цілей оподаткування, вноситься безперешкодно та безоплатно до єдиної бази даних звітів про оцінку. Зазначена інформація складається за встановленою Фондом державного майна формою та є додатком до звіту. Строк дії звіту про оцінку, що не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, зазначається в такому звіті.

Звіт про оцінку є дійсним за умови включення інформації з нього до єдиної бази даних звітів про оцінку.

Оскільки суди встановили, що інформація зі звіту про оцінку майна не включена до єдиної бази даних звітів про оцінку, то суди обгрунтовано не взяли до уваги звіт про оцінку спірної квартири.

На підтвердження факту вручення ОСОБА_1 вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки від 05 вересня 2016 року № 2754 АТ "ПУМБ" надало суду першої інстанції копію поштового повідомлення № 70008 00387326.

Суди дійшли висновку, що це поштове повідомлення не містить належного та допустимого доказу того, що саме вимога № 2754 знаходилася в поштовому конверті, направлялася та була отримана позивачем. Інших доказів вручення вимоги - опису вкладення до листа, або розписки, представник АТ "ПУМБ" не надав. Верховний Суд виходить з того, що позивач, зазначивши про неодноразове отримання від банку різних листів та пропозицій, не спростувала доводи банку, що згідно з поштовим повідомленням № 70008 00387326 вона отримала вимогу № 2754, а не інший лист чи пропозицію.

Суди також дійшли висновку, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав, державний реєстратор, всупереч ~law67~, не перевірив поданих йому документів на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору, а саме ~law68~. Однак, з таким висновком погодитись не можливо з огляду на таке.

З матеріалів справи відомо, що КП "Центр державної реєстрації" не надало судам копій документів, на підставі яких реєстратор приймав оскаржуване рішення.

Запити суду, які було направлено КП "Центр державної реєстрації" та до Бердянського міського архіву, не виконані у зв'язку з відсутністю матеріалів (письмових або електронних копій) реєстраційної справи.

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням відсутності матеріалів реєстраційної справи, перевірити чи діяв державний реєстратор всупереч ~law69~ не є можливим, тому висновки судів, що державний реєстратор діяв всупереч вимог закону не грунтуються на належних і допустимих доказах.

Крім того, суди встановили, що АТ "ПУМБ" звернуло стягнення на предмет іпотеки після винесення Бердянським міськрайонним судом Запорізької області рішення від 04 листопада 2016 року про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про наявність між сторонами спору щодо заборгованості.

Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Суди обґрунтовано застосували до правовідносин, що склалися між сторонами, правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, щодо застосування матеріальних норм права при зверненні стягнення на майно іпотекодавця в позасудовому порядку, а саме: в разі звернення стягнення кредитором на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом набуття на нього права власності необхідно встановити наявність у матеріалах реєстраційної справи письмової вимоги від іпотекодержателя з доказами її вручення іпотекодавцю. Також інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, повинна погоджуватися з іпотекодержателем, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Щодо недотримання державним реєстратором вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", то Верховний Суд зазначає таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", в редакції чинній на час вчинення дій (далі - ~law72~), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з ~law74~ протягом дії ~law75~ інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) (далі - ~law77~) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, згідно із ~law78~ що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас до прийняття ~law79~ право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19).

~law80~ увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без його згоди на таке відчуження.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не надавала банку згоди на звернення стягнення на її квартиру.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка має загальну площу 67,8 кв. м та використовується як місце постійного проживання позивача і членів її сім'ї, на підставі дії ~law81~ не може бути примусово звернуто стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ "ПУМБ", як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 01 липня 2008 року № 6543431, укладеного в іноземній валюті.

З огляду на те, що на час звернення стягнення на предмет іпотеки, 23 березня 2018 року, спірна квартира була єдиним житлом для позивача її родини, у державного реєстратора КП "Центр державної реєстрації" були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на цю квартиру за АТ "ПУМБ".

Водночас Верховний Суд зазначає, що з огляду на ~law82~ дія ~law83~ лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Верховний Суд України у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Отже, установлений ~law84~ мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, згідно з ~law85~ протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

~law86~ унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію ~law87~ на період його чинності.

Безпідставними є висновки судів, що при вчиненні дій стосовно зміни власника квартири, право проживання у якій мали діти, відповідачі повинні були попередньо отримати на такі дії відповідний дозвіл органу опіки і піклування в порядку частини 4 статті 12 Закону України "Про основи соціального захист бездомних осіб і безпритульних дітей", з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Виключно на батьків як законних представників дитини покладено обов'язок діяти в її інтересах та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такий обов'язок не може перекладатися на інших осіб, в цій конкретній справі - на банк.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Позивач не повідомляла кредитора про реєстрацію дитини в спірному житловому будинку.

Здійснюючи реєстрацію місця проживання своїх малолітніх дітей у спірній квартирі ОСОБА_1 знала, що ця квартира передана в іпотеку згідно з іпотечним договором від 01 липня 2008 року, укладеним на забезпечення виконання кредитного договору від 01 липня 2008 року, зобов'язання за яким позивач не виконувала належним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Звертаючись до суду, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40284018 від 23 березня 2018 року, 15:18:05, державну реєстрацію прав вланості від 20 березня 2018 року, 17:36:59, номер запису про право власності 25398078, внесені державним реєстратором Запорізької обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Севастьяновою В. В., про реєстрацію за АТ "ПУМБ" права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Верховний Суд зазначає, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (~law92~.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19).

Отже, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів, наведених у цій постанові з огляду на неправильне тлумачення судами вказаних вище норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, шляхом зміни мотивувальної та резолютивної частини оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки результат розгляду справи залишається незмінним, то правових підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" - адвоката Бойченка Дениса Олександровича задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року змінити, викласти мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Визнати протиправним і скасувати запис про право власності 25398078, внесені державним реєстратором Запорізької обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Севастьяновою В. В. про реєстрацію за Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, іпн НОМЕР_1, на праві приватної власності".

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко