Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2018 року у справі №346/3390/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 346/3390/17

провадження № 61-13314св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Орган опіки та піклування П'ядицької об'єднаної територіальної громади Коломийського району,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2018 року у складі суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування П'ядицької об'єднаної територіальної громади Коломийського району, про скасування усиновлення дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року розірвано. Від шлюбу вони мають сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. До шлюбу з ним ОСОБА_5 від першого шлюбу мала дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Маючинамір створити сім`ю та за проханням відповідача, ОСОБА_5 погодився усиновити її дочку від першого шлюбу. За рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2015 року позивачем було усиновлено ОСОБА_6 та змінено її прізвище та по батькові на «ОСОБА_6» і «ОСОБА_6» з внесенням відповідних змін в актовий запис про народження усиновленої. У серпні 2016 року дружина зібрала його речі та вигнала з дому, у зв'язку з чим спільне їх проживання припинено. Діти після розірвання шлюбу залишились проживати з матір'ю. Після розлучення відповідач чинила перешкоди у спілкуванні із дітьми, і він був змушений звернутись до Комісії з питань захисту прав дитини Коломийської райдержадміністрації, яка встановила час і місце зустрічей з дітьми. Відповідач рішення Комісії не виконувала, тому ОСОБА_4 був змушений звернутися за захистом свого порушеного права до суду, і рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 грудня 2016 року його вимоги задоволено та зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди батьку у вихованні та вільному спілкуванні з обома дітьми. Однак, відповідач і надалі продовжує перешкоджати йому у спілкування з дочкою ОСОБА_6 та заявляє, що дитина не бажає спілкуватись із ним та його родиною. У жовтні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом про стягнення з позивача на її користь аліментів на сина ОСОБА_9 та усиновлену дочку ОСОБА_6, і рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2016 року стягнуто аліменти на обох дітей. Спочатку позивач просив скасувати усиновлення на підставі частини п'ятої статті 236 СК України, у зв'язку з тим, що відповідач на момент усиновлення її дочки ОСОБА_6 не мала наміру продовжувати з ним шлюбні відносини. Проте, у вересні 2017 року позивач змінив предмет та підставу заявленого ним позову та просив скасувати усиновлення з тих підстав, що він поза своєю волею, не має змоги приймати повноцінну участь у вихованні усиновленої дитини, оскільки цього не бажає ні мати дитини, ні сама дитина, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 238 СК України є підставою для скасування усиновлення.

У зв'язку з викладеним та зміненими позовними вимогами просив ухвалити рішення про скасування усиновлення ним дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року та присвоїти їй прізвище, яке остання мала до усиновлення: ОСОБА_6.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року позов задоволено.

Скасовано усиновлення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_6 (після усиновлення - ОСОБА_6.), ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народилася у с. П'ядики Коломийського району, Івано-Франківської області у матері ОСОБА_5., актовий запис № 42, зроблений виконкомом П'ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.

Присвоєно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 прізвище, ім'я та по батькові, які вона мала до усиновлення, а саме: ОСОБА_6

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачем та усиновленою ним дитиною склались, поза його волею, обставини, що унеможливлюють їх спільне проживання та належне виконання ним, як батьком усиновленої дитини своїх обов'язків. Позивач не має змоги забезпечувати усиновленій дитині інтелектуальний та духовний розвиток, щоденне сімейне спілкування, не є обізнаним у щоденних її інтересах, через окреме проживання. Не має можливості брати активну участь у повсякденному, побутовому і суспільному житті дитини. Таким чином не досягнута основна мета усиновлення, яка полягає у забезпеченні для дитини сімейного та родинного виховання. Крім того, між позивачем та відповідачем існують конфліктні відносини, що унеможливлює створення ними для усиновленої дитини сімейного, родинного виховання, побудованого на взаємній повазі, любові та турботі, що відповідно до вимог статті 238 СК України є підставою для скасування усиновлення.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки і піклування П'ядицької об'єднаної територіальної громади Коломийського району, про скасування усиновлення дитини відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено того, що між ним, як усиновлювачем і усиновленою дитиною склалися, незалежно від його волі, стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання ним як усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Відсутність спілкування з усиновленою дитиною у відносинах, які склались між ними залежать виключно від волі усиновлювача, а припинення спілкування позивача з усиновленою дитиною має місце через небажання батька, а не поза його волею. Таким чином, припинення спільного сімейного проживання батьків дитини не може бути підставою для скасування усиновлення, тому заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволеними.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права,просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити і силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, з тих підстав, що ним не доведено належними, допустимими та достовірними доказами той факт, що між ним та усиновленою дочкою ОСОБА_6 виникли такі взаємовідносини, які роблять неможливим спільне проживання та виконання, як усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Вказує, що у зв'язку з їх окремим проживанням, наявністю у матері усиновленої дитини іншого співмешканця, наявності конфлікту між ним та матірю усиновленої дитини є неможливим досягнення мети усиновлення, а саме забезпечення стабільних так гармонійних умов життя усиновленої дитини. Крім того, зазначає, що відповідач повідомила усиновленій дитині, що він не її рідний батько, а вона не його дочка, що в даному випадку нівелює зміст усиновлення, спрямованого на забезпечення сімейного, родинного виховання дитини. На думку заявника, доцільним буде скасування усиновлення ОСОБА_6, саме зараз, коли дитина усвідомлює, що він не є її рідним батьком та може налагодити батьківські стосунки з новим співмешканцем своєї матері.

У квітні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу в якому зазначено, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок стосовно того, що відсутність спілкування з усиновленою дитиною у відносинах, які склалися між сторонами залежить виключно від волі усиновлювача ОСОБА_4, оскільки саме він не має бажання спілкуватися з усиновленою дитиною. Вказує на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише з тією метою щоб не сплачувати аліменти на усиновлену дочку, які на даний час він сплачує. Зазначає, що на момент усиновлення ОСОБА_6 було 2 роки, тому дочка досі вважає позивача своїм батьком та хвилюється через те, що він не звертає на її уваги, оскільки на даний час ОСОБА_4 спілкується та забирає до себе додому лише спільного сина ОСОБА_9. Також вказує на те, що у висновку Комісії з питань захисту прав дитини було зазначено, що відповідач не чинить жодних перешкод позивачу у спілкуванні з усиновленою дочкою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що06 грудня 2013 року до 17 січня 2017 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 8, 21), у якому у них народився син ОСОБА_9 (а. с. 9).

Від першого шлюбу із ОСОБА_12 відповідач має дочку ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2012 року батько дитини ОСОБА_12 позбавлений батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2015 року позивачем усиновлено ОСОБА_6 та змінено її прізвище і по батькові - на «ОСОБА_6» та «ОСОБА_6», та внесено відповідні зміни в актовий запис про народження (а. с. 10-12).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2016 року стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти в розмірі 1/3 частки від заробітку щомісячно на утримання двох дітей, у тому числі і усиновленої дочки ОСОБА_6 до досягнення нею повноліття (а. с. 15).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 15 грудня 2016 року зобов'язано ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4, як батьку, брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з обома дітьми, у тому числі і усиновленою донькою (а. с. 19-20).

Відповідно до статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Відповідно до частини першої статті 238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У матеріалах справи наявний висновок Комісії з питань захисту прав дитини П'ядицької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2017 року № 1213/02-32/18 стосовно того, що скасування усиновлення є недоцільним, а позивач сам не бажає спілкуватися з усиновленою дитиною та виконувати свої батьківські обов'язки (а. с. 54-58).

За змістом статті 14 Європейської конвенції про усиновлення, ратифікованої Законом України від 15 лютого 2011 року № 3017-IV, лише за рішенням компетентного органу усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, застосувавши наведені вище положення СК України, дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 238 СК України, для скасування усиновлення, а розірвання шлюбу між сторонами саме по собі не є підставою для скасування усиновлення дитини. Доказів, які б підтверджували, що між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливим виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків, позивачем суду не надано, що є його процесуальним обов'язком (частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року). Не містить таких доводів і касаційна скарга.

Суд першої інстанції на вказані вимоги законодавства уваги не звернув, не взяв до уваги висновок Комісії з питань захисту прав дитини П'ядицької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області, та дійшов неправильного висновку щодо скасування усиновлення.

Отже, суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі належним чином оцінених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що між ним та усиновленою дочкою склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання та виконання ним батьківських обов'язків, як усиновлювачем поза його волею.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції обґрунтовано викладених у мотивувальній частині постанови, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня

2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик