Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.10.2018 року у справі №199/1088/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 199/1088/17

провадження № 61-34661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа - ліквідатор «Житлово-експлуатаційного підприємства № 19» арбітражний керуючий ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року у складі суді Скрипник О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - ліквідатор «Житлово-експлуатаційного підприємства № 19» арбітражний керуючий ОСОБА_5, про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 серпня 2012 року вона була прийнята на роботу головного бухгалтера в комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 19» та з 01 лютого 2013 року у зв'язку зі зміною найменування підприємства на КП «ЖЕП № 19» Дніпропетровської міської ради, вона продовжувала працювати на посаді головного бухгалтера цього підприємства. На підставі наказу № 145 від 18 червня 2015 року вона була звільнена з посади головного бухгалтера КП «ЖЕП № 19» Дніпропетровської міської ради, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Після створення відповідачем у особі Дніпропетровської міської ради нового балансоутримувача КП «ЖЕП № 19» Дніпропетровської міської ради, вказаному підприємству, згідно рішень Дніпропетровської міської ради, були передані усі фінансові та інші активи КП «ЖЕП № 19», після чого виплати заробітної плати усім працівникам припинилися. Трудові контракти, трудові угоди та інші правовстановлюючі документи між нею та КП «ЖЕП № 19» Дніпропетровської міської ради не укладалися. За період роботи у КП «ЖЕП № 19» перед нею виникла заборгованість із заробітної плати у розмірі 27 970,00 грн без урахування компенсаційних виплат, яка на час звільнення та час подачі нею позову відповідачем сплачена не була.

Уточнивши позовні вимоги, вважаючи, що власником підприємства є територіальна громада м. Дніпропетровська, тому ОСОБА_4 просила стягнути з Дніпровської міської ради на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 30 315,00 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 147 606,03 грн, моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до Дніпровської міської ради, яка не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач працювала на посаді головного бухгалтера у КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради, яке є юридичною особою, вказаний роботодавець знаходиться в стані припинення, з реєстру юридичних осіб не виключений. З Дніпропетровською міською радою позивач у трудових відносинах не перебувала. Зважаючи на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4, заявленого до Дніпровської міської ради, яка не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач працювала на посаді головного бухгалтера у КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради, яке є юридичною особою. При цьому послався на те, що ОСОБА_4 не позбавлена можливості на захист своїх прав та законних інтересів звернутись з відповідним позовом до роботодавця на законних підставах відповідно до законодавства. Факт звернення арбітражного керуючого ОСОБА_5 з листами до Дніпровської міської ради з проханням виділити грошові кошти для погашення заборгованості перед колишніми працівниками КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради не спростовує правильність викладеного вище висновку про відсутність підстав для задоволення позову саме до міської ради. У зв'язку з цим, правильним визнав висновок районного суду про залишення без задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, зважаючи на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення районного та апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Зазначала, що власником підприємства, на якому вона працювала, є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, яка повинна при ліквідації підприємства гарантувати працівникам, які звільняються, дотримання їх прав та інтересів відповідно до чинного законодавства.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 02 серпня 2012 року ОСОБА_4 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера комунального житлово-експлуатаційного підприємства №19 Дніпропетровської міської ради .

У зв'язку зі зміною найменування підприємства на КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради, з 01 лютого 2013 року ОСОБА_4 продовжила працювати на посаді головного бухгалтера КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради.

На підставі наказу № 145 від 18 червня 2015 року, 19 травня 2015 року ОСОБА_4 була звільнена з посади головного бухгалтера, у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Також встановлено, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2015 року у справі № 904/479/15 КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до листа арбітражного керуючого КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради ОСОБА_5, ОСОБА_4 включена до списку працівників, яким належить виплата заборгованості по заробітній платі (а.с. 111 - 112).

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із частиною першою1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Статтею 41 вказаного вище Закону, у пункті другому передбачено, зокрема, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту.

Відповідно до пункту 8 статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом.

Разом з цим, за змістом пункту 1 частини першої статті 45 вказаного раніше Закону, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку наданим у справі доказам у їх сукупності, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених ОСОБА_4 до Дніпровської міської ради, яка не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач працювала на посаді головного бухгалтера у КП «ЖЕП №19» Дніпровської міської ради, яке є юридичною особою, вказаний роботодавець знаходиться в стані припинення, з реєстру юридичних осіб не виключений, а остання з Дніпропетровською міською радою у трудових відносинах не перебувала.

При цьому правильним є посилання судів на те, що ОСОБА_4 не позбавлена можливості на захист своїх прав та законних інтересів звернутись з відповідним позовом до роботодавця КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради, до списку працівників, яким належить виплата заборгованості по заробітній платі вона включена.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников