Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2609/22356/12-ц

провадження № 61-31622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В.

М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єлісєєва Ольга Анатоліївна,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко Марія Василівна,

третя особа - приватне підприємство "Адвокатська компанія "Гарант права",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року у складі судді Коробенка С. В. та ухвалу апеляційного суду м.

Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між ними договору позики від 10 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 300.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 лютого 2011 року він уклав договір з приватним підприємством "Адвокатська компанія "Гарант права" (далі - ПП "Адвокатська компанія "Гарант права") про надання юридичних послуг у справі щодо усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Згідно з вказаним договором ОСОБА_4 зобов'язався сплатити за юридичні послуги суму у розмірі 200
000 грн в якості гарантії майбутньої оплати, яку позивач мав сплатити у випадку досягнення позитивного результату у судовому спорі, директор приватного підприємства Кирилова О. Д., як вказує позивач, умовила його укласти з юристом вказаної компанії ОСОБА_2 договір позики у сумі 200 000 грн.

Позивач стверджує, що згідно з домовленістю усіх сторін зазначений договір не мав би будь-якої юридичної сили у випадку програшу судової справи.

Не зважаючи на те, що вирішення судової справи відбулось не на користь ОСОБА_4, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В., яка 26 жовтня 2011 року вчинила виконавчий напис № 4465 про стягнення з ОСОБА_4 боргу у сумі 200 000 грн за договором позики від 10 березня 2011 року.

Позивач стверджував, що він ніколи не отримував від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200 000 грн, а тому, враховуючи безгрошовість договору позики, просив визнати його недійсним.

Під час перебування справи у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_4. помер, судом були залучені в якості його правонаступників ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Після вступу у справу правонаступників, останніми було подано заяву

від 15 вересня 2015 року про зміну предмета позову, в якій підставою визнання недійсним договору позики від 10 березня 2011 року вказано те, що під час укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій.

Зазначений факт був встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2014 року, серед іншого, на підставі проведеної у справі № 2602/5147/12 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 грудня 2013 року № 1063.

Отже, посилаючись на те, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, волевиявлення ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваного договору не було вільним та не відповідало його волі, позивачі вважали, що договір підлягає визнанню недійсним.

15 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3, як до правонаступників

ОСОБА_4, в якій просив стягнути з відповідачів у рівних частках заборгованість за договором позики в сумі 200 000 грн, пеню у сумі 90 023,70 грн, індекс інфляції в сумі 127 600 грн та 3% річних у сумі

24 000 грн, а всього 441 623,70 грн.

В обґрунтування заявлених зустрічних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 10 березня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики. За вказаним договором ОСОБА_4 отримав від нього грошові кошти у сумі 200 000 грн та зобов'язався кошти повернути у строк, передбачений договором позики, однак свої зобов'язання за договором не виконав, а тому ОСОБА_2 просив задовольнити його позов про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням пені та штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання ОСОБА_3, позовну заяву в частині її вимог до ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання ОСОБА_2 його зустрічний позов залишено без розгляду.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єлісєєва О. А. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В.,

ПП "Адвокатська компанія "Гарант Права", про визнання недійсним договору позики задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений

10 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Єлісєєвою О. А. за реєстровим № 300.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав позовні вимоги про визнання зазначеного договору недійсним обґрунтованими, оскільки вважав встановленим, що психічний стан ОСОБА_4 у період, коли він укладав договір позики від 10 березня 2011 року, не дозволяв йому усвідомлювати значення своїх дій те керувати ними.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єлісєєва О. А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В., ПП "Адвокатська компанія "Гарант Права" про визнання недійсним договору позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що такі позовні вимоги ґрунтуються на умовах договору, який був визнаний у встановленому порядку недійсним, тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва

від 31 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва

від 09 листопада 2017 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої й апеляційної інстанцій, визнавши договір позики недійсним, не застосували наслідки недійсності договору, тобто не застосували реституцію з власної ініціативи.

Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У січні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просили залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У запереченні заявники вказують, що ОСОБА_2 не заявлялись вимоги про повернення коштів за недійсним правочином. Також зазначають, що на день звернення із запереченням на касаційну скаргу вони не прийняли спадщину після батька, ОСОБА_4, тому вимога про застосування реституції не може бути заявлена до них. Крім того, посилались на те, що ОСОБА_2 намагається повторно стягнути кошти за договором позики, оскільки про стягнення вказаних коштів вже було вчинено виконавчий напис нотаріуса.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 2609/22356/12-ц із Солом'янського районного суду м. Києва.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 травня 2018 року справу № 2609/22356/12-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу № 2609/22356/12-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єлісєєва О.

А. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко М.

В., ПП "Адвокатська компанія "Гарант Права", про визнання недійсним договору позики задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений 10 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О. А. за реєстровим № 300.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями частини 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості за договором позики від 10 березня 2011 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються саме на умовах договору, який був визнаний у встановленому порядку недійсним, зустрічні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки такі висновки відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 5 статті 216 ЦК України визначено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Оскільки ОСОБА_2 в суді першої інстанції вимоги про застосування наслідків недійсності вказаного вище правочину не заявляв, а положення частини 2 статті 215 та частини 5 статті 216 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, правильно не застосував до спірних правовідносин реституцію з власної ініціативи.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про застосування наслідків недійсності правочину.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:Є. В. Коротенко В. М. Коротун