Історія справи

Постанова

Іменем України

17 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 490/5371/17

провадження № 61-17116св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересовані особи - головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 02 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із скаргою на неправомірні дії головного державного виконавцяЗаводського відділу державної виконавчої служби міста МиколаївГоловного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - головний державний виконавець Заводського ВДВС м. Миколаїв), а також просила скасувати акт та постанову від 06 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження.

Подана скарга мотивована тим, що вона є стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-157/10, виданого 06 серпня 2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва на підставі рішення суду, яким зобов'язано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за свій рахунок знести самочинно побудований об'єкт нерухомого майна - нежитлові одно - та двоповерхові споруди, пристосовані під автомайстерню - пункт технічного обслуговування автомобілів на АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту під ним земельну ділянку площею 35 кв. м.

Постановою головного державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаїв від 06 червня 2017 року зазначене виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Посилаючись на те, що вказані самочинно побудовані об'єкти не знесені, рішення суду не виконане, просила скаргу задовольнити.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2017 року у складі судді Гуденко О. А. у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірного об'єкта нерухомого майна, який підлягав знесенню відповідно до судового рішення, фактично не існує. На земельній ділянці побудований житловий будинок, який введено в експлуатацію у встановленому законом порядку та належить особі, яка не є учасником виконавчого провадження. Оскаржена постанова відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 02 лютого 2018 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаїв від 06 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2010 року.

Зобов'язано державного виконавця, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва по справі № 2ц-157/2010, продовжити виконавчі дії з виконавчого листа № 2ц -157/2010.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що фактичного виконання рішення суду, яке полягало у знесенні самочинно побудованого об'єкта нерухомого майна - нежитлової одно - та двоповерхової споруди та звільненні самовільно зайнятої під нею земельної ділянки площею 35 кв. м., не відбулося в повному обсязі. Внаслідок проведеної реконструкції на місці, де знаходилась одноповерхова нежитлова будівля на даний час знаходиться об'єкт, який значиться як житловий будинок. Роботи з реконструкції спірного приміщення не можна вважати його знесенням, а, отже, не можна вважати, що відбулося виконання рішення суду.Крім того, боржником по даній справі також є ОСОБА_7, а відносно нього відомості (докази) про фактичне виконання рішення суду відсутні.

У квітні 2018 року надійшла касаційна скарга Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що самочинно побудований об'єкт нерухомого майна демонтовано, на земельній ділянці збудовано житловий будинок, власником якого є особа, що не є боржником у виконавчому провадженні. Нерухоме майно, яке підлягало знесенню фактично відсутнє, а знесення новоствореного майна фактично змінить судове рішення по суті, оскільки таке майно не було предметом розгляду спору. У задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовлено, у задоволенні подання про заміну сторони виконавчого провадження також відмовлено. Постанова державного виконавця винесена на підставі фактично встановлених обставин та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

У травні 2018 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення фактично виконане, оскільки проведено демонтаж нерухомого майна, побудовано житловий будинок, який введено в експлуатацію та власником якого є особа, що не є стороною виконавчого провадження. Оскільки предмета судового рішення, яке підлягало виконанню, фактично не існує, тому постанова головного державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаїв є правомірною.

У червні ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області, у якому просила залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня 2010 року, задоволено позов ОСОБА_4 та Миколаївської міської ради до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про усунення перешкод. Покладено на ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обов'язок знести за свій рахунок самочинно побудований об'єкт нерухомого майна - нежитлові одно - та двоповерхові споруди, пристосовані під автомайстерню - пункт технічного обслуговування автомобілів на АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту під ним земельну ділянку площею 35 кв. м.

На виконання вказаного судового рішення 4 червня та 6 серпня 2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва видані виконавчі листи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

20 квітня 2015 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0224 га на АДРЕСА_1, яка їй була виділена на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2014 року з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На цій земельній ділянці ОСОБА_6 побудувала житловий будинок, який введено в експлуатацію та який надалі подаровано ОСОБА_8

Також встановлено, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2010 року фактично не виконано. Боржником ОСОБА_6 протягом 2015-2016 років по АДРЕСА_1 проводилися роботи по демонтажу частини нежитлових споруд, які підлягали знесенню, після якої фактично відбулась їх реконструкція і добудовано другий поверх. Земельна ділянка площею 35 кв. м не звільнена. Об'єкт нерухомого майна перебудований та введений в експлуатацію як житловий будинок і відчужений іншій особі, яка не є боржником у даному виконавчому провадженні. Крім того, боржником у справі також є ОСОБА_7, а відносно нього відомості (докази) про фактичне виконання рішення суду відсутні.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2010 року фактично не виконане, а тому наявні підстави для часткового задоволення скарги, є правильним.

Доводи касаційної скарги Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про те, що самочинно побудований об'єкт нерухомого майна демонтовано, на земельній ділянці збудовано житловий будинок, а тому рішення суду виконане, колегія суддів відхиляє, оскільки такий демонтаж майна не є його фактичним знесенням, про що ухвалено судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Інші доводи касаційних скарг також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені ухвали відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Миколаївської області від 02 лютого 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 02 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат