Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №162/436/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 162/436/17

провадження № 61-45471св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Любешівська селищна рада Любешівського району Волинської області,

треті особи: Відділ містобудування та архітектури Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, державний реєстратор Колайчук Ігор Миколайович, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2018 року у складі судді Корецької В. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Карпук А. К., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області, треті особи: Відділ містобудування та архітектури Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, державний реєстратор Колайчук І. М., Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - УДАБІ у Волинській області), про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року

ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

На замовлення позивача виготовлено будівельний паспорт та у 2006 році розпочато будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці, яке на час звернення до суду з позовом завершене.

Проте, Залаззівською сільською радою Любешівського району Волинської області позивачу відмовлено в отриманні дозволу на розробку технічної документації, оскільки відповідно до нового генерального плану забудови села на місці розташування його будинку вказана позиція 50 - магазин.

У березні-квітні 2017 року позивач дізнався, що рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 12 червня

2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,25 га під будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 26 грудня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку - номер запису про право власності 18522738 від 03 січня 2017 року.

При прийнятті вищевказаних рішень Залаззівська сільська рада Любешівського району Волинської області фактично встановила нові межі суміжних земельних ділянок, не врахувавши попередні заяви про земельні спори між сусідами та вже фактично збудований житловий будинок позивача на земельній ділянці площею 0,25 га.

Виділена ОСОБА_2 земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача, внаслідок чого порушено права останнього. Крім того, ОСОБА_2 демонтував встановлений позивачем паркан та розпочав будівництво на спірній земельній ділянці.

Вказував, що неправомірними діями відповідачів йому завдано моральної шкоди.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 12 червня 2016 року та від 26 грудня 2016 року; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 та Залаззівську сільську раду Любешівського району Волинської області не чинити перешкод у користуванні позивачу земельною ділянкою площею 0,25 га, яка виділена йому на підставі рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року з винесеними в натурі її межами 92 м ? 87 м ? 26 м, погодженими архітектором району у 2005 році; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою та звільнити незаконно зайняту ним частину належної йому земельної ділянки площею 0,25 га; зобов`язати Залаззівську сільську раду Любешівського району Волинської області внести зміни до нового генерального плану, затвердженого у 2016-2017 роках, чим відновити межі земельної ділянки, виділеної йому відповідно до рішення від 28 червня 2004 року, площею

0,25 га; стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в розмірі

10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_2 здійснювати будівництво житлового будинку, господарських будівель споруд та інших об`єктів нерухомого майна, вчинення будь-яких інших дій на земельній ділянці АДРЕСА_1 , застосовані ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року, скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надав суду жодного документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, яким повинен бути державний акт на право власності чи право користування на земельну ділянку або договір оренди, а також не надав суду доказів відведення йому меж у натурі. При цьому рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року скасоване, а правоохоронними органами проводиться досудове розслідування по факту підробки вищезазначеного рішення. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, жодних порушень при оформленні права власності на спірну земельну ділянку допущено не було, право власності на майно останній набув на законних підставах та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 20 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не зареєстрував своє право власності на земельну ділянку відповідно до рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року.

Рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 27 листопада 2011 року, яким скасовано рішення від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , позивачем не оскаржувалось, воно є чинним на час розгляду справи.

Згідно з листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області від 16 лютого 2012 року ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з скасуванням рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки позивачу заборонено продовжувати виконувати підготовчі та будівельні роботи з будівництва житлового будинку на термін отримання документів про право власності або користування земельною ділянкою та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

У позивача відсутнє право власності чи користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 27 листопада 2011 року не скасоване рішення про передачу земельної ділянки позивачу, оскільки воно стосується земельної ділянки ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Разом з тим, у матеріалах справи відсутні рішення чи протокол сесії, які підтверджують скасування рішення сільської ради від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки позивачу.

Крім того, Залаззівська сільська рада Любешівського району Волинської області не уповноважена скасовувати своє попереднє рішення, яке є актом індивідуальної дії та вичерпало свою дію.

Любешівська районна державна адміністрація Волинської області листом від 12 вересня 2018 року повідомила про відсутність рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області про присвоєння адреси земельній ділянці на АДРЕСА_1 , тому реєстрація спірної земельної ділянки за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог закону.

Суди залишили поза увагою, що рішенням сільської ради від 28 червня

2004 року виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га на

АДРЕСА_1 , на підставі вказаного рішення виготовлений будівельний паспорт

від 06 квітня 2005 року на забудову земельної ділянки, відповідно до якого

у 2006 році розпочато будівництво будинку, яке було завершене у 2016 році. Заявник вказував, що ввести будинок в експлуатацію неможливо, оскільки існує спір щодо земельної ділянки.

Позивач у законний спосіб набув права на вказану земельну ділянку площею 0,25 га та розпочав будівництво житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, яке готове для введення в експлуатацію, тому дії сільської ради щодо перерозподілу цієї земельної ділянки є безпідставними та порушують права ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Любешівська селищна рада Любешівського району Волинської області подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що рішення

від 28 червня 2004 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки скасоване рішенням від 27 листопада 2011 року, яке є чинним та підлягає виконаню. Разом з тим, судами правильно встановлено законність набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

02 жовтня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 06 квітня 2005 року отримав будівельний паспорт на забудову земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 27 листопада 2011 року скасовано рішення цього ж органу місцевого самоврядування від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку.

Листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області від 16 лютого 2012 року ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку зі скасуванням рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки заборонено продовжувати виконувати підготовчі та будівельні роботи з будівництва житлового будинку на термін отримання документів про право власності або користування земельної ділянки та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Залаззівська сільська рада Любешівського району Волинської області рішенням від 01 квітня 2015 року затвердила містобудівну документацію - «Генеральний план с. Залаззя Любешівського району Волинської області».

Рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 12 червня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 25 грудня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею

0,25 га під будівництво житлового будинку на

АДРЕСА_1 .

Рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 26 грудня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 та надано у власність земельну ділянку площею 0,25 га на

АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення Любешівського районного виробничого відділу Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 19 січня 2017 року розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідно до рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області

від 25 грудня 2016 року неможливо, оскільки місце даної земельної ділянки по генеральному плані запроектоване під магазин.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 , Залаззівська сільска рада Любешівського району Волинської області 05 березня 2017 прийняла рішення про розробку містобудівної документації «детальний план території» орієнтовною площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він у визначений законом порядок набув право на спірну земельну ділянку, отримав дозвіл на будівництво, будівельний паспорт та інші погоджувальні документи, побудував будинок, а у подальшому дізнався про скасуванні рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області

від 28 червня 2004 року цим же органом місцевого самоврядування та про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 , яка накладається на його земельну ділянку.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 в свою чергу вказував, що саме він у визначений законом спосіб набув право власності на земельну ділянку, де здійснює будівництво будинку, а незаконне будівництво будинку ОСОБА_1 на суміжній земельній ділянці, яка не знаходиться у його власності, не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 права власності на вищевказане нерухоме майно та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з підпунктом 8 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Вказані питання мають вирішуватися виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

З аналізу наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що право розпорядження землями комунальної власності, у тому числі право передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року у справі № 599/567/17 (провадження

№ 14-376цс19).

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України у вказаній редакції громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина сьома статті 118 ЗК України у вказаній редакції).

Отримання особою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування. А скасування рішення про надання відповідного дозволу не є порушенням речового права, якщо тільки немає обставин, які свідчать про наявність у цієї особи або інших заінтересованих осіб речових прав щодо такої земельної ділянки.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження

№ 14-96цс19).

Як встановлено вище, рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 26 грудня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 та надано у власність земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 10 січня 2017 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки

АДРЕСА_1 .

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Разом з тим, нормами процесуального закону покладено на кожну зі сторін обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на рішення Залаззівської сільської Любешівського району Волинської області від 28 червня

2004 року, яким йому надано дозвіл на забудову земельної ділянки.

Позивач розпочав будівництво будинку на спірній земельній ділянці з дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, рішенням Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 27 листопада 2011 року скасовано рішення цього ж органу місцевого самоврядування від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення

від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Згідно з довідкою Любешівського відділу поліції Камінь-Каширського відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області від 02 червня 2017 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, зареєстрована заява про підробку рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області

від 28 червня 2004 року.

За змістом витягу з кримінального провадження невстановлена особа підробила рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

Крім того, листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області від 16 лютого 2012 року ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку зі скасуванням рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки заборонено продовжувати виконувати підготовчі та будівельні роботи з будівництва житлового будинку на термін отримання документів про право власності або користування земельної ділянки та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з листом Любешівської районної державної адміністрації Волинської області від 22 травня 2017 року будівельний паспорт, який 06 квітня

2005 року виданий ОСОБА_1 , анульований.

Хоча рішення Залаззівської сільської Любешівського району Волинської області від 28 червня 2004 року є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому вказана сільська рада не мала правових підстав приймати рішення

від 27 листопада 2011 року про скасування рішення цього ж органу місцевого самоврядування від 28 червня 2004 року про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку (що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009), проте ця обставина не впливає на законність рішення, оскільки

ОСОБА_1 , провомірно отримавши дозвіл на забудову земельної ділянки, не виконав приписів норм чинного законодавства та не отримав земельну ділянку, на яку претендує, у власність чи у користування.

З 27 листопада 2011 року ОСОБА_1 зобов`язаний був припинити виконувати підготовчі та будівельні роботи з будівництва житлового будинку на термін отримання документів про право власності або користування земельної ділянки та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

У подальшому Любешівський районний виробничий відділ Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» листом від 19 січня 2017 року повідомив ОСОБА_1 про те, що розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на

АДРЕСА_1 відповідно до рішення Залаззівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 25 грудня 2016 року неможливо, оскільки місце даної земельної ділянки згідно з генеральним планом запроектоване під магазин.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2017 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з актом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області від 30 травня 2017 року ОСОБА_2 є власником присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку та господарських будівель за вказаною вище адресою зареєстроване Управлінням Держархбудінспекції у Волинській області. Будівельний паспорт виданий ОСОБА_2 .

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, що позивач є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а також, що саме ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 у позовній заяві та поясненнях зазначає про забудову на земельних ділянках під № 21 та АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 виділено земельну ділянку № 27 б за вказаною адресою.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що

ОСОБА_1 не надав суду жодного документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, яким повинен бути державний акт на право власності чи право користування на земельну ділянку або договір оренди, а також не надав суду доказів відведення йому меж у натурі цієї земельної ділянки.

Отже, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що його права на земельну ділянку, на якій знаходиться його незавершений будівництвом будинок, порушені ОСОБА_2 , що надана у власність останньому земельна ділянка накладається на земельну ділянку, де знаходиться будинок позивача, і це перешкоджає йому користуватися будинком та прибудинковою територією.

При цьому колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 дійсно мав право розпочати будівництво будинку у 2005 році, однак право на земельну ділянку під будинком міг отримати за умови оформлення усіх документів на користування чи володіння земельною ділянкою.

Також суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про внесення змін до генерального плану, затвердженого у 2016-2017 роках, дослідили докази в цій частині в сукупності з іншими доказами у справі та вірно встановили, що оскільки ОСОБА_1 не довів свого права власності чи користування на земельну ділянку, яка згідно з генеральним планом забудови села зазначена під магазин, то його вимоги в цій частині є передчасними.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суди забезпечили справедливий баланс інтересів сторін у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, надали належну оцінку праву власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а також дійшли обґрунтованого висновку, що не буде виправданим (необхідним) втручання у це право за встановлених судами обставин зі сторони ОСОБА_1 , який не довів свого порушеного права на земельну ділянку.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для вирішення справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи, та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в місцевому та апеляційному судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська