Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 161/9020/15-ц

провадження № 61-40003св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року у складі головуючого судді Рудської С. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3 , у зв`язку з чим вона за правом представлення має право на успадкування тієї частки спадщини, яка б за законом належала її батькові, як би він був живий на час відкриття спадщини після смерті його матері ОСОБА_4

10 лютого 2014 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте з відповіді нотаріуса дізналася, що її бабуся ОСОБА_4 за життя склала заповіт, згідно якого заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своїй доньці ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що вказаний заповіт складений під впливом обману, помилки, або ж в момент його вчинення заповідач не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними через психічну хворобу, оскільки у спадкодавця не було жодних підстав, причин, мотивів та внутрішніх переконань складати заповіт на користь ОСОБА_2 , яка досить рідко відвідувала свою матір й не надавала жодної матеріальної допомоги, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 29 березня 2010 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої Луцької державної нотаріальної контори.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів та не доведено у встановленому порядку тієї обставини, що волевиявлення заповідача на час складання заповіту не відповідало її внутрішній волі та що остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Також відсутні підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним внаслідок помилки або під впливом обману, оскільки позивачем взагалі не зазначено в чому полягала помилка заповідача при складанні заповіту, щодо яких обставин, які мають істотне значення, вона помилялася, як і того, ким заповідача введено в оману.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, не надано належної оцінки доводам позивача та наданим нею доказам. Апеляційним судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача про виклик експерта для роз`яснення та доповнення висновку, про приєднання до справи листа Волинської обласної психіатричної лікарні, з якого вбачається, що ОСОБА_4 перебувала під наглядом з 2002 року по 2014 рік, про отримання та приєднання до матеріалів справи роз`яснень і доповнень експертного висновку, про витребування з психіатричної лікарні медичної документації щодо ОСОБА_4 за період з 2002 року по 2014 рік, а також щодо призначення додаткової експертизи, чим порушив вимоги статті 105 ЦПК України, згідно якої призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. Як наслідок, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Інші учасники справи не скористались своїм право на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4 , якій за життя на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

29 березня 2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Луцької державної нотаріальної контори Багулею О.Ю., яким належну їй на праві власності квартиру заповіла своїй дочці - відповідачеві у справі ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .

Згідно з відповіддю Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька, ОСОБА_4 двічі оглядалася лікарем-психіатром за місцем проживання 21 жовтня 2011 року з діагнозом «Галюцинаторно-маячний синдром» та 19 серпня 2014 року з діагнозом «Виражений когнітивний розлад».

Відповідно до цього листа ОСОБА_4 у Волинській обласній психіатричній лікарні № 1 міста Луцька не лікувалася, відповідної медичного картки стаціонарного хворого на її ім`я не існує.

Згідно з записами у витребуваній за клопотанням сторони позивача медичної картки амбулаторного хворого № 107864 поліклініки Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька на ім`я ОСОБА_4 , остання оглядалася лікарем-психіатром 21 жовтня 2011 року та 19 серпня 2014 року.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 , ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза на вирішення якої були поставлені питання щодо того чи страждала ОСОБА_4 , 1936 року народження, психічними захворюваннями, та чи могла в силу свого психічного захворювання усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення оспорюваного заповіту 29 березня 2010 року.

Відповідно до висновку посмертної судової-психіатричної експертизи № 6 від 20 грудня 2017 року на період складення заповіту 29 березня 2010 року у ОСОБА_4 змін зі сторони психіки не спостерігалося і вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. У 2011 році у ОСОБА_4 спостерігався психотичний епізод у вигляді галюцинаторно-параноїдального синдрому, який внаслідок призначеного лікування редукувався, а в 2014 році - відмічалися явища вираженого когнітивного розладу, спровоковані психотравмуючою ситуацією, які утримувалися до її смерті.

Під час апеляційного перегляду даної справи, експерт Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька Вахно С. О. підтвердив, що при проведенні вищевказаної експертизи надані позивачем ОСОБА_1 медичні документи досліджувалися та були враховані експертами при проведенні експертизи .

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

За вимогами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

У відповідності до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв`язку, врахувавши категоричний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи про абсолютну спроможність заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо не витребування медичної картки заповідача та не долучення до матеріалів справи листа психіатричної лікарні є необґрунтованими, оскільки судами досліджувалася медична документація стосовно ОСОБА_4 як з психіатричної лікарні, так і з поліклініки.

Не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання сторони позивача про виклик експерта та призначення додаткової експертизи, так як вбачається з матеріалів справи експерт Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька підтвердив, що при проведенні посмертної судової-психіатричної експертизи відносно психічного стану досліджували та були враховані надані ОСОБА_1 медичні документи щодо заповідача. Висновок проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи неповним чи неясним визнано не було, що свідчить про відсутність передбачених статтею 113 ЦПК України підстав для призначення додаткової експертизи. Посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 105 ЦПК України є неспроможними, оскільки вимоги даної норми права стосуються первинної експертизи.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко