Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №759/12137/18
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №759/12137/18

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 759/12137/18

провадження № 61-7644св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання спадщини відумерлою, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою адвоката Молодої Олени Михайлівни як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У серпні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах Київської міської Ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. 24 лютого 2006 року за № 2483;

визнати відумерлою спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,5 кв. м, житловою площею 17 кв. м;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно від 05 жовтня 2017 року № 22682337, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310495780000;

витребувати спірну квартиру із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що титульним володільцем квартири АДРЕСА_1 є Київська громада в особі Київської міської ради.

На підставі договору міни від 20 травня 1997 року спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємців за заповітом чи за законом після смерті ОСОБА_4 немає, тому ця квартира мала б перейти у власність територіальної громади міста Києва як відумерла спадщина.

Однак спірна квартира знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_1 , яка придбала квартиру у ОСОБА_5 на підставі договору від 05 жовтня 2017 року, яка, у свою чергу, придбала її у ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 липня 2017 року, якій квартиру начебто подарувала ОСОБА_4 , однак у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Меліхової О. В. немає запису про посвідчення будь-якого договору дарування цієї квартири. Таким чином, позивач просить визнати недійсним договір дарування спірної квартири між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та витребувати цю квартиру із незаконного володіння.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 17 серпня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. 24 лютого 2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 2483. Визнав спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,5 кв. м, житловою площею 17 кв. м, відумерлою. В решті позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , в установленому законом порядку не посвідчувався, однак став підставою для укладання іншого правочину. ОСОБА_4 не мала спадкоємців, тому майно, яке їй належало за життя, повинно було б стати власністю територіальної громади. Ураховуючи правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, оспорюваний договір дарування квартири підлягає визнанню недійсним. Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно та про витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, адже вони заявлені передчасно, оскільки рішення суду про визнання недійсним правочину не набуло законної сили.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 01 квітня 2021 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким витребував із володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,5 кв. м, житловою площею 17 кв. м, загальною вартістю 498 527 грн. В задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію відмовив. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання відумерлою спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,5 кв. м, залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір дарування не підлягає визнанню недійсним, оскільки він в силу закону є нікчемним. Висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірної квартири відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 є законними і обґрунтованими, адже спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає, а договір дарування цієї квартири є нікчемним в силу закону. Оскільки спірна квартира вибула із власності органу місцевого самоврядування поза його волею - на підставі нікчемного договору дарування, тому наявні підстави для витребування цієї квартири з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявленні вимоги про витребування майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 травня 2021 року, адвокат Молода О. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року та залишити позов без розгляду.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду та постанова Київського апеляційного суду є незаконними, необґрунтованими і такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо. Сама по собі обставина незвернення позивача з позовом, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Прокуратура повідомила Київську міську раду про порушення її прав 02 серпня 2018 року, а з позовом в інтересах Київської міської ради звернулася 06 серпня 2018 року, тому прокуратура не є належним позивачем у цій справі, оскільки не виконала вимог абз. третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що, зокрема, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

До того ж втручання держави у право на мирне володіння своїм майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

На цей час немає, ані кримінального провадження щодо підроблення договору дарування квартири від 24 лютого 2006 року № 2483, ані доказів такого підроблення, оскільки на жодному судовому засіданні не було надано копій та/або оригіналу реєстру, на який посилається позивач.

Отже, в розумінні практики ЄСПЛ, статті 1 Першого протоколу, статей 330 388 ЦК України ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а тому незаконне втручання держави в її право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, порушує права і свободи особи та громадянина, є безпідставним та незаконним.

Крім цього, апеляційний суд приєднав до матеріалів справи відзив, поданий з порушенням строків, передбачених частиною першою статті 360 ЦПК України, та докази, які не були надані до суду першої інстанції та не розглядались ним, що є порушенням частини третьої статті 367 ЦПК України.

23 червня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, мотивований тим, що вона не має змоги придбати собі інше помешкання, усі свої заощадження та кошти вона витратила на купівлю спірної квартири, яку оформила на племінницю і в якій зараз проживає та сплачує всі комунальні платежі. Квартира є її єдиним житлом, тому просить не виганяти її на вулицю, не забирати єдине помешкання, а захистити її та її племінницю від свавілля та бездіяльності поліції і прокуратури.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 рокукасаційне провадження у цій справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 на підставі договору міни, посвідченого державним нотаріусом державної нотаріальної контори Борозенець Ю. Г. 20 травня 1997 року за № 7с-586, була власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з експертним висновком від 11 липня 2018 року № 056/193-п Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, українські записи прізвища « ОСОБА_4 » і « ОСОБА_4 » є ідентичними, отже, ОСОБА_4 і ОСОБА_4 є однією і тією ж особою.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 20 березня 2018 року № 51294515 (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 20 березня 2018 року № 51294507, заповіти від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не посвідчувались, спадкові справи не заводились, свідоцтва про право на спадщину на їх підставі не видавались.

Відповідно до інформації, наданої Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану, від 20 березня 2018 року № 1188/16.10-09 актових записів, які підтверджували б родинні відносини як дідів, бабів, братів чи сестер стосовно ОСОБА_4 та актових записів про народження її дітей чи укладення, розірвання шлюбу, немає.

За інформацією, наданою Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану, від 19 липня 2018 року № 4183/16.10-09, родичів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виявлено, водночас виявлено актовий запис про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 21 березня 2017 року № 4740, складений відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. 05 жовтня 2017 року за № 973, є ОСОБА_1 .

У свою чергу, ОСОБА_5 спірну квартиру придбала у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, який був укладений між ними 26 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. 26 липня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 414. Нотаріус перевірив право власності на квартиру, про що зазначив у посвідченому договорі.

У ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру виникло на підставі договору дарування від 24 лютого 2006 року, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала цю квартиру ОСОБА_2 , посвідченого 24 лютого 2006 року приватним нотаріусом Меліховою О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2483.

Згідно з архівною довідкою Київського нотаріального архіву від 07 грудня 2017 року № 2707/01-21 у справі № 02-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій», том № 2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меліхової О. В. за реєстровим номером 2483 міститься запис про засвідчення вірності фотокопії від 27 листопада 2006 року. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, том № 1, за 2006 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меліхової О. В. за 24 лютого 2006 року відсутній запис про посвідчення будь-якого договору дарування квартири.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).

У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Встановивши, що заступник керівника Київської міської прокуратури № 8 обґрунтовував порушення інтересів держави у суді, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що орган місцевого самоврядування - Київська міська рада, всупереч покладеним на неї завданням щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини після померлої ОСОБА_4 відумерлою, не вжила заходів для усунення порушень, вказаних у позовній заяві, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, яка самостійно не вчиняла дій для відновлення порушених відповідачами інтересів держави.

Поданий прокурором позов підтримала Київська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала.

Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що прокуратура не є належним позивачем у цій справі, оскільки не виконала вимоги абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», бо заступник керівника Київської міської прокуратури № 8 повідомив Київську міську раду про порушення її прав 02 серпня 2018 року, а з позовом в інтересах Київської міської ради звернувся 06 серпня 2018 року.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що прокурор є повноважним суб`єктом звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, не суперечать наведеним заявником правовим висновкам Верховного Суду, оскільки прокурор належно обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті заявлених позовних вимог

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) дійшла висновку, що при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості. У спірних правовідносинах підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України.

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом.

Водночас ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Зокрема, у частинах першій та другій статті 1277 ЦК України визначено, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться.

Захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті.

А, відтак, застосовуючи аналогію закону, і територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна на користь добросовісного набувача має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та в разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а, тому, з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Ураховуючи наведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також висновки Великої Палати Верхового Суду, які є обов`язковими до застосування, позовні вимоги заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах Київської міської ради про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають, адже територіальна громада у цих правовідносинах має право лише на отримання грошової компенсації його вартості, оскільки спадкове майно відчужене особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача.

З огляду на те що позивач не має жодних майнових прав на спірне майно, а має лише право на компенсацію його вартості, не підлягають задоволенню і вимоги про витребування цього майна від добросовісного набувача та скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи

касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати понесені ОСОБА_1 в розмірі 30 813,81 грн на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, слід стягнути з Київської місцевої прокуратури № 8 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Молодої Олени Михайлівни як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання спадщини відумерлою, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з Київської місцевої прокуратури № 8 на користь ОСОБА_1 30 813,81 грн (тридцять тисяч вісімсот тринадцять гривень 81 коп.) на відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов