Постанова КЦС ВП від 17.04.2024 року у справі №199/9214/15

Друк

Пошук

50

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.04.2024 року у справі №199/9214/15

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 199/9214/15

провадження № 61-12661св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) -ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження- державний виконавець Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлія Олександрівна,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Юлії Олександрівни, боржник - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Амур-Нижньодніпровський ВДВС) Кравченко Ю. О., боржник - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що на виконанні у державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС Кравченко Ю. О. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 10 березня 2016 року № 199/9214/15, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 50 396,00 грн.

27 грудня 2022 року на поштову адресу скаржника надійшла копія звіту старшого державного виконавця Кравченко Ю. О. про невиконання судових рішень (лист від 21 грудня 2022 року № 57385), до якого державним виконавцем додано постанову про повернення виконавчого документу від 21 грудня 2022 року.

Скаржник наголошувала на тому, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 грудня 2022 року винесена державним виконавцем з метою надання боржнику неправомірної вимоги у вигляді уникнення сплати боргових зобов`язань. Зазначала, що аналогічна постанова державного виконавця Малюк І. В. від 10 вересня 2018 року, при виконанні вказаного виконавчого документа, була скасована судом, а дії державного виконавця в частині винесення постанови були визнані неправомірними, що підтверджується постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 199/9214/15.

Амур-Нижньодніпровський ВДВС не виконав постанову Верховного Суду про скасування постанови від 10 вересня 2018 року, не відновив попереднє виконавче провадження, а розпочав нове зведене виконавче провадження. Такими діями Амур-Нижньодніпровського ВДВС була надана неправомірна вигода боржнику у вигляді зменшення заборгованості ОСОБА_2 більше ніж на 100 000,00 грн.

Скаржник зазначала, що невиконання судових рішень було взято під особистий контроль начальником Амур-Нижньодніпровського ВДВС, про що свідчить його відповідь від 24 жовтня 2022 року № 44786, проте саме начальником Амур-Нижньодніпровського ВДВС 26 березня 2020 року скасовано законну вимогу старшого державного виконавця Посадської (Вонсович) О. В., чим створені суттєві перешкоди для виконання судових рішень.

Вказувала, що вказане виконавче провадження було завершено з підстав, передбачених пунктом 7 статті 37 «Про виконавче провадження», оскільки боржник, розшук якого здійснювався органами поліції, не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку.

Вважала такі дії державного виконавця незаконними, оскільки останьою не вчинялися усі передбачені законом дії для виконання рішення суду, що свідчить про те, що боржник постійно контактував з Амур-Нижньодніпровським ВДВС через засоби мобільного зв`язку, без будь-яких перешкод, отримала закордонний паспорт, виїжджала за межі країни, поверталася, народила дитину, змінила прізвище, зареєструвала дитину в арештованій квартирі, отримала на дитину закордонний паспорт, зверталася до суду з позовами про стягнення аліментів, при цьому вела переписку з державним виконавцем із застосуванням засобів електронного зв`язку.

Щодо поважності пропуску строку на подання цієї скарги ОСОБА_1 зазначала, що оскаржувану постанову вона отримала поштою 27 грудня 2022 року, в той час коли була у відрядженні за межами території України. Повернулася до України лише 19 січня 2023 року. 23 січня 2023 року вона подала до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська позовну заяву у порядку частини п`ятої статті 287 КАС України. 26 січня 2023 року суд передав матеріали до Дніпровського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 22 лютого 2023 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд повернув позовну заяву з процесуальних підстав.

З метою позасудового врегулювання спору, 28 грудня 2022 року, 08 березня 2023 року, 21 березня 2023 року та 27 квітня 2023 року було подано заяви та клопотання до Амур-Нижньодніпровського ВДВС. Проте, 03 травня 2023 року на електронну адресу скаржника надійшов лист, відповідно до якого начальник Амур-Нижньодніпровського ВДВС продовжує здійснювати контроль за невиконанням судових рішень у справах де боржником є ОСОБА_2 .

Оскільки клопотання подані стягувачем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 залишені державним виконавцем без уваги, жодної постанови про задоволення клопотання або про відмову у задоволенні клопотання стягувач не отримала, то вона вирішила звернутися до суду зі скаргою за захистом своїх прав.

Посилаючись на те, що державний виконавець Амур-Нижньодніпровського ВДВС Кравченко Ю. О., яка здійснює примусове виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1, порушила вимоги статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», вимоги Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року, чим поставили під загрозу виконання конституційного обов`язку держави щодо виконання судових рішень, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати поважними причини пропуску строку для подачі скарги;

- визнати дії державного виконавця державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС Кравченко Ю. О. протиправними і скасувати постанову про повернення виконавчого листа;

- зобов`язати Амур-Нижньодніпровський ВДВС відновити виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 та забезпечити виконання судового рішення в справі № 199/9214/15.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 31 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою.

Скаргу задовольнив частково. Визнав неправомірними дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) Кравченко Ю. О. в частині винесення постанови від 21 грудня 2022 року про повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 199/9214/15, виданого 10 березня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 50 396,00 грн, та скасував вказану постанову.

В іншій частині скарги відмовив.

Ухвалу суду мотивовано тим, що державним виконавцем не вчинялися усі, передбачені нормами права дії, спрямовані на неупереджене, ефективне, своєчасне виконання рішення суду в повному обсязі.

Постановою від 22 серпня 2023 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Ю. О. задовольнив частково.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Відмовляючи у поновленні строку на подачу скарги та залишаючи її без розгляду, суд апеляційної інстанції керувався тим, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала 27 грудня 2022 року, а зі скаргою вона звернулася до суду лише 11 травня 2023 року, що свідчить про пропуск нею десятиденного строку на подачу скарги. Доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку скаржник не надала, у зв`язку з чим суд вважав, що відсутні підстави для його поновлення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 серпня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року та залишити в силі ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2023 року.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає: неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного Верховним Судом у постанові 29 вересня 2022 року в справі № 500/1912/22.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на виконані у державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС Кравченко Ю. О. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 10 березня 2016 року № 199/9214/15, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 50 396,00 грн.

Постановами державного виконавця від 01 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та накладено арешт на майно боржника, та заборону на його відчуження (т. 1, а. с. 64, 70).

Постановами державного виконавця від 16 серпня 2019 року накладено арешт на кошти боржника, копії постанов направлено до банківських установ.

На виконання постанов про арешт коштів боржника від банківських установ надійшли листи про відсутність коштів на арештованих рахунках.

У матеріалах виконавчого провадження міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в якому зазначено про виникнення обтяження на майно боржника ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді ДПСУ та УПФУ боржник не має доходів, у боржника відсутнє рухоме майно.

Рішення суду про стягнення боргу не виконано, боржник ухиляється від його виконання, не вживає жодних заходів щодо виконання рішення. Об`єктивних причин для невиконання рішення суду (хвороба, наявність інвалідності тощо) не було встановлено.

Відповідно до актів головного державного виконавця від 20 грудня 2019 року головним державним виконавцем зроблено вихід за адресою боржника та встановлено, що майновий стан боржника не передбачає можливості опису майна, майно відсутнє. При спілкуванні з сусідами було встановлено, що боржник регулярно перетинає межі країни та планує змінити країну проживання, чим може зробити виконання вимог виконавчого документа неможливим, так як у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення з метою задоволення вимог стягувача (т. 1, а. с. 92, 93).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська боржника оголошено у розшук, але заходи, які вживаються правоохоронними органами, не достатні для фактичного виконання рішення суду.

Постановою старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС Кравченко Ю. О. від 21 грудня 2022 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 7 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник, розшук якого здійснювався органами поліції, не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку (т. 1, а. с. 33).

27 грудня 2022 року рекомендованим листом на адресу скаржника надійшов лист від державної виконавчої служби з постановою про повернення виконавчого документа та виконавчий лист.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року в справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження ОСОБА_1 є дії органів ВДВС щодо прийняття 21 грудня 2022 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, яка отримана скаржником 27 грудня 2022 року.

Зі скаргою до суду ОСОБА_1 звернулася 11 травня 2023 року, тобто з пропуском десятиденного строку.

Однак, доказів наведеного матеріали справи не містять.

Також скаржник зазначала, що з метою позасудового врегулювання спору, 28 грудня 2022 року, 08 березня 2023 року, 21 березня 2023 року та 27 квітня 2023 року було подано заяви та клопотання до Амур-Нижньодніпровського ВДВС, які залишилися без виконання.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали цієї справи та обставини пропуску строку на звернення до суду зі скаргою (більш ніж 5 місяців), дійшов висновку, що вказані причини пропуску строку зі зверненням до суду з цією скаргою не є поважними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доказів на підтвердження наявності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення скаржника та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного оскарження дій державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови надано не було.

Виходячи з зазначеного, висновок апеляційного суду про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії державного виконавця та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку на таке оскарження є правильним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, де Суд вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може бути прийнято до уваги, оскільки скаржником не наведено жодних мотивів та не подано доказів на підтвердження того, що у результаті збройної агресії російської федерації проти України, вона не могла скористатися своїми процесуальними правами, зокрема щодо подачі скарги у цій справі. Одне лише посилання на введення в Україні воєнного стану не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Виходячи з викладеного, висновки апеляційного суду про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії державного виконавця та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку на таке оскарження є правильними та обґрунтованими, оскільки скаржник не надала доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду