Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 204/7148/16-ц

провадження № 61-43694св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (зараз Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

представник позивача - Білоус Андрій Володимирович,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Білоусом Андрієм Володимировичем, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року у складі головуючого-судді Самсонової В. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року, у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі кредитного договору № DNUHGI0000006750, укладеного 02 квітня 2008 року між банком та відповідачем, останній отримав кредит в розмірі 530 250 грн зі сплатою 15% річних строком до 02 квітня 2020 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором щодо його своєчасного й повного погашення, станом на 02 листопада 2016 року виникла заборгованість в розмірі 999 423 грн 73 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4 суму вказаної заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а відтак задоволення позову призведе до подвійного стягнення за основним зобов'язанням.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2018 року представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк») - Білоус А.В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк після звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання має право пред'явити позов до боржника з вимогою про сплату частини заборгованості, яка не була погашена за рахунок вартості предмета іпотеки.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір про іпотечний кредит № DNUHGI0000006750, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 530 250 грн зі сплатою 15% річних строком до 02 квітня 2020 року. На забезпечення договору, відповідач передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, унаслідок чого станом на 02 листопада 2016 року має заборгованість в розмірі 999 423 грн 73 коп, з яких 516 423 грн 73 коп. - заборгованість за кредитом, 483 000 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06 грудня 2016 року № 74965646, квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки належить на праві власності ПАТ КБ «ПриватБанк».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов'язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи оскаржувані рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що банк вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб захисту за відповідним застереженням в іпотечному договорі, що послужило підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а тому задоволення позову призведе до подвійного стягнення на користь кредитора однієї й тієї ж суми заборгованості одночасно за рахунок іпотечного та іншого майна боржника й відбудеться фактичне подвоєння суми заборгованості, суди неправильно застосували до виниклих правовідносин норми матеріального права, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім'я право власності на предмет іпотеки - квартиру, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року, оскільки вони ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Білоусом АндріємВолодимировичем задовольнити частково, ухвалити нове рішення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г. І. Усик