Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 606/2142/18

провадження № 61-19502св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Теребовлянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Теребовлянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про оспорювання батьківства.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Вимоги обґрунтовував тим, що у шлюбі з відповідачем у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , батьками якого зазначені сторони по справі.

Він не є біологічним батьком ОСОБА_3 , про що йому стало відомо зі слів дружини весною 2016 року.

Посилаючись на відсутність кровного споріднення з ОСОБА_3 просив виключити в актовому записі про народження ОСОБА_3 відомості про його батьківство, оскільки це порушує його право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виключено відомості про ОСОБА_1 , який записаний батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із актового запису № 94 від 10 вересня 2014 року про народження, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Теребовлянського районного управління юстиції у Тернопільській області.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право оспорити своє батьківство навіть за умови того, що він був обізнаним в момент реєстрації себе батьком дитини, що він не є біологічним батьком дитини.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при реєстрації позивача батьком дитини йому було відомо, що він не є біологічним батьком дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Теребовлянського районного суду Тернопільської області.

18 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, заявник вказує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Заявник також вважає, що може оспорити своє батьківство.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_2 до Верховного Суду подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У грудні 2019 року Теребовлянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області до Верховного Суду подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у разі відмови у задоволенні касаційної скарги розглянути питання анулювання відмітки про внесення змін та поновлення первинних відомостей про батька в актовому записі № 94 від 10 вересня 2014 року про народження ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 29 липня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 ), актовий запис № 87 (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 (а. с. 12).

Відповідно до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 № 94 від 10 вересня 2014 року батьком дитини є ОСОБА_1 .

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.

Також судами установлено, що позивач в момент реєстрації себе батьком ОСОБА_3 знав, що він не є батьком дитини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України).

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки встановлено, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є його біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо відзиву Теребовлянського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому постанова Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року є обов`язковою для виконання, без окремої вказівки про це судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська