Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №366/2027/18

Постанова

Іменем України

17 січня 2020 року

м. Київ

справа № 366/2027/18

провадження № 61-18759св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Прокуратури Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року у складі судді Тетервак Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів:Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), треті особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 28 липня 2014 року їй вручено повідомлення про підозру про вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального Кодексу України (далі - КК України). 18 листопада 2014 року Прокуратурою Київської області направлено до суду обвинувальний акт про її обвинувачення.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області, її звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею її на поруки трудового колективу, проте 12 листопада 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвали судів попередніх інстанцій та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

30 грудня 2015 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 04 березня 2014 року № 12014110000000058 повернуто Прокуратурі Київської області, а 21 березня 2016 року Прокуратурою Київської області складено та направлено до суду новий обвинувальний акт щодо неї та лише 13 січня 2017 року вироком Іванківського районного суду Київської області її визнано невинною та виправдано.

Таким чином, із 28 липня 2014 року по 29 травня 2017 року, тобто 34 місяці, вона незаконно перебувала під слідством та судом, та вважає, що незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності їй завдано моральну шкоду, пов`язану зі змінами у її житті, здоров`ї та службових стосунках, через що вона змушена звернутися до суду із цим позовом.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд стягнути із Державного бюджету України на її користь 1 005 210,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із Казначейства на користь ОСОБА_1 122 859,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, врахувавши глибину моральних втрат та страждань, які позивач зазнала, перебуваючи 33 місяці під слідством і судом, дійшов висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 122 859,00 грн моральної шкоди. Розрахунок розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд визначив відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційні скарги ГУ НП у Київській області, Казначейства, Прокуратури Київської області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 141 882,00 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання цих коштів Казначейством з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, при визначені розміру морального відшкодування на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» необхідно враховувати розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством на момент відшкодування (4 173,00 грн), виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто у цій справі з 28 липня 2014 року по 29 травня 2017 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг

У жовтні 2019 року ГУ НП у Київській області, Державна казначейська служба України, Прокуратура Київської області подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Касаційна скарга Казначейства мотивована тим, що визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, не відповідає обставинам справи та не підтверджений доказами. Судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат. У позовній заяві відсутні відомості щодо заподіяння позивачеві страждань та не зазначено у чому конкретно вони полягали.

Касаційна скарга ГУ НП в Київській області мотивована тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її прав під час судового слідства. Факт незаконності досудового слідства не встановлений, оскільки порушення кримінальної справи відбулося внаслідок існування ознак злочину в діях позивача, при цьому наявність чи відсутність складу злочину у цих діях, а отже і вирішення питання щодо відсутності вини могло бути встановлено лише у межах розслідування кримінальної справи. ГУ НП в Київській області є неналежним відповідачем у цій справі.

Касаційна скарга Прокуратури Київської області мотивована тим, що позивач не надала доказів на підтвердження заподіяння їй моральних страждань. Сама по собі наявність виправдувального вироку не є безумовною підставою для покладення на відповідний орган обов`язку відшкодувати моральну шкоду. Позивач під час розгляду кримінального провадження у суді давала покази на підтвердження своєї вини, у зв`язку із чим перешкоджала з`ясуванню істини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах справи.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ГУ НП у Київській області, Казначейства, Прокуратури Київської області не підлягають задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

04 березня 2014 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014110000000058 за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

28 липня 2014 року прокурором відділу Прокуратури Київської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку з передачею її на поруки трудового колективу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року скасовано вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 30 грудня 2015 року обвинувальний акт в кримінальному провадженні від 04 березня 2014 року № 12014110000000058 повернуто прокурору Київської області.

Вироком Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 травня 2018 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано невинними та виправдано.

Згідно з консультативним висновком спеціаліста Обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання № 123-ц внаслідок перебування під слідством та судом ОСОБА_1 зазнала тривалих негативних психоемоційних переживань, що призвело до негативного впливу на її психологічне здоров`я.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що позивач незаконно перебувала під слідством і судом із 04 березня 2014 року по 13 січня 2017 року, тобто 33 календарних місяців, внаслідок чого їй заподіяно моральну шкоду, дійшли правильного висновку про те, що позивач набула право на відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку із постановлення щодо неї виправдувального вироку суду.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат, є безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційних скарг є ідентичними доводам апеляційних скарг, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання Прокуратури Київської області про зупинення виконання судових рішень

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання Прокуратури Київської області, у якому заявник просить зупинити виконання рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Частиною першою статті 436 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що Верховний Суд ухвалює судове рішення у цій справі, то відсутні підстави для задоволення клопотання Прокуратури Київської області про зупинення виконання судових рішень.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Прокуратурі Київської області у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року

Касаційні скарги Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України, Прокуратури Київської області залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року в незмінній частині та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик