Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №607/12777/17 Ухвала КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №607/12...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 607/12777/17

провадження № 61-45979 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Романенко Олена Михайлівна та ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В. (суддя-доповідач), Ткач О. І. та Ходоровського М. В.

ВСТАНОВИВ :

12 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду позовом до ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту. На обґрунтовування своїх вимог посилався на те, що рішенням Тернопільської міської ради від 15 лютого 2013 року №6/29/38 &qu/2;Про передачу у власність земельної ділянки площею 0,0442 га за адресою АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_5 ; надано відповідачу безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0442 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка за рішенням Тернопільської міської ради від 29 березня 2007 року була визначена проходом для спільного користування, тобто земельна ділянка спільного користування зменшилась на 17 м кв до 72 м кв. Через зазначене вище позивач позбавлений можливості тимчасово припаркувати свій автомобіль, щоб доставити і розвантажити будь-які продукти, меблі, матеріали, та інше. Під'їзд будь якої екстреної служби до його будинку також неможливий. Для того щоб наблизитись до свого будинку з проїжджої частини дороги по АДРЕСА_1, для заїзду і зупинки він вимушений використовувати земельну ділянку відповідача.

Оскільки, іншої можливості забезпечити належне користування будинком немає, просив встановити земельний сервітут, для заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу із використання земельної ділянки відповідача (близько 12 м/кв).

Крім того позивач посилався на те, що такий сервітут не створюватиме відповідачу незручностей або обмежень у користуванні земельною ділянкою, оскільки вона вільна від насаджень, заасфальтована, використовується відповідачем для заїзду (виїзду) в гараж. Іншої технічної можливості для під'їзду до належного йому будинку він не має.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені та встановлено земельний сервітут, який передбачає право заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу ОСОБА_4, щодо земельної ділянки площею 0,0013 га, яка належить ОСОБА_5 та визначена згідно плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 та НОМЕР_1 виготовленого КП «Земельно-кадастрове бюро», як земельний сервітут на право проходу та проїзду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив з того, що право позивача (як співвласника житлового будинку по АДРЕСА_2) на користування житловим будинком є обмеженим, оскільки під'їзд до будинку є неможливим без заїзду на частину земельної ділянки, яка належить відповідачу.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення суду першої інстанції задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи позивача, щодо необхідності встановлення сервітуту зводяться до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, для встановлення сервітуту позивачем не наведено. Тобто позивачем не було доведено, що відсутність заїзду у двір будинковолодінь створює йому перешкоди у використанні і обслуговуванні належного йому майна, а та обставина, що спірна частина земельної ділянки використовується відповідачем, як заїзд в гараж сама по собі не може бути підставою для встановлення земельного сервітуту, ціль якого є забезпечення позивачу можливості розвантажувати продукти, матеріали, речі які він привіз під будинок.

19 жовтня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року 2018 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, в якій просив поновити строк касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та скасувати її, а рішення суду першої інстанції, яким задоволені його позовні вимоги залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції були порушені норми статей 98, 99 та 100 Земельного кодексу України та статті 401-404 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного скасування законного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 20108 року, відкрито касаційне провадження та витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу № 607/12777/17.

23 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі. Крім того ОСОБА_5 посилається на те, що відповідно до статті 99 Земельного кодексу України одним із прав земельного сервітут є право проїзду, яке в даному випадку встановити не можливо, оскільки наявної ширини ділянки не достатньо для проїзду транспортного засобу. Зазначена обставина підтверджена рішення органу місцевого самоврядування та експертним висновком.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, виходячи з наспаного.

Судами було встановлено, що ОСОБА_4 є одним з співвласників житлового будинку під літерою АДРЕСА_2.

ОСОБА_5 належить на праві приватної власності будинковолодіння АДРЕСА_1.

Вказані будинки мають спільну стіну.

Рішенням Тернопільської міської ради від 29 березня 2007 року №5/8/29 зі змінами, внесеними рішенням Тернопільської міської ради №5/12/66, передано ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_4, які проживають за адресою АДРЕСА_2 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 434,00 кв м для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Земельну ділянку площею 89,00 кв м, зазначену у прикладній схемі, вищезазначеним рішенням визначено проходом спільного користування до житлових будинків за адресами АДРЕСА_1 та НОМЕР_1.

Схемою розмежування земельної ділянки, погодженої заступником начальника управління містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому від 21 червня 2007 року визначено конфігурацію і площу спільного користування земельною ділянкою площею 0,0089 га.

Рішенням Тернопільської міської ради від 15 лютого 2013 року №6/29/38 &qu/2;Про передачу у власність земельної ділянки площею 0,0442 га за адресою АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_5 ; надано ОСОБА_5 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0442 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до акту визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки від 05 квітня 2012 року, складеного інженером-геодезистом в присутності землекористувача ОСОБА_5 та суміжних землекористувачів, погоджено межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. План розподілу земельної ділянки ОСОБА_5 погоджено відділом земельних ресурсів Тернопільської міської ради 02 вересня 2009 року, у якому зазначено, що площа земельної ділянки спільного користування становить 0,0072 га та те, що всі попередні розподіли втрачають свою чинність.

12 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітут.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено та встановлено земельний сервітут, який передбачає право заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу ОСОБА_4, щодо земельної ділянки площею 0,0013 га, яка належить ОСОБА_5 та визначена згідно плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 виготовленого КП «Земельно-кадастрове бюро», як земельний сервітут на право проходу та проїзду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив з того, що під'їзд до будинку є неможливим без заїзду на частину земельної ділянки, яка належить відповідачу, тобто має місце обмеження права позивача на користування житловим будинком. Для належного користування позивачем своїм майном, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність встановлення земельного сервітуту, щодо земельної ділянки відповідача, оскільки спірна земельна ділянка є заїздом до гаража відповідача, тобто відсутня необхідність у зміні призначення цієї земельної ділянки чи її облаштування. А тому на підставі статей 98, 99 та 100 Земельного кодексу України Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області дійшов висновку про задоволення позовних вимог про встановлення земельного сервітуту.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення суду першої інстанції задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2017 року апеляційний суд виходи із того, що у спорі про встановлення земельного сервітуту суду належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом встановлено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування будинковолодінням є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Судом встановлено, що сторони у справі є суміжними землекористувачами і належні їм будинки мають спільну стіну. Житловий будинок в якому позивач має частку віддалений від дороги і до нього існує прохід між житловим будинком і гаражем відповідача шириною 1,73 м, а зі сторони воріт 2 м.

Загальна площа земельної ділянки загального користування, яка рішенням Тернопільської міської ради визначена проходом становить 0,0072 га.

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №1482 від 25 вересня 2007 року влаштування проїзду між житловим будинком по АДРЕСА_1 та гаражем відповідача, враховуючи його ширину та природній рельєф ґрунту не відповідає вимогам ДБН та протипожежним нормам, оскільки відстані між будівлями в розмірі 1,73 м недостатньо для влаштування проїзду до будинковолодіння НОМЕР_1.

З площ земельної ділянки, плану земельної ділянки та долучених фотографій вбачається, що заїзд до гаражу відповідача є підйомом довжиною 9,47 м (7,30+2,17) від воріт до воріт гаражу та шириною 3,22 м (2 м прохід +1,22 м).

Позивач користується автомобілем і просить встановити сервітут для того, щоб мати можливість підвезти і розвантажити будь-які продукти, матеріали, меблі тощо, а потім виїхати автомобілем.

Отже, вказаний сервітут полягатиме лише в тому, що позивач зможе заїхати лише у двір з проїзної частини вулиці, що зменшить відстань для заносу продуктів, речей, тощо до 10 метрів, оскільки проїзд до належного йому будинку є неможливий.

Крім того судом апеляційної інстанції було встановлено, що між сторонами з 2007 року існують неприязні стосунки, із за того, що позивач або його батько неодноразово залишали автомобіль в заїзді, чим створювали відповідачу перешкоду у виїзді з гаражу та в доступі до нього та ігнорували прохання відповідача звільнити заїзд.

Доводи позивача, щодо встановлення земельного сервітуту для під'їзду автомобілів екстрених служб апеляційним судом оцінено критично з тих підстав, що під'їзд автомобілів до будинку позивача, як встановлено судом, неможливий у зв'язку з віддаленістю будинку від дороги з відстанню між гаражем і будинком відповідача, яка є недостатня для проїзду транспортних засобів через розташування будівель відповідача відстань між якими становить 1,73 м, в матеріалах відсутні будь-які докази того, що відсутність сервітуту перешкоджала тій чи іншій екстреній службі виконати поставленні їй завдання.

Крім того апеляційний суд звернув увагу на те, що за необхідності здійснення певного виду ремонтно-будівельних робіт може бути встановлений тимчасовий сервітут на час їх виконання, за умови, що виконання таких робіт потребуватиме встановлення такого сервітуту.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_4, щодо необґрунтованого скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_4, цих висновків не спростовують та зводяться до переоцінки доказів не незгоди з судовими рішеннями.

З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв судове рішення, а отже касаційну скаргу ОСОБА_14 слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст