Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №2-5524/2006

Постанова

Іменем України

17 січня 2018 року

м. Київ

справа №2-5524/2006

провадження № 61-369 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - адміністрація Ленінського району м. Миколаєва,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року у складі судді Яворської Ж. М.,

Встановив :

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2006 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до адміністрації Ленінського району м. Миколаєва про визнання права власності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2006 року позов ОСОБА_4 до адміністрації Ленінського району м. Миколаєвапро визнання права власності - задоволено; визнано за ОСОБА_4 право власності на літню кухню, побудовану на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.

У вересні 2015 року ОСОБА_5, який не був учасником у справі, оскаржив в апеляційному порядку рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2006 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із порушенням норм матеріального права, незважаючи на відсутність згоди виконавчого комітету Миколаївської міської ради в оформленні самочинної будівлі, не маючи згоди власників суміжних квартир спірного житлового будинку на узаконення самочинної будівлі та не впевнившись у тому, чи порушені самочинним будівництвом права інших осіб.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року ОСОБА_5 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 як на час звернення до суду позивача, так і на час розгляду справи судом першої інстанції не був особою, права якого були порушені або могли б бути порушені судовим рішенням, та ним набуто право власності на квартиру у спірному будинку на земельній ділянці з надвірними будівлями у 2015 році.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та вирішити питання по суті, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 завдано істотної шкоди ОСОБА_5, як власнику квартири АДРЕСА_1 та усьому будинку. Посилається на те, що прибудова до зовнішньої стіни будинку призводить до його руйнації.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5 Заперечуючи проти касаційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що оскаржуваною ухвалою апеляційного суду права та обов'язки ОСОБА_5 не вирішувалися. Особи, що проживали у квартирі АДРЕСА_1 не заперечували щодо визнання за позивачем права власності на літню кухню. Зазначає, що прибудована літня кухня не руйнує будинок, а навпаки є опорою, яка захищає та зміцнює стіну.

11 січня 2018 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана судова ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма містилася в частині першій статті 292 ЦПК України в редакції, чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали, відповідно до якої особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на час звернення до суду позивача та на час розгляду справи судом першої інстанції не був особою, права якого були порушені або могли б бути порушені судовим рішенням, та ним набуто право власності на квартиру у спірному будинку на земельній ділянці з надвірними будівлями у 2015 році.

ОСОБА_5 оскаржував рішення суду першої інстанції, однак не є учасником справи, а також особою яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ухвалене судове рішення не порушувало його права та законні інтереси та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи, що ухвалу суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат апеляційним судом.

Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська