Постанова

Іменем України

02 грудня2020року

м. Київ

справа № 317/1209/19

провадження № 61-21442св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі -

АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат") про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Позов обґрунтовано тим, що 04 березня 2019 року відповідно до наказу № 02-13/к він звільнений з посади заступника генерального директора з розвитку за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.

Згідно з наказом від 04 березня 2019 року № 02-14/к припинено його повноваження як генерального директора на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Після звільнення з ним не проведено розрахунку за належними йому виплатами.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив стягнути з

АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", у тому числі з його відокремленого структурного підрозділу - Придніпровське виробниче управління

АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", на його користь:

- заборгованість із заробітної плати за період із грудня 2018 року по березень

2019 року у розмірі 113 234,74 грн за вирахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів;

- вихідну допомогу при звільненні у розмірі 30 000,00 грн, у тому числі податки, збори та загальнообов'язкові платежі, що становлять 5 850,00 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення по 22 серпня 2019 року у розмірі 365 766,57 грн, у тому числі податки, збори та загальнообов'язкові платежі, що становлять 71 324,48 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифів на послуги із грудня 2018 року по день фактичного розрахунку.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 110 688,84 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнуто з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 258 618,24 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення і по день ухвалення рішення суду - 23 серпня 2019 року включно. Стягнуто з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 1 660,33 грн компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Стягнуто з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 7 500,00 грн витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 110 688,84 грн визначений у розрахунковому листі за лютий 2019 року, а тому підлягає задоволенню. Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, та розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, оскільки підтверджується належними доказами та не спростовані відповідачем. Вимоги в частині виплати вихідної допомоги є необґрунтованими.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та про стягнення витрат на правову допомогу скасовано та прийнято у цій частині нову постанову. Стягнуто з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 54 779,97 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. У задоволенні вимог про стягнення з АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 7 500,00 грн судових витрат на правничу допомогу - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Апеляційний суд обґрунтовував своє рішення тим, що розрахунковий лист за лютий 2019 року не містить остаточного розрахунку суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати станом на дату звільнення, адже позивач звільнений у березні

2019 року. Апеляційний суд, відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, виходив із того, що матеріали справи не містять документальних доказів, які підтверджують здійснення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено приписи статей 55, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 76, 83, 356, 367 ЦПК України, а також виcновки щодо допустимості доказів, висловлені Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 607/14707/17. Крім того, висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з відсутністю їх фактичної сплати суперечать висновкам Верховного Суду (об'єднаної палати у складі Касаційного господарського суду), викладеним у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду Сімоненко В. М. від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2792/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19) 11 листопада 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Із 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 працював у ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на посаді генерального директора, що підтверджується копією наказу № 02-123/к.

Наказом АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" від 28 січня 2019 року № 02-08/к ОСОБА_1 надано дозвіл на внутрішнє суміщення з посадою заступника генерального директора з розвитку із 28 січня 2019 року.

У 2019 році ОСОБА_1, як генеральному директору, надані наступні відпустки:

- на підставі наказу АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про надання відпустки від 25 січня 2019 року № ЗАЛК-19-П0040/04 за робочий рік із 16 грудня

2017 року по 15 грудня 2018 року надано щорічну відпустку 5 календарних днів, додаткову відпустку 4 календарні дні, всього 9 календарних днів із 28 січня

по 05 лютого 2019 року включно;

- на підставі наказу АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про надання відпустки від 25 січня 2019 року № ЗАЛК-19-П0041/04 за робочий рік із 16 грудня

2018 року по 15 грудня 2019 року надано щорічну відпустку 30 календарних днів, додаткову відпустку 9 календарних днів, всього 39 календарних днів із 06 лютого по 17 березня 2019 року включно.

Також у 2019 році ОСОБА_1 як заступнику генерального директора з розвитку надано наступні відпустки:

- на підставі наказу АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про надання відпустки від 28 січня 2019 року № ЗАЛК-19-П0049/04 за робочий рік із 28 січня

2019 року по 27 січня 2020 року надано додаткову відпустку 5 календарних днів

із 25 лютого по 01 березня 2019 року включно;

- на підставі наказу АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про надання відпустки від 28 січня 2019 року № ЗАЛК-19-П0043/04 за робочий рік із 28 січня

2019 року по 27 січня 2020 року надано додаткову відпустку 3 календарні дні

із 02 березня по 04 березня 2019 року включно.

Наказом АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" від 04 березня

2019 року № 02-13/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора з розвитку із 04 березня 2019 року за власним бажанням на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України та зазначено про утримання нарахувань за невідпрацьовані 31,47 днів відпустки. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений.

Наказом АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" від 04 березня

2019 року № 02-14/к припинено повноваження генерального директора

АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України та зазначено про утримання нарахувань за невідпрацьовані 19,56 днів відпустки. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений.

Зазначені накази про утримання нарахувань за невідпрацьовані дні відпустки ОСОБА_1 не оскаржувались.

Відповідно до розрахункового листка за лютий 2019 року сума грошових коштів, які належні до виплати ОСОБА_1, становить 110 688,84 грн.

Відповідно до розрахункового листка за березень 2019 року на день звільнення ОСОБА_1 сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить

56 179,97 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 110 688,84 грн, який визначений у розрахунковому листі за лютий 2019 року. Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, та розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, оскільки підтверджується належними доказами та не спростовані відповідачем. Вимоги в частині виплати вихідної допомоги є необґрунтованими.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати виходив із того, що розрахунковий лист за лютий 2019 року не містить остаточного розрахунку станом на дату звільнення, адже позивач звільнений у березні 2019 року. Крім того, відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7
500,00 грн, суд виходив із того, що матеріали справи не містять документальних доказів, які підтверджують здійснення ОСОБА_1 фактичної оплати витрат на правничу допомогу.

Проте із вказаними висновками апеляційного суду у повній мірі не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з статтею 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 47 КЗпП України.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 127 КЗпП України, частини 1 статті 26 Закону України "Про оплату праці" відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктом 2 частини 2 статті 127 КЗпП України, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що відповідач звільнився з роботи до закінчення робочого року, за який він одержав відпустку повної тривалості, а розрахунковий листок за лютий

2019 року не містить остаточного розрахунку на момент звільнення, тому апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 54 779,97 грн, яка підлягає стягненню, оскільки саме ця сума відповідає остаточному розрахунку та узгоджується із наказом про звільнення, у якому зазначено про утримання нарахувань за невідпрацьовані періоди відпустки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено приписи статей 55, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 76, 83, 356, 367 ЦПК України про неможливість прийняття апеляційним судом нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, заслуговують на увагу, проте, за обставинами цієї справи, апеляційний суд правильно встановив дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем на момент звільнення, тобто станом на 04 березня 2019 року, врахувавши розрахунковий листок за березень 2019 року, наданий відповідачем на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки розрахунковий листок за лютий 2019 року не містив остаточного розрахунку на момент звільнення. Отже, в інтересах здійснення завдань правосуддя, які полягають у справедливому, неупередженому здійсненні правосуддя з метою ефективного захисту порушених прав, у тому числі фізичної особи, в цій справі суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України, та перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тобто, суд апеляційної інстанції дослідив докази, що стосуються фактів, на які посилався заявник в апеляційній скарзі. Крім того, представник відповідача у суді першої інстанції неодноразово зазначав, як у своїх поясненнях, що позивачу підлягає виплаті сума у розмірі 54 779,97 грн, так і у довідці про заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1, із якої вбачається, що залишок заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 становить 54
779,97 грн.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі суд апеляційної інстанції правомірно врахував відомості, які містились у розрахунковому листі позивача саме за березень 2019 року, поданому до суду апеляційної інстанції оскільки звільнення позивача відбулось 04 березня 2019 року, і розмір невиплаченої заробітної плати підлягав сплаті саме на день звільнення, а не станом на лютий 2019 року, тобто місяць, який передував звільненню позивача.

Посилання сторони позивача на визначення розміру невиплаченої заборгованості із заробітної плати та інших платежів при звільнення за розрахунковим листком за лютий 2019 року є безпідставним.

При цьому, Верховним Судом враховано, що ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Апеляційний суд, відмовляючи повністю у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, не звернув уваги на положення статті 141

ЦПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення в цій частині.

При цьому, не можна погодитись із висновками суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у суді першої інстанції заявив до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі

7 500,00 грн. На підтвердження цих вимог позивач надав копію витягу з угоди про надання правової допомоги від 25 жовтня 2018 року № 11/18, укладену між Адвокатським об'єднанням "Преміум" та ОСОБА_1, копію додаткової угоди

від 05 серпня 2019 року до угоди від 25 жовтня 2019 року № 11/18, копію довіреності від 31 серпня 2016 року, копію акта наданих послуг до угоди про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року, копію розрахунку заборгованості від 05 серпня 2019 року.

Відповідач у поясненнях щодо заяви про збільшення позовних вимог заперечував проти стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 54 779,97 грн і вказана сума від суми позову (510 661,64 грн) складає 10,73 %, у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню 804,54
грн витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований судами факт надання Адвокатським об'єднанням "Преміум" професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції на суму 7 500,00 грн, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 804,54 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 804,54 грн.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко