Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №347/1225/13

Постанова

Іменем України

13 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 347/1225/13

провадження № 61-9576св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: Відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Кабин Андрій Романович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року в складі судді Бучинського А.

Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в складі колегії суддів:

Максюти І. О., Василишин Л. В., Бойчука І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду

з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, треті особи: Відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Кабин А.

Р., про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, визнання недійсною заяви щодо видачі містобудівних умов та обмежень, скасування реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, заборону вчиняти дії з реконструкції квартири.

Позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 мотивована тим, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1. Власником суміжної квартири

АДРЕСА_2 є ОСОБА_5, який на початку 2009 року самочинно розпочав реконструкцію цієї квартири під магазин.

ОСОБА_5 отримав рішення Косівської міської ради Івано-Франківської області від 04 червня 2009 року про перевід квартири з житлового фонду

в нежитлове приміщення під магазин. Проте рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року вищевказане рішення міської ради скасоване.

ОСОБА_5 до скасування рішення Косівської міської ради Івано-Франківської області від 04 червня 2009 року уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. Вказаний правочин є удаваним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У січні 2013 року ОСОБА_4 розпочала у спірній квартирі будівельні роботи, реконструкцію квартири під непродовольчий магазин, без відома та письмової згоди позивачів. Така реконструкція також здійснюється без відповідного дозволу виконавчого комітету міської ради та рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни функціонального призначення квартири з подальшим її переведенням у нежитлове приміщення. Крім того, загальна площа об'єкта будівництва значно перевищує площу квартири відповідача, проте з нею не укладався договір сервітутного землекористування.

Вказували, що своїми діями ОСОБА_4 порушує права позивачів, оскільки належна їм частина будинку є суміжною з квартирою відповідача, горище та покрівля будинку також є спільною власністю.

Вважають, що декларація про початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири від 21 листопада 2012 року подана і зареєстрована відповідачем незаконно та підлягає визнанню недійсною, оскільки при її заповненні вказані неповні та недостовірні дані. При цьому ОСОБА_4 безпідставно написала на ім'я районного архітектора заяву від 17 грудня 2012 року про надання містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки під реконструкцію квартири під магазин непродовольчих товарів, оскільки вказана заява повинна бути адресована Відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту населення Косівської районної адміністрації Івано-Франківської області.

На підставі викладеного ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати недійсною декларацію про початок будівельних робіт, зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю 03 січня 2013 року; скасувати реєстрацію декларації про початок будівельних робіт від 03 січня 2013 року; визнати недійсною заяву ОСОБА_4 від 17 грудня 2012 року щодо видачі містобудівних умов та обмежень; скасувати реєстрацію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17 грудня 2012 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_5 та

ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Івано-Франківської області Кабином А. Р. 22 жовтня 2012 року за реєстром; заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії з реконструкції квартири АДРЕСА_2 під магазин.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що ОСОБА_1 своїми неправомірними діями знищила та пошкодила належне їй майно на загальну суму 9 860 грн. Крім того, вказаними діями позивачу за зустрічним позовом завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 5 000 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_1 9 860 грн майнової шкоди та 5 000 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 03 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 03 квітня 2017 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними містобудівних умов і обмежень від 17 грудня 2012 року.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 23 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами не залучено належних відповідачів (Відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації та Державну архітектурно-будівельну інспекцію України) щодо вимог про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, що

є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині. Крім того позовні вимоги в цій частині не доведені, оскільки для видачі вказаної декларації не передбачено погодження дозволу на будівництво об'єктів містобудування з виконавчим органом місцевої ради чи з власниками суміжних квартир. Скасування реєстрації документа, чинність якого вичерпана фактом його виконання, не змінює правовідносин, які регулюються цим документом, на момент його чинності та не тягне і не може потягти за собою будь-яких юридично значимих наслідків для власника новоствореного майна.

Безпідставними є вимоги про визнання недійсною заяви ОСОБА_4

від 17 грудня 2012 року щодо видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки відповідно до Конституції України, Закону України "Про звернення громадян" та інших нормативних актів кожен громадянин України має право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, службових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків зокрема із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав

і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Повноваженнями щодо перевірки правильності подання заяви, наділений відповідний орган, до якого така заява адресується.

Позивачі не довели належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір купівлі-продажу не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Встановлено, що покупець ОСОБА_4 прийняла у власність спірне майно, здійснивши державну реєстрацію свого права на це нерухоме майно, а продавець ОСОБА_5 виконав свій обов'язок щодо передачі вказаного товару.

Зібраними у справі доказами не доведено, що шляхом визнання недійсним оспорюваного правочину та повернення його предмета у власність попередньої особи чи сторони правочину у попереднє правове становище буде забезпечений законний інтерес позивачів на подальшу можливість законної реалізації їхніх прав та інтересів. Усі вимоги позивачів зводяться до незгоди з проведенням власниками суміжної з ними квартири реконструкції, що не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з укладенням оспорюваного правочину.

Також місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог про заборону ОСОБА_4 вчиняти дії з реконструкції квартири

АДРЕСА_2 з тих підстав, що на час розгляду справи ОСОБА_4 у 2014 році вже здійснила реконструкцію вказаної квартири під магазин непродовольчих товарів, який набула

у власність на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови

у задоволенні позовних вимог.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд помилково зазначив взаємовиключні мотиви відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт та скасування її реєстрації, а саме: незалучення усіх осіб, які мають відповідати за позовом у цій частині, та необґрунтованість (безпідставність) цих вимог по суті.

Державна архітектурно-будівельна інспекція в Івано-Франківський області мала бути залучена до участі у справі як відповідач і лише за участі усіх осіб, які б мали відповідати за позовом, повинно ухвалюватися рішення по суті позовних вимог. Отже, висновки суду першої інстанції про необґрунтованість (безпідставність) позову в цій частині є передчасними та суперечать нормам процесуального права.

У решті апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що ОСОБА_4 використала надане їй законом право на подання оспорюваної у цій справі заяви архітектору, тому підстави для визнання такої заяви недійсною відсутні.

За договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2012 року відбувся перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 на квартиру (а не нежитлове приміщення) № 3 на АДРЕСА_3 внаслідок її продажу за 107 260 грн. Лише після цього документально оформлена реконструкція зазначеної квартири. Сторони договору купівлі-продажу не вважають цей правочин недійсним і не мають намірів повертати один одному набуте за договором майно. ОСОБА_5 відповідно до закону мав право розпорядитися своїм майном, уклав договір купівлі-продажу

з ОСОБА_4, яка набула усіх прав власника на об'єкт нерухомого майна,

а права позивачів фактом укладення цього договору купівлі-продажу не порушені, оскільки вони не мали прав та інтересів на цей об'єкт нерухомого майна.

Жодних доказів про удаваність вищевказаного правочину суду не надано.

Доводи позивачів про те, що квартира була зруйнована на час укладення спірного правочину не заслуговують на увагу, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про фізичне знищення квартири як об'єкта нерухомого майна,

а лише про зміну її характеристик без зміни цільового призначення.

Позивачі не обрали ефективний спосіб захисту порушеного права

відповідно до обставин справи та правовідносин, які виникли. Встановлено, що відбулася реконструкція житлового приміщення, яке належить ОСОБА_4. Разом з тим, позивачі, обираючи різноманітні способи захисту, які не пов'язані з кінцевою метою, не використали своє право на вимогу про приведення реконструйованого приміщення у попередній стан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 у травні 2009 року повністю зруйнував приміщення квартири

АДРЕСА_2. Факт самочинної реконструкції зазначеної квартири підтверджено зібраними у справі доказами, проте суди не дали належної оцінки цим обставинам.

Отже, ОСОБА_4 не могла придбати нерухому річ, яка не існувала (була знищена), хоча права на неї і не були виключені з державного реєстру, оскільки право власності на знищене майно припиняється. За таких підстав договір купівлі-продажу підлягає визнанню судом недійсним.

ОСОБА_4 внесла недостовірні дані при заповненні декларації про початок будівельних робіт. Дії ОСОБА_4 щодо реконструкції спірної квартири

є незаконними та підлягають забороні, оскільки проведені на підставі недійсного договору купівлі-продажу та без дозволу виконавчого комітету міської ради.

Також ОСОБА_4 безпідставно з порушенням вимог закону подала заяву про надання містобудівних умов та обмежено до архітектора, а не до Відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту населення Косівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.

Крім того, суддя першої інстанції ОСОБА_6 не мав права приймати участь у новому розгляді справи після скасування ухвалених ним судових рішень судом вищої інстанції, тому заява позивача про відвід безпідставно не була задоволена, а рішення місцевого суду від 23 жовтня 2019 року не може вважатися законним.

Суддею апеляційного суду ОСОБА_7 також порушено вимоги процесуального закону щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи, тому апеляційна скарга розглянута 05 березня 2020 року неповноважним складом суду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпні 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

07 вересня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 набула у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22 жовтня 2012 року з ОСОБА_5, квартиру АДРЕСА_2.

Цей договір купівлі-продажу зареєстрований у Державному реєстрі правочинів та ОСОБА_4 здійснено державну реєстрацію прав на вказане майно.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19 січня

2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 15 лютого 2005 року квартира

АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - по 1/3 частині кожному.

ОСОБА_4 17 грудня 2012 року на ім'я районного архітектора ОСОБА_9 подала заяву про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири

АДРЕСА_2 під магазин непродовольчих товарів.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області 03 січня 2013 року зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири

АДРЕСА_2 під магазин непродовольчих товарів, замовником якої була ОСОБА_4.

Вказана декларація видана на підставі містобудівних умов та обмежень

від 17 грудня 2012 року, виданих відділом архітектури та містобудування Косівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області 16 червня 2014 року зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Найменування закінченого будівництвом об'єкта відповідно до будівельного паспорта - реконструкція квартири АДРЕСА_2 під магазин непродовольчих товарів, замовник - ОСОБА_4.

На підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ОСОБА_4

16 квітня 2014 року зареєстровано у Реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області право власності на даний об'єкт нерухомого майна, а саме магазин № 3 на АДРЕСА_3.

Згідно з листами Виконавчого комітету Косівської міської ради Івано-Франківської області від 29 квітня 2013 року та від 04 лютого 2019 року заява

ОСОБА_4 з приводу надання у користування земельної ділянки на розгляд ради не надходила, тому договір сервітутного землекористування не укладався. ОСОБА_4 не зверталася до Косівської міської ради Івано-Франківської області із заявою щодо надання дозволу на реконструкцію будинку АДРЕСА_3.

Відповідно до договору дарування від 06 вересня 2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_8 магазин загальною площею 55 кв. м на

АДРЕСА_4. Магазин, що відчужувався, належав дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції в Івано-Франківській області Косович В. М. 16 червня 2014 року. Право власності зареєстровано

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суди також встановили, що у матеріалах справи наявний технічний паспорт на магазин на АДРЕСА_4 на АДРЕСА_3, який виготовлений на замовлення ОСОБА_4

12 червня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили, зокрема, визнати недійсною декларацію про початок будівельних робіт та скасувати її реєстрацію.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості

позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина 1 статті 33 ЦПК України

у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 51 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Встановлено, що суд першої інстанції неодноразово роз'яснював позивачам про їх процесуальне право щодо залучення до участі в справі як співвідповідачів Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, Відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, які беруть участь

у справі як треті особи, проте позивачі утрималися від вчинення таких дій.

Оскільки позивачі не залучили до участі у справі належного відповідача щодо вимог про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт та скасування її реєстрації, суди дійшли правильного висновку про відмову

в позові в цій частині з указаної підстави.

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що лише у разі залучення Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківський області як належного відповідача щодо вищевказаних вимог повинно ухвалюватися рішення по суті позовних вимог, тому висновки суду першої інстанції про необґрунтованість (безпідставність) позову в цій частині є передчасними та суперечать нормам процесуального права.

Також суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною заяви ОСОБА_4 щодо видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки право на таке звернення гарантоване їй

статтею 40 Конституції України, Законом України "Про звернення громадян" та іншими нормативними актами. Отже правильними є висновки судів, що ОСОБА_4 використала надане їй законом право на подання оспорюваної

у цій справі заяви, тому підстави для визнання такої заяви недійсною відсутні.

Крім того, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заявили у цій справі вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_2, який укладений

22 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з тих підстав, що цей правочин є удаваним.

Так, оспорювати правочин може заінтересована особа. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував

у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Разом з тим, позивачами не доведено перед судом, що шляхом визнання недійсним оспорюваного правочину та повернення його предмета

у власність попередньої особи чи сторони правочину у попереднє правове становище буде забезпечений їхній законний інтерес на подальшу можливість законної реалізації їхніх законних прав. При цьому матеріали справи не містять доказів, що договір купівлі-продажу від 22 жовтня

2012 року є фіктивним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, у разі задоволення позовних вимог у цій справі у відповідачів не виникне обов'язку приведення реконструйованого приміщення № 3 на

АДРЕСА_3 у попередній стан тощо.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що спірна квартира АДРЕСА_2 самочинно реконструйована у магазин, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а також спростовані декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 16 квітня 2014 року, технічним паспортом на магазин тощо.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суддя першої інстанції ОСОБА_6 не мав права приймати участь у новому розгляді справи після скасування його судових рішень судом вищої інстанції, тому заяви позивача про відвід безпідставно не були задоволені, а рішення місцевого суду від 23 жовтня 2019 року не може вважатися законним, оскільки нормами процесуального права визначено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Проте, у матеріалах справи відсутні докази скасування рішення або ухвали про закриття провадження у справі, які ухвалені ОСОБА_6. Разом з тим, скасування судом вищої інстанції ухвали місцевого суду про відмову в прийнятті позовної заяви не є підставою для відводу судді, про що правильно зазначено в ухвалі Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року (том 10

а. с. 110).

Доводи касаційної скарги, що суддею апеляційного суду ОСОБА_7 також порушено вимоги процесуального закону щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи, тому апеляційна скарга розглянута 05 березня 2020 року неповноважним складом суду, не заслуговують на увагу, оскільки скаржником не наведено визначених статтею 37 ЦПК України підстав, які унеможливлюють участь вказаного судді у вирішенні справи. Разом з тим,

з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 брав участь у перегляді в апеляційному порядку ухвали місцевого суду про закриття провадження в частині вимог про визнання недійсним містобудівельних умов та обмеження забудови земельної ділянки. За результатом указаного апеляційного перегляду була постановлена ухвала від 13 червня 2017 року (том 10 а. с. 48-49), яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (том 10 а. с. 145-148).

Проте вказана обставина не є підставою для відводу (самовідводу) судді Бойчука І. В. під час перегляду в апеляційному порядку рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 23 жовтня 2019 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 23 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький