Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 203/7722/14-ц

провадження № 61-5833 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року у складі судді Маймура Ф. Ф. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е.

Л.,

Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2007-ПМ-67, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 170 000,00
доларів США на строк до 15 червня 2022 року та зобов'язалась повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

15 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов'язався у солідарному порядку відповідати за виконання кредитного договору ОСОБА_1.

У порушення умов кредитного договору та договору поруки відповідачі свої зобов'язання не виконали, не здійснювали погашення заборгованості за кредитом у встановленому кредитним договором порядку та строки,

у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Відповідачі на звернення банку щодо погашення кредитної заборгованості не реагували, погашення кредиту не здійснювали.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором станом на 16 вересня

2014 року у розмірі 2 082 799,62 грн, з яких: 1 811 387,55 грн заборгованості за кредитом, 258 322,89 грн заборгованості за відсотками та 13 089,16 грн пені та судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 19 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк"

2 082 799,60 грн у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ-67, яка складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 1 811 387,55 грн, за відсотками

у розмірі 258 322,89 грн та пені у розмірі 13 089,16 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 неналежно виконувала умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка складається із тіла кредиту, заборгованості за відсотками та пені, що підлягає стягненню з останньої. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 відсутні, оскільки згідно зі статтями 27, 147 ЦПК України 2004 року у справі на підставі ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року було проведено почеркознавчу експертизу, за результатом якої підпис у договорі поруки від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ/67, розташований над друкованим текстом: "ОСОБА_2" у розділі "Поручитель" був виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Отже, ОСОБА_2 були доведені обставини, відповідно до яких він не укладав з ПАТ КБ "ПриватБанк" договір поруки від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ/67.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, проте свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконала, що є підставою для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором відповідно до наданого банком розрахунку, який відповідає вимогам закону та умовам договору, при цьому районним судом враховано всі проплати боргу.

Доводи ОСОБА_2, що позичальникОСОБА_1 кредитний договір не підписувала є безпідставними, такі вимоги не доведені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 березня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 19 листопада

2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого

2020 року (надійшла до суду 04 квітня 2020 року), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити в повному обсязі.

Таким чином, судові рішення в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до поручителя ОСОБА_2 не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України вони не переглядаються в частині відмови в задоволенні позову.

ОСОБА_2 судові рішення в касаційному порядку не оскаржив.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 грудня 2019 року у справі № 808/1914/18 (провадження № К/9901/17657/19), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 754/3586/15-ц (провадження № 61-1018св18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/15-ц (провадження № 14-446цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 2-649/10 (провадження № 61-7429св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, справу розглянуто за відсутності ОСОБА_1, належним чином не повідомлену про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги, відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Витребувано з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 203/7722/14-ц.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 19 листопада 2015 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 лютого 2020 року розгляд справи у Дніпровському апеляційному суді відбувся без належного повідомлення її про дату, час і місце розгляду справи, без вручення копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження, чим порушено норми процесуального права щодо права на судовий захист та змагальність сторін (стаття 129 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У порушення вимог частини 1 статті 60 ЦПК України 2004 року банк не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність вказаної у розрахунках заборгованості.

Також суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) та у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18).

Крім того, 04 вересня 2019 року державним підприємством "Сетам" були проведені електроні торги з продажу нерухомого майна: "Іпотека. Нежитлове приміщення № 1 поз. 1-5 загальною площею 54,8 кв. м, ганок літ. В на першому поверсі житлового будинку літ. В-1 за адресою:

АДРЕСА_1" у рамках виконавчого провадження № 54839440, відкритого на підставі виконавчого листа у справі № 203/7722/14-ц. За результатами проведених торгів від 04 вересня 2019 року приміщення було відчужено за 1 310 000,00 грн на користь ОСОБА_3. Факт проведення торгів та реалізації майна підтверджується складанням протоколу від 04 вересня 2019 року № 429889 про проведення електронних торгів.

Проте суд апеляційної інстанції указаний факт часткового погашення заборгованості не досліджував, не розглянув питання щодо зменшення суми заборгованості на суму проданого заставного майна, що призведе до подвійного стягнення кредитної заборгованості.

Також суд стягнув заборгованість за пенею в іноземній валюті, що не відповідає положенням кредитного договору та вимогам закону. До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постановах: від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), які не враховані при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Зазначала, що вона, як позичальник, не підписувала кредитний договір у редакції яка міститься у матеріалах справи поданої на підтвердження свої позовних вимог банком.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2007-ПМ-67, за умовами якого банк надав останній грошові кошти у розмірі 170 000,00 доларів США на строк до 15 червня 2022 року, а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (т. 1, а. с. 18-24).

15 червня 2007 року на забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2007-ПМ/67, за умовами якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором

від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ-67. ОСОБА_2 погодився відповідати перед позивачем за виконання обов'язків за кредитним договором у тому самому розмірі, що і ОСОБА_1, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у випадку невиконання ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ-67, станом на 16 вересня 2014 року у відповідачів перед банком виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості: за кредитом

у розмірі 1 811 387,55 грн, за відсотками у розмірі 258 322,89 грн та пені

у розмірі 13 089,16 грн, що разом становить 2 082 799,62 грн (т. 1, а. с. 6-12).

08 жовтня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звертався до ОСОБА_2

з повідомленням-вимогою про здійснення погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ-67 у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань щодо здійснення своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, що підтверджується копією повідомлення-вимоги від 08 жовтня 2014 року та копією поштового відправлення.

Згідно з указаним повідомленням ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про погашення поточної простроченої заборгованості за кредитним договором та попередив його, що у разі її несплати банк вимагатиме повернення суми кредиту у повному обсязі в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України (т. 1, а. с. 13-17).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровськавід 12 березня 2015 року призначено почеркознавчу експертизу, за результатом проведення якої 07 липня 2015 року судовими експертами складено висновок № 65/04-175, в якому зазначено, що підпис у договорі поруки

від 15 червня 2007 року № 2007-ПМ/67, що розташований над друкованим текстом: "ОСОБА_2" у розділі "Поручитель" виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (т. 1, а. с. 88-95).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

У статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом часткового погашення кредитної заборгованості за рахунок проданого заставного майна, не заслуговує на увагу, оскільки 04 вересня 2019 року державним підприємством "Сетам" проведено електронні торги з продажу нерухомого майна: "Іпотека.

Нежитлове приміщення № 1 поз. 1-5 загальною площею 54,8 кв. м, ганок літ. В на першому поверсі житлового будинку літ. В-1 за адресою: АДРЕСА_1" у рамках виконавчого провадження № 54839440, відкритого на підставі виконавчого листа у справі № 203/7722/14-ц, тобто у цій самій справі й на виконання заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 151-152), що не призведе до подвійного стягнення кредитної заборгованості.

Вказане заочне рішення почало виконуватися, а потім було відкрито апеляційне провадження, тому погашення боргу має бути враховано при виконанні рішення суду в цілому.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що розгляд справи у Дніпровському апеляційному суді 25 лютого 2020 року відбувся без її належного повідомлення, без вручення копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження, чим порушено норми процесуального права, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 зверталась до апеляційного суду з клопотанням про направлення судової повістки разом з копією апеляційної скарги ОСОБА_2, посилаючись на те, що вона скаргу не отримувала. Апеляційним судом було прийнято всі заходи, передбачені нормами ЦПК України, щодо повідомлення ОСОБА_1 про апеляційний розгляд справи та направлення їй копії апеляційної скарги, що підтверджується відповідними повістками-повідомленнями, до яких додавалась копія скарги (т. 2, а. с. 252,257-258).

Також згідно з журналами судових засідань представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який діяв від її імені та в її інтересах, приймав участь у судових засіданнях. 26 листопада 2019 року після судового засідання ОСОБА_4 було отримано копію апеляційної скарги для надання ОСОБА_1, що підтверджується відповідною розпискою, яка міститься у матеріалах справи (т. 2, а. с. 248).

Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про дату і час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції.

08 жовтня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звертався до ОСОБА_2 з повідомленням-вимогою, в якій просив погасити поточну прострочену суму заборгованості у загальному розмірі 19 583,55 доларів США, тобто банк просив сплатити виниклу заборгованість станом на дату створення даного повідомлення.

Відповідно до вказаної вимоги кредитну заборгованість необхідно сплатити не пізніше 5 календарних днів з дати її одержання. Також у вимозі є застереження, що у разі несплати боржниками простроченої суми заборгованості у визначений банком строк, на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору та договору поруки, банк вимагатиме повернення суми кредиту у повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції, тобто банк вимагатиме від боржників достроково погасити всю суму наданого кредиту.

Проте доводи касаційної скарги щодо заборони стягнення пені в іноземній валюті не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 4.7. кредитного договору сплата неустойки здійснюється для кредитів у валюті - по курсу Національного банку України на день здійснення платежу, що і зроблено судом, врахувавши наданий банком розрахунок заборгованості.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13, провадження № 14-422 цс 18.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором на підставі статті 1050 ЦК України, у зв'язку з невиконанням вищезазначеного повідомолення-вимоги. Зазначена у позові сума заборгованості відрізняється від суми вказаної у вимозі, оскільки банк у судовому порядку просить стягнути суму кредиту в повному обсязі достроково.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту непідписання кредитного договору в редакції, яка була надана суду на підтвердження позовних вимог банку, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, статей 12, 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212, 213, 214 ЦПК України 2004 року, статей 89, 263, 264, 382 ЦПК Україниповно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам, врахували і оцінили висновок судової почеркознавчої експертизи від 07 липня 2015 рокута, прийнявши його в якості належного та допустимого доказу у справі, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 рівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець