Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2024 року у справі №495/6258/20
Постанова КЦС ВП від 24.07.2023 року у справі №495/6258/20
Постанова КЦС ВП від 24.07.2023 року у справі №495/6258/20
Постанова КЦС ВП від 24.07.2023 року у справі №495/6258/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 495/6258/20

провадження № 61-124св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 23 жовтня 1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Під час перебування у шлюбі у 2003 році сторони придбали нерухоме майно: будинок з підвалом розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв. м, що складається в цілому з кам`яно-ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв.м. та транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 315 CDL 2008 р. в., білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб. Право власності на вказане майно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року по справі № 495/10156/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Рішення набрало законної сили 18 березня 2020 року.

З погіршенням сімейних стосунків, сторони не в змозі досягти добровільної згоди щодо поділу майна подружжя, у зв`язку із чим, позивач була змушена звернутися до суду для вирішення питання про поділ майна подружжя.

Майно придбано сторонами в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю, на праві спільної сумісної власності.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати будинок з підвалом розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв. м, що складається в цілому з кам`яно-ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв. м спільною сумісною власністю подружжя;

припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок з підвалом розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв.м., що складається в цілому з кам`яно-ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв.м.;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку з підвалом розташованого у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв.м., що складається в цілому з кам`яно-ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв.м.;

стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі - 163 447,96 грн., що відповідає 1/2 вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ 315 CDL 2008 р.в., білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб. станом на 18.02.2021 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено.

Визнано будинок з підвалом розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв. м, що складається в цілому з кам`яно - ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв. м, основною 28,5 кв. м спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок з підвалом розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв. м, що складається в цілому з кам`яно - ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв. м, основною 28,5 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку з підвалом розташованого у АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 90 кв. м, що складається в цілому з кам`яно - ракушнякового будинку з підвалом під літ. «Б», загальною площею 81,6 кв. м, основною 28,5 кв. м.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 163 447,96 грн, що відповідає 1/2 вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ 315 CDL 2008 р. в., білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб. станом на 18 лютого 2021 року.

Судові рішення мотивовані тим, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, ними було придбано: будинок з підвалом, розташований в АДРЕСА_1 та транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 315 CDL, 2008 р. в., білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб. При цьому суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи міститься копія позовної заяви про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій не міститься вимога про встановлення режиму окремого проживання подружжя з 2015 року, в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 по справі № 495/10156/19 не розглядався факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2015 року. У матеріалах справи відсутнє судове рішення про встанолення для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 режиму окремого проживання із 2015 року.

Отже, під час розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ 315 CDL 2008 р. в. є особистою власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу. Даний автомобіль відчужено ОСОБА_2 на користь третьої особи після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 лютого 2021 року без згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї.

Спірний будинок набутий ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін має право на 1/2 частину від спільного майна, а реєстрація права власності лише за відповідачем порушує законні права та інтереси позивачки як співвласника такого майна.

Спірний автомобіль є також їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін має право на 1/2 частину від спільного майна. У зв`язку із відчуженням ОСОБА_2 спірного автомобіля на користь третьої особи, без згоди ОСОБА_1 , можливо і доцільно здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, стягненням з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача вартість автомобіля марки у розмірі 163 447,96 грн, що відповідає 1/2 вартості автомобіля станом на 18 лютого 2021 року (на дату відчудження спірного автомобіля на користь третьої особи).

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 автомобіля скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що у суду апеляційної інстанції не було умов, передбачених частинами дев`ятою, тринадцятою статті 128 ЦПК України, для застосування такого способу сповіщення ОСОБА_2 про апеляційний розгляд як смс - повідомлення, адже ЦПК України не передбачає термінової необхідності у розгляді цієї справи та в матеріалах справи немає відповідної заяви про виклик відповідача до суду за допомогою засобів мобільного зв`язку.

Розгляд справи на 28 лютого 2023 року був призначений апеляційним судом ухвалою від 17 серпня 2022 року, яка не направлялася учасникам справ та не вручалася їх представникам.

Матеріали справи містять лише розписку представника ОСОБА_2 про отримання копії ухвали Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року про відкриття апеляційного провадження у справі. Проте така розписка не підтверджує, що представник заявника був повідомлений про призначення справи до судового розгляду, дату та час судового засідання.

Тож за наведених обставин надіслання апеляційним судом судової повістки у виді смс-повідомлення на мобільний номер телефону відповідача без термінової потреби у розгляді цієї справи та без відповідної заяви про виклик відповідача до суду за допомогою засобів мобільного зв`язку не вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи, передбаченим для такої ситуації законом.

Отже, заявник не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля - залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, сторонами було придбано транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 315 CDL, 2008 р. в. Висновки суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що даний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу в порядку статті 69 СК України є вірними. Судом вірно встановлено, що автомобіль було відчужено ОСОБА_2 на користь третьої особи після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї. Тому суд обґрунтовано здійснив поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість автомобіля марки у розмірі - 163 447,96 грн, що відповідає 1/2 вартості автомобіля станом на 18 лютого 2021 року (на дату відчуження спірного автомобіля на користь третьої особи).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що автомобіль не може бути предметом поділу майна, так як ОСОБА_2 набув його за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто, за час їх окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки ні в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів, відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України на підтвердження цих обставин, відповідачем не надано, хоча відповідно до наведених норм закону у цьому випадку це його процесуальний обов`язок.

Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автомобіля, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

рішення суду першої інстанції грунтується на припущеннях, апеляційний суд не надав відповіді на доводи апеляційної скарги;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що 28 листопада 2023 року був обмежений рух на автомобільних дорогах загального користування державного значення, тому доїхати з м. Білгород-Дністровського до м. Одеси вони не мали можливості, тобто він був відсутній з поважних причин, а суд безпідставно не відклав розгляд справи. Крім того, він не отримував судової повістки;

суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 в позовній заяві про розірвання шлюбу вказує на те, що протягом останніх 15 років не було спільного проживання, спільного господарства та спільних коштів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 495/6258/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.

В березні 2024 року матеріали справи № 495/6258/20 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 23 жовтня 1993 року позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище- ОСОБА_3 ) та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований Білгород-Дністровським РАГЦ Одеської області.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року по справі № 495/10156/19, розірваний шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Рішення суду набрало законної сили 18 березня 2020 року.

З відповіді, наданої Територіальним сервісним центром 5143 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 значиться в зареєстрованих транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 315 CDL, 2008 р. в., білого кольору, об`єм двигуна 2148 см.куб, який 18 лютого 2021 року в ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області перереєстровано на нового власника.

На підставі висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України від 20 травня 2021 року № 21-2350 автотоварознавчої експертизи з визначенням вартості КТЗ середня ринкова вартість транспортного засобу MERCEDES-BENZ 315 CDL, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , рік випуску 2007 р. в., об`єм двигуна 2148 см. куб. станом на 18 лютого 2021 року становить 326 895,92 грн.

У матеріалах справи міститься копія позовної заяви та рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року по справі № 495/10156/19, яким розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 жовтня 1993 року зареєстровано Білгород-Дністровським РАГЦ Одеської області. Рішення суду набрало законної сили 18 березня 2020 року.

У позовній заяві про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не міститься вимога про встановлення режиму окремого проживання подружжя з 2015 року, в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 по справі № 495/10156/19 не розглядався факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2015 року.

Позиція Верховного Суду

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві просила, в тому числі, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі - 163 447,96 грн., що відповідає 1/2 вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ;

задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди виходили з того, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, оскільки автомобіль було відчужено ОСОБА_2 на користь третьої особи після розірвання шлюбу без згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина його вартості;

суди зробили правильний висновок, що відсутні підстави для визнання автомобіля особистою власністю відповідача, оскільки докази на підтвердження зазначених обставин не надані;

суди обгрунтовано відхилили посилання відповідача на рішення про розірвання шлюбу, оскільки ним не встановлено час припинення шлюбних відносин.

Отже, встановивши, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю, відчужений відповідачем після розірвання шлюбу без згоди позивача та не в інтересах сім`ї, суди обгрунтовано задовольнили позовні вимоги в оскарженій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції та суд розглянув справу без його участі безпідставні.

Відповідно до частини першої статті 130 ЦПК України у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частини перша, друга статті 372 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року справу призначено до розгляду на 10-00 годину 28 листопада 2023 року (т. 2 арк. спр.10);

повістка про виклик у судове засідання була отримана ОСОБА_2 26 вересня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 арк. спр.14)

матеріали справи не містять клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з посиланням на поважність причин неявки у судове засідання;

отже суд апеляційної інстанції обгрунтовано розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про розгляд справи.

Колегія суддів не приймає до уваги довідку від 19 грудня 2023 року та повідомлення про закриття та обмеження руху автотранспортних засобів, які долучені до касаційної скарги, оскільки такі не були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційний суд відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 в позовній заяві про розірвання шлюбу вказувала на те, що протягом останніх 15 років не було спільного проживання, спільного господарства та спільних коштів необгрунтовані.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди правильно зазначили, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року по справі № 495/10156/19, яким розірваний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , час припинення шлюбних відносин не встановлений.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866 св 21) зроблено висновок, що «при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу. Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України. Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України. На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю».

Таким чином, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що спірний автомобіль придбаний сторонами за час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на нього.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинамисправи та необхідності переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко