Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2020 року у справі №760/7981/19

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/7981/19

провадження № 61-2691св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про припинення права користування будівлею, виселення шляхом переселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" (далі - ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що є власником гуртожитку на АДРЕСА_1.

Зазначена будівля побудована у 1953 році та перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції. Незадовільний стан будівлі не викликає сумнівів, технічний стан конструкцій гуртожитку відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний).

Таким чином, приміщення, яке не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, є нежилим і не може використовуватися для проживання людей, у зв'язку з чим 20 серпня 2018 року було прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від'єднано від комунікацій.

За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всім мешканцям гуртожитку запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в іншому гуртожитку, що також належить ПрАТ
"Трест "Київміськбуд-2", за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідачі його пропозицію про переселення проігнорували, порушуючи вимоги закону, вони не вчиняють жодних дій, які б свідчили про їх намір переселитися у добровільному порядку до іншого гуртожитку і продовжують незаконно знаходитися у непридатній для проживання, аварійній будівлі, чим порушують права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладають відповідальність за своє життя та здоров'я на посадових осіб ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2".

Перебування відповідачів у непридатній для проживання (аварійній) будівлі позбавляє позивача, як власника будівлі, права розпочати роботи по її реконструкції, на проведення якої отримано всі дозвільні документи.

Враховуючи викладене, ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" просило виселити ОСОБА_1, що є законним представником та діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дитиною, та ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1, та переселити відповідачів до кімнати АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, що є законним представником та діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з дітьми з кімнати АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії позивача, як власника аварійного житла, направлені на створення та забезпечення безпечних умов для проживання мешканців гуртожитку, непридатного для проживання та його реконструкції, захисту життя та здоров'я людей, запобігання можливого руйнування будівлі, не є порушенням прав відповідачів, як мешканців гуртожитку, а дії по виселенню відповідачів з цією метою, в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є виправданими та відповідають вимогам закону.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що самостійне проживання дітей в указаному житлі, враховуючи їх вік, не відповідатиме їх інтересам, тому виселенню з наданням іншого жилого приміщення підлягає ОСОБА_2 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з кімнати АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, задоволено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК УРСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв'язку з капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК УРСР.

Позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК УРСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував факт належності гуртожитку на праві приватної власності позивачу та пов'язані з цим правомочності позивача, як власника майна, не навів підстав та мотивів, з яких він виходив щодо обмежень цих правомочностей, що призвело до неправильного встановлення апеляційним судом правовідносин, що склалися між сторонами спору.

Це в свою чергу призвело до неправильного застосування до правовідносин сторін законодавчих актів та норм, які не підлягають застосуванню.

Судом апеляційної інстанції проігноровано та не дано належної оцінки доводам, які беззаперечно свідчать про те, що будівля гуртожитку вже знаходиться в аварійному стані не враховано, що будівельні норми і стандарти в цьому випадку мають пріоритет спеціальної норми права над загальною.

Між позивачем та відповідачами наявні цивільно-правові відносини і позивачем правильно застосовано до спірних правовідносин статтю 132 ЖК УРСР.

Апеляційним судом проігноровано той факт, що правовідносини, які виникли між сторонами як мешканцями гуртожитку є цивільно-правовими, а позивач як приватний власник в силу приписів спеціальних будівельних норм зобов'язаний виселити відповідачів та має право, а не обов'язок надати відповідач інше жиле приміщення.

Також судом апеляційної інстанції неправомірно застосовано статтю 101 ЖК УРСР до тимчасового житла.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про застосування до правовідносин сторін Положення від 26 квітня 1984 року № 189 та не врахував лист Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 є належним та допустимим доказом правомірності дій позивача, як приватного власника.

З огляду на характер спірних правовідносин статті 19, 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" застосуванню не підлягають та застосовані апеляційним судом передчасно.

Проживання осіб у гуртожитку на цивільно-правових підставах без дотримання обов'язкової передумови, а саме: наявності у особи ордера та договору найму жилого приміщення, що відповідають та видані згідно із статтею 129 ЖК УРСР не дає таким особам прав, визначених Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку".

Судом апеляційної інстанції також порушено норми статей 383, 391 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є законним представником та діє в інтересах малолітніх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що касаційна скарга фактично зводиться до суб'єктивного упередженого теоретичного аналізу чинних положень законодавства, у тому числі ЖК УРСР, власної переоцінки доказів, та на неодноразовому наголошенні на тому факті, що заявник є власником гуртожитку, тому вправі самостійно приймати рішення щодо визнання гуртожитку непридатним для проживання людей.

На правовідносини, які виникли між сторонами поширюються положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку", яким чітко та беззаперечно визначено процедуру виселення мешканців гуртожитку у разі визнання його аварійним чи непридатним для проживання людей.

Оскільки до спірних правовідносин мають бути застосовані норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" України, то правильним є і застосування статей 4, 7 ЖК УРСР та постанови від 26 квітня 1984 року №189 "Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання".

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" протягом всього розгляду справи умисно ототожнює поняття аварійності та непридатності для проживання з поняттям капітального ремонту та реконструкції будинку гуртожитку, які є абсолютно різними правовими категоріями.

Вони на законних підставах проживають у гуртожитку, є акціонерами ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2", а спірна будівля гуртожитку увійшла до статутного фонду заявника у процесі корпоратизації.

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" усвідомлюючи неправомірність своїх дій повністю зневажає гарантоване законом право на приватизацію того житла, яке вони наразі займають у гуртожитку, та ігнорує виконання свого обов'язку щодо забезпечення реалізації законного права мешканців гуртожитку на їх тимчасове переселення або виселення із наданням іншого житлового приміщення у той спосіб, який визначений законодавством для мешканців гуртожитку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва.

24 лютого 2020 року справа № 760/7981/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 1998 року серія ЖБ № 23475 є власником гуртожитку на АДРЕСА_1, побудованого в 1953 році.

Згідно з актом огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, складеним відповідно до наказу ПрАТ "Трест" Київміськбуд-2" від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття.

Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку науково-виробничого підприємства "Будконструкція" від 07 вересня 2011 року.

У технічному паспорті на будинок, виготовленому 27 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_9, у графі 21 "Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд" зазначено, що процент зносу будинку складає 81 %.

Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні.

Вищезазначеними документами підтверджено незадовільний стан будівлі, а також технічний стан конструкцій гуртожитку, який відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний).

Наказом ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" від 01 червня 2018 року № 40, у зв'язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку, вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов'язаних з виведенням будівлі з експлуатації.

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" видано наказ від 20 серпня 2018 року № 53 щодо виведення з експлуатації будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 та його часткового від'єднання від комунікацій.

За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідачів, листами від 06 червня 2018 року, 23 липня 2018 року, 14 вересня 2018 року, 08 листопада 2018 року, 20 листопада 2018 року та 01 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.

Цими ж листами відповідачам запропоновано переселитися у кімнату № 52/4 гуртожитку ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" на АДРЕСА_2.

При цьому ОСОБА_1 отримала повідомлення про звільнення кімнати № 0563 від 06 червня 2018 року, однак відмовилася розписатися за його отримання, про що було складено відповідний акт.

Листом від 24 січня 2019 року № 00116 Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація були повідомлені позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і непридатним для проживання (нежилим). У цьому листі позивач просила адресатів визначити доцільність додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).

Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статями 317 і 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульовано статтею 132 ЖК УРСР, а також положеннями спеціального Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Згідно з частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни, на яких поширюється дія частини 1 статті 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Системний аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2 ", увійшов до статутного фонду ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" у порядку приватизації, що не заперечується позивачем.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

За правилом статті 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку поданими позивачем та відповідачами доказами, врахувавши наведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених законодавством, для виселення відповідачів, з огляду на таке.

Згідно із Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.

Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Апеляційним судом правильно зазначено про те, що позивачем не зазначено та не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якої повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.

При цьому, судом апеляційної інстанцій враховано, що Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі - Положення), з метою встановлення спірного будинку гуртожитку відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання.

Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин.

Одночасно апеляційним судом враховано, що такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства у разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані.

Так, згідно із частиною 5 статті 132 ЖК УРСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Відповідно до Положення обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання.

Згідно із пунктом 5 Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

Відповідно до пунктів 6,7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.

При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.

Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.

Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку.

Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.

Суд апеляційної інстанції врахував, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК УРСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв'язку капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 101 ЖК УРСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. У період проживання наймача в зв'язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вносить квартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.

Водночас позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК УРСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів на підставі частини 5 статті 132 ЖК УРСР.

Крім того, суд правильно зазначив про те, що виселення відповідачів відбулось із порушенням вимог та обмежень, встановлених статтями 19, 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та положень статті 132 ЖК УРСР.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві.." (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 760/7956/19 (провадження № 61-20302св19), від 19 грудня 2019 року у справі № 760/7471/19 (провадження № 61-17959св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19 (провадження № 61-18989св19) та від 29 січня 2020 року у справі № 760/7000/19 (провадження № 61-18873св19).

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У лютому 2020 року ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Наведені ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини 5 статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною 5 статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" про передачу справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про припинення права користування будівлею, виселення шляхом переселення на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська