Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 748/2436/16-ц

провадження № 61-3654 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Штелик С. П., ФаловськоїІ. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення боргу, за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: МазурЛ.М., Завгородньої І. М., Червинської М. Є., рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 січня 2017 року, постановленого суддею Меженніковою С. П., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Губар В. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Чернігівського районного суду Чернігівської областіз позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів як з позичальника та поручителя заборгованості за договором позики в сумі 321 160,00 грн, а також 3 % річних у сумі 26 495,70 грн.

2. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_7 30 березня 2010 року було укладено договір позики у формі розписки (далі - договір позики від 30 березня 2010 року або розписка від 30 березня 2010 року), відповідно до умов якої ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_6 в борг 27 000,00 доларів США, зобов'язавшись повертати борг частинами. Першу частину позики в розмірі 13 500,00 доларів США ОСОБА_7 повернув у визначений в розписці строк, проте другу частину позики - 13 500,00 доларів США повернув частково в сумі 1 100,00 доларів США через ОСОБА_8

3. На день звернення до суду відповідачі позику в сумі 12 400,00 доларів США ОСОБА_6 не повернули. Тому він просить стягнути в солідарному порядку з відповідачів як з позичальника та поручителя заборгованість за договором позики в сумі 321 160,00 грн, яка розрахована за курсом валют, запропонованим Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - комерційний курс) на день звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 січня 2017 року позов задоволено частково:

- вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг за договором позики від 30 березня 2010 року в сумі 326 659,23 грн, з яких: сума основного боргу - 317 144,88 грн, 3% річних - 9 514,35 грн;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 3 266,59 грн.

5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

6. Згідно з розпискою від 30 березня 2010 року, підписаною ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який вказаний як свідок-поручитель, ОСОБА_7 винен ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 27 000,00 доларів США, які зобов'язався повертати частинами: 01 квітня 2010 року - 13 500,00 доларів США, а іншу частину - 13 500,00 доларів США виплатити рівними частинами згідно з графіком протягом 30 місяців (а.с. 34). Факт отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 в борг 27 000,00 доларів США підтверджує в своїх письмових поясненнях ОСОБА_8 (а.с. 45 - 46), який зазначив, що був свідком отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 відповідних коштів в борг, про що і підписався в розписці від 30 березня 2010 року, написаній ОСОБА_7 У судовому засіданні з пояснень представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_15 встановлено, що відповідач ОСОБА_7 не заперечує факт написання розписки від 30 березня 2010року.

7. З урахуванням того, що зобов'язання з повернення грошових коштів за розпискою від 30 березня 2010 року брав на себе лише ОСОБА_7, про що свідчить зміст цієї розписки, суд бере до уваги доводи позивача та його представника, що позику в період з 15 січня 2011 року по 07 лютого 2014 року включно ОСОБА_7 повертав через ОСОБА_8

8. Виходячи зі змісту статей 202, 207, 1046, 1047 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України), представлена суду розписка від 30 березня 2010 року є підтвердженням укладення договору позики в письмовій формі, який внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику, тому є належним та допустимим доказом виникнення відповідного боргового зобов'язання. Наявність у позивача оригіналу договору позики від 30 березня 2010 року згідно з частиною третьою статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу ОСОБА_7, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача суми позики, яка залишилася не виплаченою за вказаним договором позики від 30 березня 2010 року.

9. Згідно із статтею 533 ЦК України сума боргу підлягає стягненню у гривневому еквіваленті, оскільки грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Позивач розраховував суму боргу виходячи з комерційного курсу на день подання позову - 07 листопада 2016 року. Проте офіційний курс гривні до долара, що діяв на день подання позову, становив 25,5762 грн за 1 долар США. Саме цей офіційний курс суд використовує при визначенні грошового зобов'язання за розпискою від 30 березня 2010 року. З урахуванням цього курсу сума боргу становить 317 144,88 грн. Є підстави для захисту права позивача на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а саме трьох процентів річних від простроченої суми, що становить 9 514,35 грн.

10. За змістом статей 546, 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Оскільки позивач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у ОСОБА_8 як поручителя ОСОБА_7 обов'язку перед ОСОБА_6 відповідати за порушення зобов'язань даним боржником за договором позики від 30 березня 2010 року, ОСОБА_8 не може відповідати разом з ОСОБА_7 як солідарні боржники.

11. Згідно із частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Як вбачається із записів на звороті розписки від 30 березня 2010 року, що свідчать про повернення позики на загальну суму 1 100,00 доларів США, останній платіж за договором позики від 30 березня 2010 року було здійснено 07 лютого 2014 року. Позивач звернувся до суду з відповідним позовом 07 листопада 2016 року, а тому позивач не пропустив встановлений законодавством строк позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_7 відхилена.

13. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір позики, що підтверджується оригіналом розписки від 30 березня 2010 року, частину якого було повернуто позивачу через ОСОБА_8, вимоги щодо якого як до поручителя не задоволено з урахуванням відсутності належним чином доведених обставин щодо наявності договору поруки.

14. Власноручно написана ОСОБА_7 розписка від 30 березня 2010 року є правочином, укладеним у письмовій формі, який має ознаки договору позики, оскільки відображає вже вчинену дію щодо отримання грошових коштів.

15. У правовому висновку про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, який міститься в постанові Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг. Відповідний правовий висновок є обов'язковим для врахування апеляційним судом згідно зі статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV в редакції, що діяла до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття відповідних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦПК України 2004).

16. Аргументи апеляційної скарги щодо не з'ясування судом достовірності інформації, викладеної у запереченнях ОСОБА_8, який не був допитаний як свідок, та помилковості висновків суду щодо відсутності поручительських зобов'язань ОСОБА_8 перед позивачем, якого зазначено в розписці від 30 березня 2010 року як поручителя, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_7, не доведені належними та допустимими доказами, а відповідні встановлені судом факти не спростовані.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ(далі - ВССУ) від 07 серпня 2017 року касаційна скарга ОСОБА_7 відхилена.

18. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір позики від 30 березня 2010 року, що підтверджується наданим позивачем оригіналом розписки від 30 березня 2010 року (а. с. 34), частину відповідного боргу було повернуто особисто боржником ОСОБА_7, а частину - через ОСОБА_8 Врахувавши, що останній платіж з повернення відповідної позики датований 07 лютого 2014 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про переривання строку позовної давності та наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_7 суми боргу за договором позики від 30 березня 2010 року у сумі 326 659,33 грн, включаючи 3% річних у сумі 9 514,35 грн.

19. Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суди попередніх інстанцій дотримувались норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

20. 14 грудня 2017 року ОСОБА_7 подав до ВСУ заяву про перегляд ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року, вважаючи, що суд касаційної інстанції неоднакового застосував одні й ті самі норми матеріального права:

- статті 1046, 1047, 1049 ЦК України щодо змісту договору позики, його умов, моменту укладення, вимог до письмової форми договору та правового значення розписки;

- статті 237, 264, 527 ЦК України щодо визначення поняття належного виконання боржником зобов'язання у разі передання боргових сум кредитору не боржником, а іншою особою, та щодо можливості переривання перебігу позовної давності фактом виконання грошового зобов'язання, яке існує між кредитором і боржником, третьою особою, яка не є представником боржника.

21. Вищезазначене спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах - пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВСУ висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права - пункт 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004.

22. У своїй заяві ОСОБА_7 просить:

- скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 січня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року та ухвалу ВССУ від 07 серпня 2017 року;

- ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити;

- покласти судові витрати на позивача.

Рух справи у Верховному Суді

23. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень ВСУ у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

24. 24 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

25. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів без повідомлення та виклику учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

26. Відсутність факту передання грошових коштів означає, що договір позики не є укладеним. Згідно з абзацом другим частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як зазначив ВСУ у своїй постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, «ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії». На думку ОСОБА_7, суди попередніх інстанцій, приймаючи свої судові рішення, проігнорували зазначений висновок ВСУ, неправильно застосувавши статтю 1046 ЦК України.

27. Наявність на документі слова «розписка» та відображення у такому документі грошового зобов'язання не свідчить та не доводить тієї обставини, що мова йде про розписку в розумінні частини другої статті 1047 ЦК України - розписку, видану на підтвердження договору позики. У розділі 3 (окремі види зобов'язань) книги п'ятої ЦК України міститься більше двадцяти видів зобов'язань, відповідно до змісту яких одна сторона може мати зобов'язання перед іншою стороною передати грошові кошти. При цьому розписка може видаватися не лише у випадках укладення договору позики. Вона може видаватися у будь-яких інших випадках при цивільно-правових відносинах. Правовий висновок, викладений ВСУ у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, який є аналогічним правовому висновку ВСУ, викладеному у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, зводиться до такого: «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки». На думку ОСОБА_7, суди попередніх інстанцій, приймаючи свої судові рішення, проігнорували вищезазначені висновки ВСУ, неправильно застосувавши статті 1046, 1047 та 1049 ЦК України.

28. Також ОСОБА_7 вказує на те, що статті 1046, 1047 та 1049 ЦК України застосовані по-іншому в ухвалі ВССУ від 22 листопада 2017 року, прийнятій у справі № 202/7929/15-ц. У цій справі суд дійшов висновку, що розписка про отримання відповідачем грошей від позивача з метою інвестування будівництва та придбання земельної ділянки під будівництво не свідчить, що між сторонами було укладено договір позики. На думку ОСОБА_7, в цій справі суд врахував вищевказані правові висновки ВСУ та правильно встановив обставини справи, а у справі, в рамках якої розглядається відповідна заява ОСОБА_7, суди неправильно встановили обставини справи, дійшовши висновку, що він отримав від позивача грошові кошти у позику, оскільки у відповідній розписці лише згадується про грошове зобов'язання на певну суму, яке вступає в силу лише після отримання документів на нерухоме майно.

29. ВССУ по-іншому застосував норми статті 264 ЦК України при вирішенні цієї справи. В ухвалі ВССУ від 08 листопада 2017 року у справі з подібними правовідносинами № 75/11215/15-ц ця стаття застосована, на думку ОСОБА_7, інакше та правильно, оскільки суд в контексті частини першої статті 264 ЦК України дійшов висновку, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

30. Застосування статті 527 ЦК України у цій справі не відповідає правовим висновкам ВСУ, викладеним у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, в якій зазначено про необхідність встановити повноваження іншої особи отримати від боржника грошові кошти на користь кредитора та вказано на те, що «від установлення факту належного часткового виконання зобов'язання боржником залежить правильне застосування судом норм статей 264, 261, 267 ЦК України».

31. Доводи щодо застосування статті 237 ЦК України в контексті пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 ОСОБА_7 не навів попри загальне твердження, що застосування цієї статті має розглядатися судом в рамках його відповідної заяви.

32. Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_7, які не стосуються пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, а також вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи в порушення вимог частини першої статті 335 та частини першою статті 360-2 ЦПК України 2004.

(2) Доводи інших учасників справи

33. Інші сторони у справі правом на подання заперечення на заяву про перегляд судового рішення не скористалися.

ЗМІСТ НАУКОВОГО ВИСНОВКУ

34. Підготовлені членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді (далі - НКР) відповідно до пункту 3 частини другої статті 360-1 ЦПК України 2004 наукові висновки зводяться до такого.

35. ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо укладається боргова розписка (договір позики), це вже є фактом отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів, не відповідає нормам законодавства України. В теорії цивільного права при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

36. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, - це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки необов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка може бути підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

37. З урахуванням частини першої статті 8 ЦК України при тлумаченні змісту розписки як правопідтверджувального документа за аналогією можуть враховуватися правила тлумачення змісту правочину (частини третя - четверта статті 213 ЦК України). Зокрема, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою статті 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

38. ЦК України, передбачаючи можливість виконання обов'язку боржника іншою особою (частина перша статті 528 ЦК України), не визначає підстав покладення виконання зобов'язання на таку особу. З огляду на це покладення виконання зобов'язання на особу, яка не є стороною в цьому зобовязанні, є допустимим з різних правових підстав: правовідносини представництва, договірні правовідносини тощо. При цьому цивільне законодавство не містить обмежень щодо виконання обов'язку боржника іншою особою лише на підставах правовідносин представництва.

39. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

40. Якщо боржник за борговою розпискою не виплачував кошти кредитору, проте після спливу певного строку почав їх виплату, навіть через іншу особу (яка підтверджує цей факт), перебіг позовної давності переривається в момент юридичної дії, яка свідчить про визнання свого боргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи

41. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

42. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті розкритого вище змісту підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.

43. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

44. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).

45. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004).

46. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частина третя статті 60 ЦПК України 2004).

47. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).

48. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).

49. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).

50. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004).

51. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

52. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

53. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку (згідно з пунктом 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004).

54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 335 ЦПК України 2004).

55. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004).

56. Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 214 ЦПК України 2004).

57. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки ВСУ, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів (згідно частини другої статті 214 ЦПК України 2004).

58. ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (згідно із частиною першою статті 353 ЦПК України 2004). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

59. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (згідно із пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

60. Відповідні справи розглядаються судом за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V ЦПК України 2004 (згідно з частиною першою статті 360-2 ЦПК України 2004).

61. Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України).

62. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша та друга статті 202 ЦК України).

63. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю із цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (частини третя та п'ята статті 202 ЦК України).

64. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

65. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини другої статті 207 ЦК України).

66. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

67. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина перша статті 1046 ЦК України).

68. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга статті 640 ЦК України).

69. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).

70. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

71. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України). Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

72. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

73. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статті 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

74. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (частини перша та друга статті 527 ЦК України).

75. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (частини друга та третя статті 545 ЦК України).

76. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (частина перша статті 610 ЦК України).

77. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він, зокрема, зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

78. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

79. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

80. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

81. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

82. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

83. Щодо невідповідності ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовому висновку ВСУ у справі № 6-50цс16 необхідно зазначити таке. По-перше, справа, у якій було зроблено відповідний правовий висновок, за своїми правовідносинами не є подібною справі, що розглядається, оскільки в ній судами встановлено факт відсутності будь-якої письмової розписки як окремого документа, який би підтверджував реальне отримання грошей позичальником. У матеріалах справи, що розглядається, міститься оригінал письмової розписки про отримання ОСОБА_7 грошових коштів від позивача та його зобов'язання повернути їх відповідно до умов цієї розписки.

84. По-друге, відповідний правовий висновок ВСУ у тому вигляді, в якому його формулює ОСОБА_7, позбавлений сенсу, оскільки зводиться до цитування змісту абзацу другого частини першої статті 1046 та частини другої статті 640 ЦК України. Суди попередніх інстанцій врахували положення статті 1046 ЦК України, яке є спеціальним стосовно договорів позики та яке відповідає узагальненому змісту статті 640 ЦК України. Суди не позбавляли своїми судовими рішеннями договір позики статусу реальності, не стверджували про відсутність необхідності встановлювати факт передання грошей. Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 3, статей 10, 57, 58, 60, 179, 212, 214, 303, 355 ЦПК України 2004 досліджувались докази та встановлювались обставини справи, здійснювався касаційний розгляд справи. Із матеріалів справи не слідує, що суди приймали судові рішення, щодо яких ОСОБА_7 заявлено перегляд, виходячи з іншого змісту цих статей. Той факт, що ОСОБА_7 не згоден з висновками судів, зробленими у цій справі по суті, не означає неправильне застосування ними норм права або невідповідність їх висновків тим чи іншим правовим висновкам ВСУ. Отже, відсутні підстави говорити про невідповідність, зокрема, ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовим висновкам ВСУ, викладеним у постанові у справі № 6-50цс16.

85. Щодо невідповідності ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовому висновку ВСУ у справах № 6-1967цс15 та № 6-63цс13 необхідно зазначити таке. По-перше, вказаний висновок ВСУ процитований у рішенні Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 січня 2017 року, а отже, суд не міг його не врахувати, вказуючи його як один з аргументів у мотивувальній частині свого рішення.

86. По-друге, як вже було зазначено, той факт, що ОСОБА_7 не згоден з висновками судів, зроблених у цій справі по суті, не означає неправильне застосування судами норм права або невідповідність їх висновків тим чи іншим правовим висновкам ВСУ. Із матеріалів справи слідує, що в жодному із судових засідань, ставлячи під сумнів правовідносини позики, ОСОБА_7 в рамках права доводити свої твердження та спростовувати твердження/докази іншої сторони так і не пояснив, з приводу яких тоді інших конкретних правовідносин ним був складений та підписаний документ, який засвідчує наявність у нього боргу перед позивачем. Не було клопотань про проведення експертизи почерку, про визнання розписки підробленою тощо. Факт написання відповідної розписки ОСОБА_7 не було спростовано. Пояснення ОСОБА_7, чому оригінал відповідного боргового документа (розписки) знаходився у позивача, відсутні. Отже, відсутні підстави говорити про невідповідність, зокрема, ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовим висновкам ВСУ, викладеним у постановах у справах № 6-1967цс15 та № 6-63цс13.

87. Щодо невідповідності ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовому висновку ВСУ у справі № 6-79цс14необхідно зазначити таке. По-перше, положення вказаної постанови ВСУ у цій справі щодо застосування статей 1046 та 1047 ЦК України процитовані в ухвалі Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року, а отже, суд не міг не врахувати її зміст, посилаючись на неї у мотивувальній частині свого судового рішення.

88. По-друге, стосовно правового висновку із застосування статті 527 ЦК України, викладеного у постанові ВСУ у справі № 6-79цс14, треба взяти до уваги той факт, що він зроблений в умовах існування тієї частини правовідносин сторін, які не є подібними до справи, що розглядається. У справі, що розглядається, не було надано оригіналу окремого від розписки документа про розрахунки відповідача з особою, щодо представництва якою кредитора виникли сумніви, а також не були встановлені (заявлені ОСОБА_7.) обставини, які дають підстави для окремих розрахунків між такою особою та боржником за взаємними зобов'язаннями, які не мають жодного стосунку до розписки, наданої ОСОБА_7 позивачу. На відміну від цієї справи, у справі № 6-79цс14 вищезазначені обставини були встановлені.

89. По-третє, суди на підставі доказів та встановлених обставин справи дійшли висновку про передання грошей позивачу ОСОБА_16 від ОСОБА_7 на виконання зобов'язань, що передбачені розпискою. Суди не зазначали в своїх судових рішеннях про відсутність необхідності встановлення цього. Той факт, що такий висновок судів не влаштовує ОСОБА_7, не є доказом невідповідності ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року висновку суду в іншій справі, зробленому в контексті інших обставин щодо суб'єкта з іншим правовим статусом (кредитор), який зводиться фактично до визнання необхідності встановлювати обставини, які підтверджували б право або факт дії третьої особи в інтересах кредитора та від його імені. Подібний обов'язок суду визначається не правовою позицією ВСУ, а статтями 213-214 ЦПК України 2004, виконуваними судом в контексті статей 10, 57, 58, 60, 212, 303, 355 ЦПК України 2004. Отже, відсутні підстави говорити про невідповідність, зокрема, ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року правовим висновкам ВСУ, викладеним у постанові у справі № 6-79цс14.

(1.2) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

90. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

91. Заявник відповідно до вищезазначених вимог ЦПК України 2004 має чітко вказати, які конкретно норми матеріального права, в яких конкретних рішеннях касаційного суду застосовані неоднаково, в чому полягає неоднаковість застосування. Також відповідні судові рішення касаційного суду мають стосуватися дійсно подібних правовідносин.

92. Ухвала ВССУ від 07 серпня 2017 року та ухвала ВССУ від 22 листопада 2017 року, прийнята у справі № 202/7929/15-ц, на яку посилається ОСОБА_7 як на приклад неоднакового застосування норм права, приймались в рамках встановлених правовідносин, що не є подібними. У справі № 202/7929/15-ц суди встановили наявність письмових угоди-дорожньої карти, договору про інвестування в будівництво. Розписка не містила дати її складення, строку повернення коштів у вигляді конкретного строку або дати. Суди встановили, що вона укладалась додатково до згаданої угоди-дорожньої карти з відповідною метою. В ній чітко зазначалось, що гроші передаються для інвестування в будівництво будинку, в тому числі, придбання земельної ділянки, та будуть повернуті після реалізації відповідного об'єкта по завершенню його будівництва. Саме тому суди дійшли висновку про відсутність договору позики і про існування інших конкретних правовідносин сторін того спору. Відповідні обставини учасниками справи, що розглядається, не заявлялись та судами встановлені не були.

93. Крім того, виконання першої частини зобов'язання ОСОБА_7, передбаченого розпискою, дійсно пов'язане з певною обставиною - отримання документів, що не суперечить ЦК України. Але ця обставина не обумовлює виникнення боргового зобов'язання ОСОБА_7 та виконання другої частини відповідного зобов'язання, щодо якого і виник спір. Виконання відповідної першої частини зобов'язання не вимагається позивачем, не оскаржується або не спростовується іншими учасниками спору. Також необхідно враховувати вищезазначене стосовно того, що ОСОБА_7 так жодного разу і не пояснив, стосовно яких інших правовідносин він написав та підписав відповідну розписку.

94. Ухвала ВССУ від 07 серпня 2017 року та ухвала ВССУ від 08 листопада 2017 року, прийнята у справі № 758/11215/15-ц, на яку посилається ОСОБА_7 як на приклад неоднакового застосування норм права, приймались в рамках встановлених правовідносин, що не є подібними. У справі № 758/11215/15-ц суди встановили, що часткове перерахування позичальником коштів було здійснено безпосередньо ним на картковий рахунок позикодавця після спливу повного строку позовної давності щодо повернення позики, що за таких обставин не дає підстав для застосування положень ЦК України про переривання перебігу позовної давності.

95. Крім того, у тому виді, у якому ОСОБА_7 формулює правовий висновок ухвали ВССУ від 08 листопада 2017 року, прийнятої у справі № 758/11215/15-ц, як такий, що підтверджує інше та правильне застосування відповідних норм права, цей висновок не суперечить висновкам ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року. Названий перелік дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, вказаний в ухвалі ВССУ від 08 листопада 2017 року, не є вичерпним і містить, зокрема, такі дії, як «часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». Часткова сплата ОСОБА_16 за згоди ОСОБА_7 його боргу і була встановлена судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті зави про перегляд судових рішень

96. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та статей 353, 355 ЦПК України 2004 касаційний суд розглядає справу за заявою про перегляд судових рішень виключно в рамках обставин, передбачених статтею 355 ЦПК України 2004.

97. За наслідками розгляду справи суд може прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви (згідно із пунктом 2 частини першої статті 360-3 ЦПК України 2004). Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно (згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004).

98. Сам по собі документ з назвою розписка не обов'язково є договором позики, але у позикових відносинах документ, який за своїм змістом та суттю є розпискою або містить її, розглядається як сурогат або замінник письмової форми правочину, який свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Також необхідно звернути увагу, що в мотивувальній частині ухвали ВССУ від 07 серпня 2017 року помилково вказана сума 3 % річних, що стягуються, окремо від загальної суми, що стягується, до якої такі 3 % входять. Також помилково ОСОБА_17 названий довірителем як в цій ухвалі, так і в ухвалі Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року.

99. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 337 глави 2 ЦПК України 2004).

100. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків НКР Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_7

(2.2) Щодо судових витрат

101. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України).

102. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Іншими учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судових рішень за відповідною заявою ОСОБА_7

103. ОСОБА_7 сплатив судовий збір за подання відповідної заяви про перегляд судових рішень. У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовлено. Отже, судові витрати, пов'язані з переглядом судових рішень за відповідною заявою, покладаються на ОСОБА_7 Попередній розподіл судових витрат у цій справі залишається без змін.

Керуючись статтею 141, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 січня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2017 року.

2. Судові витрати, пов'язані з поданням заяви ОСОБА_7 про перегляд судових рішень, підлягають сплаті за рахунок ОСОБА_7. Попередній розподіл судових витрат у цій справі залишається без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

В. В.Пророк

С. П. Штелик

І.М. Фаловська