Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2011/12063/12

провадження № 61-14423св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»

(далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 37 531,69 дол. США зі сплатою за весь час користування кредитом 13 % річних, з кінцевим терміном повернення 14 листопада 2014 року. Кредитний договір був забезпечений договором поруки, укладеним 13 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 14 травня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 584 415,76 грн, а саме: за тілом кредиту - 265 314,64 грн, зі сплати відсотків за користування кредитом - 111 512,95 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 207 588,17 грн.

На підставі викладеного ПАТ «Альфа-Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 584 415,76 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року (в складі судді Подус Г. С.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що кредитний договір від 13 листопада 2007 року, на підставі якого банк звернувся до суду про стягнення заборгованості, є неукладеним, а порука, якою забезпечено зобов'язання за кредитним договором, є припиненою.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 584 415,76 грн, а саме: за кредитом - 265 314,64 грн, за процентами - 111 512,95 грн, пеня - 207 588,17 грн; а також судовий збір у розмірі 3 219 грн. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в резолютивній частині судових рішень не міститься вказівки на недійсність кредитного договору, тому він є укладеним, а отже, заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не звернув уваги на заяву про застосування строку позовної давності, яка подана відповідачем та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 560 833,12 грн, у тому числі: за кредитом - 255 377 грн, зі сплати відсотків - 97 867,95 грн та пеня - 207 588,17 грн, а також судовий збір у розмірі 3 090,24 грн. Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір, який складається з двох розділів, тому підстав для відмови у стягненні з відповідача кредитної заборгованості немає. Рішенням суду відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору кредиту, тому сума боргу за цим договором підлягає стягненню. Позивач має право на стягнення кредитної заборгованості в межах строку позовної давності.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду в березні 2018 року, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою судові рішення, встановлені обставини в яких, відповідно до процесуального закону, не підлягають доказуванню в цій справі. Так, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір, на підставі якого банк намагається стягнути кошти, є неукладеним, а тому ці обставини відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, та частини четвертої статті 82 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами кредитного договору, оскільки у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року у цій справі, витребувано з Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу № 2011/12063/12, зупинено виконання постанови апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку та надіслано учасникам справи копії касаційної скарги і доданих до неї документів, з роз'ясненням їх права подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 29 квітня 2018 року.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Інформацію про дату розгляду справи оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 13 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 37 531,69 дол. США зі сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення 14 листопада 2014 року.

13 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладенодоговір поруки про забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Встановлено, що ПАТ «Альфа-Банк» 22 червня 2012 року звернулося до відповідачів з вимогою про дострокове повернення кредиту в розмірі 283 353,28 грн.

Відповідно до наданого банком розрахунку через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору від 13 листопада 2007 року станом на 14 травня 2012 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 584 415,76 грн, а саме: за тілом кредиту - 265 314,64 грн, зі сплати відсотків - 111 512,95 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 207 588,17 грн.

Після відкриття провадження у цій справі ОСОБА_2 15 жовтня 2012 року звернулася до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення цивільної справи за її позовом до ОСОБА_1, ЗАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2012 року провадження у справі зупинено до розгляду та набрання рішенням законної сили в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ЗАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2014 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та зупинено провадження у цій справі до розгляду і набрання чинності рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ «Альфа-Банк» про визнання поруки припиненою.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2015 року відновлено провадження у цій.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», в якому просив визнати кредитний договір від 13 листопада 2007 року та додаток 1 до цього договору недійсними.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2015 року позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд у своєму рішенні послався як на преюдиційне судове рішення на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13).

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Вказану норму також викладено і в частині четвертій статті 82 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанції зокрема, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) визнано реєстрацію обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля Mitsubishi Outlander незаконною. Припинено обтяження за записом у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на легковий автомобіль Mitsubishi Outlander. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору від 13 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року змінено рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року. В частині визнання реєстрації обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля Mitsubishi Outlander незаконною та припинення обтяження рішення скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2013 року та від 26 липня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно, у відкритті касаційних проваджень на рішення апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року.

У рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року в справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) в мотивувальній частині, встановлено, що кредитний договір від 13 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 є неукладеним, оскільки сторони цього правочину не погодили всі його істотні умови, зокрема не підписали розділ 2, що є обов'язковою умовою для його укладення відповідно до пункту 1 розділу 1 вказаного договору. Також наданий банком розділ 2 не є складовою частиною кредитного договору від 13 листопада 2007 року, оскільки він не містить найменування та реквізитів сторін, дати й місця підписання, отже, не можна ідентифікувати, якого саме договору стосується цей документ.

Отже, суд встановив, що наданий банком документ «Частина № 2. Загальні умови кредитування» не є складовою частиною кредитного договору, тому договір кредиту від 13 листопада 2007 року є неукладеним.

Як встановлено з рішення апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року, яким було переглянуто рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк», скасовано рішення місцевого суду в частині визнання реєстрації обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля Mitsubishi Outlander незаконною та припинення обтяження.

В рішенні апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року судова колегія зазначила, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору від 13 листопада 2007 року сторони не оскаржували, а тому судова колегія рішення суду першої інстанції в цій частині вимог не переглядала.

З вказаного рішення апеляційного суду також випливає, що апеляційну скаргу банк подав на рішення місцевого суду лише в частині реєстрації обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля Mitsubishi Outlander.

Отже, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) не було скасовано апеляційним судом в частині встановлення обставин щодо визнання договору кредиту неукладеним. Крім того, в резолютивній частині вказаного вище рішення суду апеляційної інстанції зазначено, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог щодо реєстрації обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля Mitsubishi Outlander, а в іншій частині залишається без змін.

Вказані вище обставини мають преюдиційне значення для цієї справи, тобто вони вважаються встановленими, такими, що не потребують нового доведення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд у справі, що переглядається, виходив із того, що резолютивні частини рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) не містять посилання на визнання договору неукладеним.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Встановивши ці обставини в мотивувальній частині рішення, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним, оскільки вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання недійсним договору, суд враховує те, що недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки з огляду на положення закону такий правочин уважається неукладеним.

Крім того, вказане підтверджується роз'ясненнями, викладеними в абзаці шостому пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідного до якого вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові за такою вимогою. У такому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги 5 ЦК України.

У рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року у справі № 2011/1554/12 (2/638/351/13) вказану правову позицію враховано: зазначено у мотивувальній частині рішення про визнання договору неукладеним, а в позові про визнання договору недійсним відмовлено.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 вказував, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2013 року встановлено, що відповідно до пункту 1 розділу 1 кредитного договору від 13 листопада 2007 року, який було підписано, і це не заперечується відповідачами, кредитний договір є неукладеним, оскільки відсутній підписаний його сторонами розділ 2 цього договору.

Отже, апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді цієї справи, зокрема факт неукладення кредитного договору.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 травня 2014 року № 638/16811/13-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, визнано поруку, що встановлена договором поруки від 13 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк», припиненою.

Встановлено, що ОСОБА_1 також звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним та заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року у справі 638/13342/15-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору від 13 листопада 2007 року з тих підстав, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт неукладеності вищевказаного кредитного договору між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» суд зазначив, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Таким чином, судові рішення, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів судом під час розгляду іншої справи.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором, щодо якого судовими рішеннями підтверджено його неукладеність.

Апеляційний суд, задовольняючи позов частково в частині вимог до ОСОБА_1, залишив поза увагою встановлені судами обставини, які відповідно до процесуального закону мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, не навів умотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості на виконання умов кредитного договору, який є неукладеним відповідно до його умов та вимог матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С.Ю.Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська