Постанова

Іменем України

15 липня 2022 року

м. Київ

справа № 679/142/17

провадження № 61-16729св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач (за зустрічним позовом відповідач) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Купельського А. В. Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» послалося на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09 серпня 2007 року уклали кредитний договір № НМN0G100003124, за яким банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 35 280 доларів США на термін до 06 серпня 2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно з договором у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Проте, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 11 січня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 25 016,44 доларів США, яка складається з наступного: 23 899,58 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 1 053,57 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 57,60 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5,69 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Банк зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість за кредитом (тілом кредиту) становить 23 899,58 доларів США.

У зв`язку з викладеним, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 23 899,58 доларів США, що еквівалентно 649 590,58 грн.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що умова договору щодо його обов`язку сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, що становить 28 800x0,20 % = 57,60 доларів США на місяць, є несправедливою умовою договору, яка суперечить частини п`ятій статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зважаючи на те, що згідно з частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Встановивши в договорі сплату щомісячної комісії, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому, банк нараховував, а позичальник сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати умову кредитного договору від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124 щодо обов`язку позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, недійсною з моменту укладення договору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 січня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волков С. В., про відшкодування судових витрат сплачених стороною по справі у зв`язку з розглядом цивільної справи задоволено.

Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 850 грн та витрати за проведення судової економічної експертизи в розмірі 11 440 грн, а всього 14 290 (чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто) гривень.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів того, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124.

Що стосується письмових пояснень представника АТ КБ «ПриватБанк» про те, що між банком та ОСОБА_1 09 серпня 2007 року укладено два кредитних договори, а саме договір № НМN0G100003124 (договір на основний кредит), та договір № НМN0G200003124, та те, що висновки експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 18 листопада 2019 року, не відповідають умовам укладених між сторонами договорів, а також даним виписок банку, які аналізував експерт, суд зазначив, що не бере їх до уваги, оскільки банком ставились вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124. Водночас, позовних вимог про стягнення заборгованості за договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G200003124 АТ КБ «ПриватБанк» не ставилось, а також він не був предметом розгляду даної справи.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору частково недійсним, суд не вбачає правових підстав для його задоволення, оскільки таке не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.

Окрім цього, під час вирішення питання про застосування позовної давності суд враховує загальний період часу, який минув з моменту укладання договору, що становить більш 9 років (оскаржуваний кредитний договір укладено 09 серпня 2007 року, а з зустрічним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 10 квітня 2017 року).

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 січня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнення судових витрат та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124 у розмірі 23 899,58 доларів США та судові витрати в сумі 24 359,65 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до матеріалів справи на підтвердження позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за договором № НМN0G100003124, копію кредитного договору.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_2 пояснила, що при проведені судово-економічної експертизи та складання висновку від 18 листопада 2019 року № 3868/18-26, 2806/2807/19-26 нею не враховано, що кошти, зазначені у виписці по рахунку № НОМЕР_1 , розподілялись на кредитні договори: № НМN0G200003124 - договір на початковий внесок, та № НМN0G100003124 - договір на основний кредит. Сплачені по зазначеній виписці на вказаний рахунок кошти під час проведення експертизи були зараховані на погашення заборгованості тільки по кредитному договору № НМN0G100003124 - договір на основний кредит, тому висновок не є обґрунтований.

Апеляційним судом сторонам роз`яснено право на призначення експертизи. Сторони правом на проведення експертизи не скористались.

Доказів, які б спростовували твердження позивача про заборгованість відповідача, ОСОБА_1 не надано.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав достатніх доказів того, що в останнього наявна заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124, є необґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 05 травня 2018 року у справі № 315/353/17, від 24 березня 2021 року у справі № 202/1555/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 202/30631/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 30 березня 2019 року у справі № 279/9679/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 753/10636/17, від 14 липня 2021 року у справі № 159/2115/15-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 686/1204/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 362/525/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичний розмір кредитної заборгованості, не дослідив наявні в матеріалах справи копії квитанцій по сплаті коштів відповідачем на погашення кредиту, виписок по рахунках, висновок експертизи від 18 листопада 2019 року, у зв`язку з чим не проаналізував інформацію, яка міститься в розрахунку кредитної заборгованості у взаємозв`язку з іншими доказами наявними у матеріалах справи на предмет того, чи повно відображені в цьому розрахунку кошти, внесені позичальником на погашення кредитної заборгованості.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що розрахунки заборгованості, надані банком, не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать наявним у матеріалах справи документам, а тому розмір заборгованості у заявленому до стягнення розмірі АТ КБ «ПриватБанк» не доведено.

Разом з тим, судовим експертом Нижник О. О. досліджено всі надані йому об`єкти та надано вичерпні і чіткі відповіді на всі постановленні питання. Водночас, відображення у висновку експерта можливого розподілу на два кредитні договори сплачених ОСОБА_1 коштів пов`язане з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» при призначенні експертизи та витребуванні ухвалою суду документів необхідних для проведення експертизи без поважних причин не надав будь-яких інших кредитних договорів з відповідачем, крім кредитного договору від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга до Верховного Суду подана ОСОБА_1 13 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09 серпня 2007 року уклали кредитний договір № НМN0G100003124.

Згідно з вказаним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 35 280 доларів США на термін до 06 серпня 2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання виконав. Кошти відповідачу видав повністю.

Станом на 11 січня 2017 року у відповідача виникла заборгованість за договором по тілу кредиту в розмірі 23 899,58 доларів США.

На підтвердження позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за договором № НМN0G100003124, копію кредитного договору (т. 1. а. с. 4-10, 12-14).

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 червня 2018 року призначено у справі № 679/142/17 судову економічну експертизу документів фінансово кредитних операцій та на час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року клопотання експерта з виконання економічних експертиз Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про погодження терміну виконання експертизи понад три місяці та надання додаткових документів, необхідних для проведення експертизи задоволено та витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» - платіжні документи (виписки банку, меморіальні ордери, платіжні доручення, квитанції, тощо), що підтверджують видачу кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № HMNOG100003124 за період з 09 серпня 2008 року до 05 квітня 2017 року (включно) та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 25 листопада 2019 року провадження у справі поновлено провадження та призначено до судового розгляду.

З висновку експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 18 листопада 2019 року № 3868/18-26, 2806/2807/19-26, по першому питанню: Розрахунок заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 05 квітня 2017 року не відповідає умовам цього договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором. По другому питанню: Дійсна заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124 станом на 05 квітня 2017 року, з урахуванням проплаченим відповідачем сум в погашення боргу відсутня. По третьому питанню: Дійсна заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124, станом на 05 квітня 2017 року, з урахуванням проплачених відповідачем сум в погашення боргу у випадку визнання судом умови кредитного договору від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124 щодо обов`язку позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від сум виданого кредиту щомісяця у період сплати - недійсною, з моменту укладення договору відсутня.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_2 пояснила, що при проведені судово-економічної експертизи та складання висновку від 18 листопада 2019 року № 3868/18-26, 2806/2807/19-26 нею не враховано, що кошти, зазначені у виписці по рахунку № НОМЕР_1 , розподілялись на кредитні договори: № НМN0G200003124 - договір на початковий внесок, та № НМN0G100003124 - договір на основний кредит. Сплачені по зазначеній виписці на вказаний рахунок кошти під час проведення експертизи були зараховані на погашення заборгованості тільки по кредитному договору № НМN0G100003124 - договір на основний кредит.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до матеріалів справи на підтвердження позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за договором № НМN0G100003124, копію кредитного договору.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_2 пояснила, що при проведені судово-економічної експертизи та складання висновку від 18 листопада 2019 року № 3868/18-26, 2806/2807/19-26 нею не враховано, що кошти, зазначені у виписці по рахунку № НОМЕР_1 , розподілялись на кредитні договори: № НМN0G200003124 - договір на початковий внесок, та № НМN0G100003124 - договір на основний кредит. Сплачені по зазначеній виписці на вказаний рахунок кошти під час проведення експертизи були зараховані на погашення заборгованості тільки по кредитному договору № НМN0G100003124 - договір на основний кредит, тому висновок не є обґрунтований.

Апеляційним судом сторонам роз`яснено право на призначення експертизи. Сторони правом на проведення експертизи не скористались.

Доказів, які б спростовували твердження позивача про заборгованість відповідача, ОСОБА_1 не надано.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав достатніх доказів того, що в останнього наявна заборгованість за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № НМN0G100003124, є необґрунтованим.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09 серпня 2007 року уклали кредитний договір № НМN0G100003124.

Згідно з вказаним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 35 280 доларів США на термін до 06 серпня 2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання виконав. Кошти відповідачу видав повністю.

Станом на 11 січня 2017 року у відповідача виникла заборгованість за договором по тілу кредиту в розмірі 23 899,58 доларів США.

На підтвердження позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості за договором № НМN0G100003124, копію кредитного договору (т. 1. а. с. 4-10, 12-14).

Доказів, які б спростовували доводи позивача про заборгованість відповідача, ОСОБА_1 не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність підстав для стягнення боргу в розмірі, заявлену банком, спростувавши належним чином доводи відповідача та висновки експертизи, врахувавши, що відповідач не спростував розрахунку його боргу належними та допустимими доказами, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного розміру кредитної заборгованості та АТ КБ «ПриватБанк» не доведено розміру заборгованості, не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 05 травня 2018 року у справі № 315/353/17, від 24 березня 2021 року у справі № 202/1555/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 202/30631/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 30 березня 2019 року у справі № 279/9679/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 753/10636/17, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У справі № 751/861/17-ц позивачем не доведено факт укладання між сторонами цивільно-правової угоди, яка б породжувала для відповідача правові наслідки у вигляді зобов`язань сплатити визначену банком суму коштів на тих правових підставах, які зазначені у позові.

У справі № 279/9679/15-ц Верховний Суд виходив з того, що запити Коростенського міськрайонного суду Житомирської області не відповідали положенням статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що унеможливило надання ПАТ «Платинум Банк» оригіналів кредитних договорів та як наслідок проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2016 року.

У справі № 478/690/18 предмет справу є визнання батьківства.

У справі № 753/10636/17-ц Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

У справі, яка переглядається, оскаржуваним судовим рішенням стягнено з відповідача лише заборгованість за тілом кредиту, позовної вимоги про стягнення процентів за кредитом банком не заявлялось. Крім того, як зазначено вище, експертом при проведенні судово-економічної експертизи та складання висновку від 18 листопада 2019 року № 3868/18-26, 2806/2807/19-26 не враховано, що кошти, зазначені у виписці по рахунку № НОМЕР_1 , розподілялись на кредитні договори: № НМN0G200003124 - договір на початковий внесок, та № НМN0G100003124 - договір на основний кредит. Сплачені по зазначеній виписці на вказаний рахунок кошти під час проведення експертизи були зараховані на погашення заборгованості тільки по кредитному договору № НМN0G100003124 - договір на основний кредит, тому висновок експерта не є обґрунтований. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині його оскарження, перевірив належним чином надані сторонами докази та надав цим обставинам належну оцінку.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Разом з тим, висновки викладені апеляційним судом не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 159/2115/15-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 686/1204/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 362/525/16-ц про те, що висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер, а також висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15, від 05 травня 2018 року у справі № 315/353/17, від 24 березня 2021 року у справі № 202/1555/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 202/30631/13-ц, згідно з якими, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не було оскаржено до апеляційного суду, а отже ним не переглядалось, тому Верховним Судом в цій частині також не переглядається.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням

норм процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв